Піаністка, публіцистка, викладачка курсу «Емоційний музичний інтелект» Марта Кузій 25 червня зіграє  концерт в Музеї Ханенків. В залі «Середньовіччя» з порожніми вітринами та забитими вікнами лунатиме твори Левка Ревуцького, Миколи Лисенка, Віктора Косенко, Фредеріка Шопена.

Напередодні концерту Марта Кузій відповіла на питання Kyiv Daily про те, в чому вона бачить роль музиканта та музики під час війни, що для неї означає Музей Ханенків, які твори (та чому) увійшли до концертної програми.

Почнемо з питання про концерт. Як склалася програма «Ревуцький – Лисенко – Косенко – Шопен»? Чому саме вони і чому саме ці твори?

— В більшості це — мініатюри. Від початку війни ми робили у Львові концерти для тимчасово переміщених осіб, і побачили, що людям «не заходять» довготривалі твори. Були і зовсім об’єктивні причини: неможливо довго сконцентруватися на чомусь. Ми перериваємося на те, щоби подивитися в телефон, і в принципі не можемо надовго відволіктися – очевидно, наш мозок зараз такі речі блокує. Таким чином, мініатюри стали провідними. Практично весь концерт буде складатися, як мені здається, з 15-ти чи 16-ти творів. З одного боку, це роздроблення, з іншого – це можливість максимально ефективно пережити коротку емоцію. Йдеться про те, щоби людина за короткий період часу відкрила максимально інформативне й емоційне переживання, пережила його і закрила. От у цьому і полягає, на мій погляд, сенс мініатюри. Ми в цьому переконалися, роблячи різні концерти.

Чому такий вибір творів? Очевидно, що українська музика зараз потребує того, щоби про неї розповідати. Розповідати і музично, і вербально, тому що на кожному концерті я ще й розмовляю зі слухачем. Мені це подобається, адже мені здається, що в цьому є дуже великий сенс: у нас усе-таки культура потребує того, щоби її розвивати й розмовами. 

Чому цих три композитори?  Постать Лисенка мені дуже імпонує – його просвітницька діяльність була абсолютно передовою для того часу. Патріарх. Але його за часи Радянського Союзу так зашурували: поставили в образочок, рушники навколо, надто святим зробили. Не те щоби я розвінчувала цей культ, я б хотіла показати його, більш життєвим.

Косенко. У мене є сентимент до Косенка, тому що він – дуже недооцінений композитор. Він був дуже скромною людиною в житті. Я виконую твори української музики за кордоном і серед інших Косенко подобається слухачам найбільше: «Ми зовсім не знали українсько музики, Косенко — це справжнє відкриття! А ми захоплювались тільки Рахманіновим і Чайковським…», це дуже красива і глибока музика. Ревуцький – представник класичної Київської школи ХХ сторіччя. Його ранні твори дуже вільні і це артефакти того часу. Щодо Шопена – це красива і гідна музика. Але в мене є особисте ставлення до цього композитора, не тільки через те, що в фортепіанному репертуарі його спадок практично найбагатший, але й через культурно-дипломатичну поставу. Коли Шопену було 20 років почалася російсько-польська війна. Шопен хотів йти на війну, але родичі не дали, посилаючись і на незадовільний стан здоров’я і на винятковий талант. І ось він, перебуваючи все своє життя в екзилі, живучи в Парижі пропагував польську культуру. Тобто він імплементував всі набутки польської народної музики в класичну оболонку. Таким чином представляючи вищим паризьким кругам польську культуру він знайомив їх з самою країною і нацією. Це була місія його життя. Мені здається, що для нас усіх – принаймні музикантів, митців – зараз це повинно бути прикладом хорошої культурної дипломатії. 

Про назву цієї програми: чи пов’язана вона з Хвильовим?

— Мені здається, що в нас є це пов’язання хоч і не буквальне. Все, що зараз відбувається, пов’язано з «тою» українською культурою. Контекст твору і часи в яких творив Хвильовий цілком спонукають до переосмислення в теперішній час. Цінності соціуму і криза, в якій ми знаходимося, дуже перегукуються із екзстенційними питаннями які ставив Хвильовий як самому собі так і читачеві.

Чи можете назвати варіанти комбінації програм? Якщо не Ревуцький, Лисенко, Косенко, Шопен, то хто? Лятошинський? Годзяцький, Барвінський, Сильвестров, Грабовський. Хто ще?

— Лятошинський, Барвінський – очевидно, це яскраві фенікси радянської української музики, ще туди ж можна віднести Якима Степового. Це також учасники Першої Світової війни Нестор Нижанківський і Станіслав Людкевич. Тобто, насправді, багато кого потрібно виконувати і багато кого потрібно знати.

Концерт у Музеї Ханенків. Що для вас означає цей музей?

