Це — «Уроки Лідера», або максими Сергія Маслобойщикова. Ця розмова з режисером, сценографом та вчителем Сергієм Маслобойщиковим відбулася у травні 2017 року і була приурочена до 100-річчя геніального сценографа Данила Лідера. Але залишився у пам’яті як узагальнений та засвоєний досвід. Ми згадуємо цю розмову напередодні творчої зустрічі Сергія Маслобойщикова у Відділу мистецтв бібліотеки Лесі Українки, доєднатися до якої ви маєте можливість 8 лютого, о 18:00.
Мабуть, я не пам’ятаю, як уперше побачив Лідера. Є невиразні спогади, пов’язані не з самим Лідером, з його компанією, де він був лідером.
До цього ніколи не бачив його поодинці, він завжди був при учнях. На їхньому курсі була гарна атмосфера.
Коли я був студентом і намагався займатися сценографією, ми домовилися про зустріч з Лідером, і він мені сказав: «Адже ви живете десь поруч, я йтиму в академію, зайду до вас у такий час. Я проспав, дзвінок у двері, я в жаху: до мене прийшов Лідер, а я без штанів.
Пам’ятаю, як він мені призначив зустріч, я прийшов трохи раніше, чекаю на прохідний театр, став під годинником. Навпроти мене вхідні двері, за мною годинник, відчиняються двері, з’являється Данило Данилович, й жест: «Дивись!» Обертаюся, стрілка годинника падає, – точно!
Усі молоді люди починають з якихось протиріч, я не виняток, я часто сперечався, Лідер поблажливо-спокійно до цього ставився. Потім мені ставало ніяково від того, що я з ним сперечався.
Якось ми з ним йшли недалеко від його майстерні на Оболоні. Звичайний житловий квартал, якийсь хуліган зверху кинув тухле яйце, і воно потрапило до мене. Слава Богу, не зачепило Лідера. «Даниле Даниловичу, – кажу, – це мені покарання за те, що нападав на вас». Ми прийшли до нього, я довго відмивався від цього яйця. Це просто штрихи – перші зустрічі.
Для Лідера завжди був важливий безперервний діалог великого і малого світу, це те, що завжди було мовою: життя людини починається з чогось маленького, але воно завжди вбудоване у великий світ. Усі події Лідер оцінював як взаємовідносини цих світів.
Коли у мене були якісь складні моменти, я йому відверто про якісь речі розповідав, і він мені у відповідь: «ти мені довірив таку річ, я радий, це для мене велика відповідальність». І далі він ці речі інтерпретував несподівано, і особисті проблеми виявлялися вбудованими у світобудову.
У ньому був зв’язок серйозності та гумору, він був веселий і іронічний чоловік, але ця веселість не існувала в ньому без серйозного погляду на життя.
Я вибрав його в учителя, це було пов’язане з близьким мені ставленням до життя. Все, що відбувалося навколо, імітувало життя та цілі, було пов’язане з ідеологією та пристосуванням. Потрібно було вчитися малювати не тому, що так вимагало твоє покликання, а чогось конкретного, тому що потрібно влаштуватися в житті.
Потрібно було правильно, ідеологічно точно для того часу розбиратися в тому, що ти робиш, щоб не накликати на себе їх інших біду. В інституті вчили, як бути такими. Це було нецікаво, не важливо, дрібно та негідно.
Все, що крутилося довкола Лідера – було важливим. Було пов’язано з великими питаннями та протиріччями світу. З певним відчуттям людини у світі, з її відповідальністю.
Він завжди обертався навколо питання: що таке людина, в той час, як інші крутилися навколо іншого питання: як у цьому світі пристосуватися.
Головний мій урок у Лідера полягає в тому, що не існує нічого другорядного, будь-яке питання, яке б воно не було маленьке, завжди вставлене в низку важливих і насущних, і по-своєму відповідає на якесь головне питання у світі. Будь-яка дрібниця пов’язана з великим світом.
І питання конкретності: все у світі конкретно. Мистецтво – це дуже конкретна річ.
Не можна однією фарбою фарбувати усі історії, є різні палітри. Не можна з тих самих критеріїв оцінювати різні речі, кожна річ народжує свій підхід, рішення і закони.
І ще, Лідер швидше не так це говорив, це я почав так пояснювати його слова: все зводиться, якщо говорити про сценографію, до винаходу простору. Він казав: треба народити простір.
Сценографія – це не ілюстрація, і не майданчик, де потрібно розставити меблі, щоб акторам було зручно грати. Сценографія – це коли треба вигадати цілий світ. “Спектакль вигадує художник”, – улюблена фраза Лідера. Чому так? Цей світ формує спосіб існування у ньому актора. У тому, що ти вигадаєш, актор не може існувати як побутовий світ. Ти (сценограф) вигадуєш не побутове середовище, а особливу реальність, Всесвіт, як Бог: світло, темряву, повітря та твердь. І цей світ вимагає певної поведінки для тих, хто його наповнює, вони не можуть з ним не зважати. Тобто насправді можуть. Але розумні актори з гарною інтуїцією та режисери здогадуються, в якому просторі вони існують. Але їх мало.
Лідеру не завжди вдавалося втілити свої ідеї, бо вони вимагали від інших (режисерів, акторів) певного розвитку цих ідей у спектаклі. Складність його сценографії в тому, що якщо в неї не грати, її не використовувати, вона перестає працювати на спектакль. І в цьому випадку програють усі – режисер, актори, художник. Тому, з деякого часу, я ні з ким не працюю, і роблю все сам.
Багато режисерів, пригнічені авторитетом Лідера, намагалися до нього прислухатися: «ну ось він так хоче, давай це робити так». Але просто так це не працює. Зімітувати нічого не можна, треба розуміти органіку створеного простору.
Більшість ідей Лідера все ж таки здійснилася. Вистав не залишилося, але залишилася концепція Лідера, і ми можемо судити про спектаклі виходячи з концепції, хоча самі вистави могли бути набагато гіршими, ніж це було придумано Лідером.
Він, як творець смислів, у тому числі пластичних смислів, створював світи, і вони залишилися. І незалежно від того погана, чи хороша була вистава, вона вже хороша для нас тим, як її вигадав Лідер.
Лідер розумів, що життя більше за спектакль. А сценографія – це пошук місця на осі координат світу. У найширшому сенсі, Лідер цим і займався, це його головна спадщина.
Тож — життя більше за спектакль, світ більший за людину.
Спілкувалася Віка Федоріна
- Що: Творчій вечір Сергія Маслобойщикова
- Коли: 8 лютого, о 18:00
- Де: Відділ мистецтв, Ведика Житомирська, 4
