Книга про те, чому ми помиляємося в людях і довіряємо брехунам.

Уявіть себе на місці судді, якому потрібно вирішити, чи відпустити підозрюваного під заставу. Вам пропонують або заочно ознайомитися з сухими фактами біографії підозрюваного, або зустрітися і поговорити з ним особисто, подивитися в очі та побачити реакцію. Багато з нас оберуть другий варіант — адже часто ми вважаємо інформацію, отриману при особистому контакті, надзвичайно цінною. Проте саме в цьому, на думку Малкольма Гладвелла, й криється причина фатальних помилок, особистих трагедій, невірних рішень та навіть катастроф світового масштабу.

Шпигунка, яка довгі роки працювала в управлінні Пентагону, передаючи дані кубинської розвідки. Політики, які не зуміли розпізнати подвійну гру Гітлера, що призвело до катастрофи. Поліцейські, які стріляли в невинних людей, лише тому що їх реакції здавалися їм підозрілими. Батьки, які не можуть розпізнати в тренері насильника, який ґвалтує їхніх дітей. Автор аналізує всі ці історії та приходить до шокуючих висновків. Виявляється, ми не в змозі розпізнати брехуна, навіть коли спілкуємося з ним упродовж довгого часу. І всі наші звичні уявлення про підозрілу поведінку людей, їх міміку, жестикуляцію, інтонацію виявляються невірними.

Наше уявлення про незнайомців майже завжди не збігається з реальністю, а неправильне сприйняття їх поведінки може мати катастрофічні наслідки.

Розповідаючи про Гітлера і Чемберлені, про шпигунів Куби в рядах американських спецслужб, про фінансові справи з їх пірамідами, викриття педофілії та насильства в університетах, про вбивства і тероризмі, алкоголь й перевищення посадових повноважень, та й навіть Сільвію Плат, Гладвелл намагається зрозуміти, чому ж, враховуючи очевидні передумови, ніхто, навіть фахівці, не змогли розпізнати брехню.

Малкольм Гладвелл «Розмови з незнайомцями» / — Переклад, Наталія Ференс, К: «КМ-Букс», 2020, 352 ст.

Уривок

ПЕРЕДМОВА АВТОРА 

Багато років тому батьки приїхали до мене у Нью-Йорк, і я вирішив оселити їх у «Мерсері». То був такий собі жарт з мого боку. «Мерсер» — фешенебельний готель, де зупиняються багаті та знамениті. Мої батьки — особливо тато — такими речами не цікавилися. Тато не дивився телевізор, не ходив до кіно, не слухав популярної музики. Про журнал «Піпл», тобто «Люди», він би подумав, що то антропологічне видання. Він був фахівцем у трьох конкретних царинах: математика, садівництво й Біблія. 

Я прийшов забрати батьків на вечерю і спитав у тата, як минув його день. 

— Пречудово! — відповів він. 

Виявилося, що вдень він розговорився з якимсь чоловіком у фоє готелю. Дуже в дусі мого батька: він любив розмовляти з незнайомцями. 

— І про що ви балакали? — спитав я.
— Про садівництво!
— А як його звали?
— О, гадки не маю. Але повсякчас підходили люди і просили 

його сфотографуватися з ними чи розписатися на папірці.
Якщо ці рядки читає якась голлівудська зірка і пригадує, що багато років тому спілкувалася з бородатим англійцем у фоє «Мерсеру» — будь ласка, напишіть мені.
А для всіх інших нехай це буде уроком. Іноді найліпші розмови з незнайомцями — ті, після яких незнайомець лишається незнайомцем. 

ВСТУП 

«Вийдіть з машини!» 

1 

У липні 2015 року молода афроамериканка Сандра Бланд їхала з рідного Чикаго до маленького містечка Прері-В’ю на півдні від Г’юстона у Техасі. Вона мала співбесіду в Університеті сільського господарства і техніки Прері-В’ю, який кілька років тому закінчила. Сандра була висока на зріст, з прикметною зовнішністю і примітним характером. За навчання вона належала до сестринства Сигма-Гамма-Ро і грала у маршовому оркестрі. Сандра була волонтеркою і допомагала літнім людям, а ще постила короткі мотиваційні відео на ютубі на каналі «Говорить Санді». Часто вона починала відео зі слів: «Доброго ранку, мої чарівні королі й королеви». 

Сьогодні я дякую Богові та славлю Його ім’я. О так, дякую, і не лише за те, що сьогодні мій день народження, а й за зростання Йому дякую, дякую Йому за все, що Він зробив для мене цього року. На двадцять восьмому році земного життя я оце озираюся назад, на все, що Він мені показав. Хай навіть і помилок я накоїла, і накосячила, але Бог мене любить, і я хочу сказати вам, мої королі й королеви, що вас Бог теж любить. 

Роботу в університеті Бланд отримала. Вона була в піднесеному гуморі, мала плани паралельно вчитися на магістра політичних наук. Десятого липня вона поїхала з університету по харчі, і щойно виїхала на трасу біля університетського містечка, як її зупинив патрульний. Його звали Браян Енсинія. Він був білий, чорнявий і мав тридцять років. Також Енсинія був ґречний — принаймні попервах. Він заявив, що Сандра перестроїлася в інший ряд, не просигналізувавши про це. Почав ставити питання. Сандра почала відповідати, а тоді закурила, й Енсинія попросив її загасити цигарку. 

Подальшу розмову зафіксувала камера спостереження, і в тому чи іншому вигляді її кілька мільйонів разів переглянули на ютубі. 