— Це про свідчення і служіння, в першу чергу, звісно самих Ханенків, але й тих хто зараз займається музеєм і збереженням спадщини. Це  про місійність, про вищу мету, вищу ідею, і, однозначно, про мистецтво. Хай буде так.

Це музей, начебто така шкатулка із секретами, але він змінювався з початку війни, одночасно з вашим концертом у музеї проходить виставка Павла Макова. Тобто це перетворення музею на особистий простір для кожного. Кожний має запитати себе: «Що для мене Музей Ханенків і «Фонтан виснаження»  Макова»? Як ви будете почувати себе на концерти?

— Останні роки мені некомфортно грати в звичайних, у таких «класичних» залах: з рівно-паралельно поставленими стільцями, з надто умовним снобізмом, тому що, насправді, це не є про живе життя, це про якусь засадничість, про обмеження… Вони звичайно потрібні, але до якоїсь міри. Класичне мистецтво само собою має вже багато обмежень — наприклад, в нас є написаний текст і нам потрібно інтерпретувати саме його, і не можна додавати нічого свого. Мені здається, що експонування «Фонтану виснаження» в Музеї Ханенків – це інший погляд на сталість, на бездонність — починаючи із нашого внутрішнього ресурсу, закінчуючи самим явищем музею. «Фонтан виснаження» – це про нас усіх зараз, про переповнення і про знемогу. Про незворотність. Музей Ханенків декларує бажання взаємодіяти з реципієнтом і мені здається, що на концерті, який я буду робити, ми також зможемо з людьми взаємодіяти, співпереживати, очищуватися і наповнюватися, обмінюватися емоціями і думками, а часом і переповнюватися і виливати на інших переживання і враження.

Чому вас, як викладачку і як піаністку, навчили наш час і наш досвід війни?

— Передовсім хибність зациклювання на своїй одній, дуже вузькопрофільній діяльності. Зараз для музиканта немає місця просто як для музиканта-виконавця. Має місце така диверсифікація: якщо ми горимо тим, чим ми живемо (наприклад, музикою, мистецтвом),  про це потрібно говорити аудіально — концертами і записами, говорити вербально — лекторії, подкасти, радіо, говорити публіцистично — публікувати статті, тому що є люди, які сприймають, власне, тільки щось, що вони можуть прочитати чорним по-білому, перечитати кілька разів, і тоді до них це промовить. Ключове — це ширше бачити свою місію, власним прикладом і чіткою свідомою позицією провокувати людей замислитись і показати, як може бути. Мені здається, що більше митців повинні розуміти і усвідомлювати те, що вони дійсно є важливими. У нас за останній час, як мені здається, знецінився образ творця, котрий займається мистецтвом: це перейшло більше в ремесло, або, на жаль, в достатньо суху педагогіку для виживання. А митець усе-таки має вагу. Мені здається, що війна показала те, що до слів митця, до постави митця можуть прислухатися.

А що важливо знати та вміти музиканту зараз, щоб рости, розвиватися?

— Думаю, що потрібно знати історію, потрібно добре орієнтуватися в музичній літературі, в історії музичних скандалів. Як би це не було дивно, але мені на початку війни для аргументованої позиції, наприклад, щодо невиконання російської музики, дуже знадобилися знання з того, як відбувався кенселинг німецької музики в Франції у Першій світовій війні ініційований Камілем Сен-Сансом. Також навики риторики і, що дуже важливо, вміння віднаходити себе в позамистецькому світі, відтак відповідати на незручні питання.

Вам, музикантці, допомагає те, що ви викладаєте?

— Дуже.

А навпаки як це працює?

— Це розширює розуміння питання: «Навіщо музика? Навіщо я граю? Що це їм тому хто слухає?» Це є про те навіщо людина має витрачати свій час на музику, чому хтось має по 8 годин на день займатися на інструменті, а хтось має одягнутися, вийти з хати і прийти на концерт, щоб отримати особливі переживання. Спілкуючись зі студентами чи слухачами лекцій  ми часто доходимо до філософських роздумів, котрі зводяться до розуміння майже терапевтичного ефекту, а саме до цілей музики — полегшення і співпереживання.  

Програма концерту «Я.Романтика»

• Л.Ревуцький — Пісня ор.17 №1; Прелюдії ор.4 №№1, 2
• В.Косенко — Мазурка ор.9№2; Етюди ор.8 №№8,10.
• М.Лисенко — Концертний Полонез №2; Друга частина фортепіанної сонати ор.16
• Ф.Шопен — Скерцо ор. 31; Мазурки ор.24; Вальси ор.34 №1, 64 №2

• Що: концерт «Марта Кузій в Музеї Ханенків»
• Коли: 25 червня, о 16:00
• Де: вул. Терещенківська, 15-17, квитки