19 березня 1895 року у Києві народився Максим Рильський, Poeta Maximus вітає дослідниця літератури 1920-х років і українського авангарду Ярина Цимбал.
Дорогий Максиме Тадейовичу!
Сьогодні Вам 125. Яке щастя, що Ви у нас є, що останні сто років люди можуть сумувати і веселитися Вашими словами. Ніхто не вмів писати так просто, так ясно, так пронизливо. А от я не вмію розповісти про свою любов і повагу до Вас, однак спробую.
Сьогодні день народження одного з найбільших українських поетів ХХ століття. 19 березня 1895 року, 125 років тому, в сім’ї шляхтича Тадея Розеславовича Рильського і простої селянки Меланії Федорівни народився син Максим. Хоча ні, не так.
19 березня (7-го за юліанським календарем) 1895 року Бог створив Максима Рильського.
Спочатку він був для мене дідусь Максим, який змайстрував санчата Галі, Петрику й Кіндрату, коли налетіли білі мухи. Потім у школі було різного: і «Україно моя, чисті хвилі ланів…», і «Яблука доспіли, яблука червоні…». У старших класах трапився до рук «Арлекін з трояндою в руці…», який сміється, щоб не заридать, і плига під звуки сарабанди, та нікому б не здолав оддать Арлекін кривавої троянди.
А потім-потім я перечитала всього Рильського, раннього і пізнього, і полюбила його. «…всі мандрівці: і цар, і перукар. Кінчаються усі дороги Римом».
Це Poeta Maximus, невтомною подругою якого була сувора творчість, який усе своє мале життя трудився, творив і не служив неправді, любив жінок, друзів, чарку і працю, любив слово і вмів зробити з ним усе що завгодно: воно у нього, як казав його друг-поет, «і плаче, і сміється, й хоче жити».
Найкращі слова — це його вірші. Рильський сказав усе, чого ви не вмієте чи не можете висловити. Читайте його в печалі і в радості — ці вірші вас утішатимуть і надихатимуть. І його словами можна завжди говорити про любов.
* * *
Під сірий шум дощу пронизливо-смутного,
Під монотонний спів заплаканого скла,
Коли загублено усі шляхи й дороги,
Коли і небеса, і душу вкрила мла, —
Так хочеться піднять іскристий келих вгору,
У дружньому гурті розлити сяйво вин
І разом пригадать, що цю смутную пору
Знов змінить сонця світ і пташок передзвін.
Під сірий шум дощу так хочеться любові,
Одверто-щирих душ і поглядів ясних,
І сміху чистого, і чистої розмови,
І золотої гри у келихах дзвінких!
З днем народження, дорогий Максиме Тадейовичу!
Ярина Цимбал