Бланд: Я в своїй машині, чого це мені не можна курити? Енсинія: Ну то можете вийти з машини.
Бланд: А можу і не виходити.
Енсинія: Вийдіть з машини. 

Бланд: А чого б це я мала…
Енсинія: Вийдіть з машини!
Бланд: Ні, ви не маєте такого права. Не маєте права.
Енсинія: Вийдіть з машини.
Бланд: Ви не маєте такого права. Ви не маєте права на це.
Енсинія: Маю. Виходьте, бо відберу права.
Бланд: Я відмовляюся з вами розмовляти, крім як для ідентифікації моєї особи… (говорять водночас, не розібрати) …заберете права, бо перестроїлася в інший ряд без сигналу?
Енсинія: Виходьте, бо відберу права. Це наказ. Виходьте з машини, бо заберу права.
Бланд: Так, усе, я дзвоню адвокату. 

Бланд і Енсинія сперечаються так довго, що аж незручно. Наростають емоції. 

Енсинія: Я тебе зараз звідти витягну. (Тягнеться у вікно машини). Бланд: Ти мене тягнеш з моєї машини? Ти ба!
Енсинія (викликає підмогу): 2547.
Бланд: Ну давай! Давай! 

Енсинія: Даю! (Хапає Бланд).
Бланд: Ану не чіпай мене!
Енсинія: Вилізай з машини!
Бланд: Не чіпай мене! Не чіпай! Я не арештована, ти не маєш права витягати мене з машини! 

Енсинія: Тепер арештована!
Бланд: Арештована? Та за що? За що, га? За що?
Енсинія (в рацію): 2547, автострада FM1098. (Нерозбірливо). Пришліть підмогу. (До Бланд). Вилізай з машини! Взяла і вилізла!
Бланд: За що мене затримують? Ти мені хочеш вгатити штраф, бо я… Енсинія: Я сказав, вийшла з машини!
Бланд: За що мене затримують? Ти відчинив…
Енсинія: Виконуй наказ. Я тебе зараз звідти витягну.
Бланд: Ти погрожуєш витягнути мене з моєї власної машини? Енсинія: Вийди з машини!
Бланд: А потім (не розібрати, говорять водночас) мене?
Енсинія: Зараз шокером отримаєш! Вилізай! Негайно! (Дістає шокер і спрямовує на Бланд).
Бланд: Ого! Ох ти ж! (Виходить з машини).
Енсинія: Вийшла! Взяла і вийшла! Негайно!
Бланд: Бо перестроїлася без сигналу? Ти отаке коїш, бо я перестроїлася без сигналу? 

Бланд затримали й арештували. За три дні вона вкоротила собі віку в камері. 

2 

Історія Сандри Бланд припала на дивний період у громадському житті Америки. Цей період почався наприкінці літа 2014 року, коли у Ферґюсоні, що в штаті Міссурі, поліціянт застрелив вісімнадцятирічного чорношкірого юнака на ім’я Майкл Браун5. Той буцімто украв у крамниці коробку сигар. Протягом наступних кількох років сталася ще низка гучних історій про насильство поліції щодо чорних. По всій країні почалися протести і заворушення. Народився цілий громадський рух, «Black Lives Matter» — «Чорні життя теж важливі». Якийсь час про нього говорила ціла Америка. Може, ви навіть пригадаєте ще кілька таких історій з новин. У Балтиморі чорний юнак Фредді Ґрей був арештований за носіння кишенькового ножа і впав у кому просто в поліційному фургоні. Під Міннеаполісом чорного молодика на ім’я Філандо Кастиле зупинила поліція і навіщось вистрелила в нього сім разів, коли Кастиле надав посвідчення особи. В Нью-Йорку до Ерика Ґарнера, теж чорного, який буцімто незаконно торгував цигарками, підійшла група поліціянтів, зав’язалася бійка, і Ґарнер у ній задихнувся і помер. У Норт-Чарлстоні (Південна Кароліна) чорного на ім’я Волтер Скотт зупинили за непрацюючу задню фару, він вибіг з машини й отримав від білого поліціянта кулю у спину. Скотт загинув 4 квітня 2014 року, і Сандра навіть розповіла про нього на своєму каналі. 

Доброго ранку, мої чарівні королі й королеви. Я не расистка. Я виросла у Вілла-Парку, штат Іллінойс. Я була єдиною чорною дівчиною в нашій групі чирлідерок… Чорні люди, ви не станете успішними в цьому світі, поки не навчитеся працювати з білими. Я хочу, щоб білі зрозуміли, що ми, чорні, стараємося щосили… і що ми просто не можемо стриматися, коли стикаємося з такими ситуаціями і бачимо, що життя чорних нічого не важить. Якщо вам цікаво, чого це він тікав, то, чорт забирай, подивіться новини: можна стояти собі на місці та здатися копам, а вони все одно тебе пристрелять. 

За три місяці загинула і вона. 

«Розмови з незнайомцями» — це моя спроба зрозуміти, що сталося того дня на узбіччі сільської дороги в Техасі. 

Нащо я написав книжку про те, як патрульний зупинив машину, а вийшла біда? Бо мене аж ніяк не задовольнило обговорення, яке постало з тих історій. Одні обговорювали расистський аспект подій і дивилися на них, ніби з висоти пташиного польоту. Інші озброїлися збільшувальним склом і вивчали кожнісіньку конкретну деталь. А який був той поліціянт? А що саме він зробив? Одні за лісом не бачили дерев, інші за деревами не бачили лісу.