Диригент та правнук великого українського композитора Микола Лисенко-молодший вітає свого прадіда.
Пробач, що «на ти»… Але я завжди сприймав Тебе дуже близьким, завжди відчував тепло в Твоєму погляді, хоча й бачив його тільки крізь фарби настінних портретів. Скажу Тобі більше – про це мало хто знає, але я часто раджуся з Тобою. Особливо, коли це – важливе питання, пов’язане з життєвим вибором – бути чи не бути, намагатися чи кинути, ризикнути чи здатися. І тоді згадую про всі ті рази, коли Ти жертвував заради свого вибору багато чим – спокоєм, добробутом, славою. Ризикуючи при цьому не лише ім’ям, а й самою свободою…
Замість наперед прокладеної, ситої та передбачуваної життєвої колії панича Ти спочатку майнув по музичну освіту до Ляйпціга, ставши, до речі, одним з перших українських Євро-інтеграторів. А потім підкорив самозакоханий Петербург, змусивши його полюбити Тебе. І Європа, і Росія зробили Тобі щедру пропозицію: залишитися, отримавши визнання та гроші. Єдина умова: Ти мусив перейти на їхню музичну мову, а свою приховати подалі… Годі й казати, що Ти відмовився. Та обрав замість кар’єри піаніста-віртуоза, диригента та придворного композитора … черствий хліб викладача музики – але тут, у себе вдома… То була ціна за право розправити крила власної мрії – створювати Українську музику на Україні і для України. Пізніше я збагнув Твій план, коли почув крилаті слова Черчилля про важливість культури, сказані ним у розпал Другої Світової… Адже солдати на полі бою мають знати, що потрібно боронити і за що варто вмирати… У 2014-му Твоя музика давала сили нашим героям-кіборгам та зміцнювала укріплення ДАПу… Бо тоді, в далекому 19-му столітті, Ти вже вступив у цю битву. Та й хіба міг не вступити у бій нащадок Лисенків-воїнів: хороброго січовика Вовгури Лиса, наказного гетьмана Івана або Генерального Судді Війська Запорізького Федора? Щоправда, шаблю козацьку Ти змінив на диригентську паличку, а мушкет – на гострий олівець композитора. Але Твоя зброя виявилася сильнішою за весь арсенал Твоїх предків. Адже згуртувала навколо Тебе цвіт української нації. І з цього осередку пізніше народила ідею державності…
Ти навіть дачу свою проміняв на ідею… Пам’ятаєш, як гроші, що зібрали Тобі люди на покупку заміського будиночку в Китаєві, Ти витратив до копійки на свою Музично-Драматичну Школу? Мав би затишок і спокій, яким, можливо, скористалися б навіть і ми, Твої правнуки… А замість цього з’явилася ця унікальна школа, з якої народилося відразу два ВИШІ – Консерваторія та Театральний…
Звісно, я міг би образитися. Але, Ти знаєш, я дуже люблю Тебе. Тільки не кажи, що, буцімто, це не можливо, бо хіба реально любити Того, з ким ніколи не спілкувався? Ні, таки спілкувався! Точніше – чув, відчуваючи звучання струн Твоєї душі, закарбоване в двадцять томів Твоєї музики. Відчував, диригуючи або співаючи. І тому я дуже злюся на свою країну, на колег-музикантів, бо мені боляче. Я ніколи не змирюся, що Тебе хочуть перетворити на почесний монумент, на «автора-ювіляра», виконуючи Твою музику раз на п’ять років… А дехто навіть і не уявляє, що Ти написав окрім Увертюри до Тараса ще багато-багато цікавого, яскравого, енергійного та неперевершеного…
Хоча, якщо по правді, іноді я злюся і на Тебе… Злюся, запитуючи: чому, ну скажи мені, чому Ти не написав жодної Симфонії? Ну хіба ж Ти не міг уявити собі, що Твій пра-пра-пра стане симфонічним диригентом? А потім сідаю за Твої дивовижно красиві, натхнені й виразні, експресивні та глибокі фортепіанні твори – елегії, ноктюрни, обробки та ескізи – і з повною ясністю відчуваю: вони – наче окремі елементи величезної симфонічної мозаїки. Адже симфонізм як спосіб сприйняття цього світу часто вирує в твоїй музиці, наче могутній буревій в безодні небесного океану… І тоді я заспокоююся та розумію: Симфонія насправді таки є. Просто Ти лишив частину роботи тим, хто прийде після Тебе. Мені наприклад. А це означає, що мозаїку буде складено. І Симфонія Твого життя обов’язково звучатиме!
З любов’ю та повагою, Твій правнук, Микола Лисенко (молодший), оперно-симфонічний диригент, журналіст, телерадіоведучий.
П.С. Дідуню, дякую, що встигав любити, що народив та виховав п’ятьох діток! Через них вогник Твого життя дійшов, зрештою, і до мене… До речі, в мене – вже троє.
П.П.С. Ледве не забув! – кілька тижнів тому написав свою першу музику – на вірші коханої дружини, Люби. Там про Любов. Сподіваюся, Тобі – обов’язково сподобається! Тим більше, що це в мені – на 100 відсотків від Тебе.
Микола Лисенко-молодший
