Однією з найцікавіших подій цьогорічного KharkivMusicFest, який проходив в Харкові вже 9 рік поспіль, став концерт «Мікротонові експресії» Володимира Войта та Остапа Мануляка.
Бандура, електроніка, імпровізація та дослідження звуку об’єдналися у програмі, що запропонувала слухачам новий погляд на можливості українського інструмента. Про творчий діалог, експерименти зі звучанням і пошук нових сенсів у музиці говоримо з авторами проєкту.
Як народилась ваша співпраця?
Володимир Войт: З Остапом ми були знайомі досить давно, але заочно. Та сталось так, що якось я приїхав до Львова, ми домовились піти на каву. Я знав, як Остап працює, що він грає чудову музику, і що він дуже прогресивний композитор, тож я та обережно дізнавався, що його могло б зацікавити. І коли я почав говорити про розширені техніки гри на бандурі, я побачив, що в нього очі загорілись, і з цього все почалось.
Минуло року я був у Львові, де ми зіграли спільний концерт в «РадіоГараж», це стало початком співпраці.
Як поєднати бандуру, електронну музику, акустику та дослідження звуку (чи заважає це сприйняттю бандури)?
Володимир Войт: Навпаки — доповнює. Те що я граю на бандурі має багато штрихів, прийомів, які збагачують тембральною фарбою інші інструменти. Це не те, що я збагачую, ні, вони існують поза мною, вони з’являються в той чи інший спосіб. Тому виступ «Мікротоки» на фестивалі KharkivMusicFest — унікальний, бо великою мірою він складався з імпровізації. Те, що там прозвучало — не звучало до цього і не буде звучати після цього. В тому є цікавість наших концертів.
Автентична бандура більш нікому не цікава? Тому необхідна бандура плюс синтезатор, бандура плюс щось?
Володимир Войт: Ви знаєте, я зустрічав людей, які казали, що «Божественна комедія» Данте застаріла і не є актуальною. Тож це як говорити, що і музика застаріла. Що таке музика? Це звук, а звук — фізичне явище, яке існує поза нас. Ми виступаємо провідниками того звуку, і ми щасливі в цьому. Тому, на мою думку, таке бачення є дуже поверховим.
Чим бандура цікава людині, яка досліджує мікротональні звучання і навпаки, чим цікаві синтезатори бандуристу, що додається до ваших досвідів при виході за межі своїх зон «відповідальности»?
Остап Мануляк: Мені цікаво тим, що я маю справу з інструментом, який з одного боку, пов’язаний з європейською традицією розвитку багатострунних щипкових інструментів, а з іншого це типово український інструмент. На жаль, в період радянської окупації бандура була перетворена з інструмента високопрофесійної музичної традиції на інструмент фольклоризму. І так, я розділяю тут фольклор та фольклоризм. Бо музикознавці говорять про фольклор, як справжню музичну традицію, і фольклоризм, як пародію на неї. На превеликий жаль, впродовж багатьох років бандура свідомо спихалася в цей ареал фольклоризму.
І я дуже тішусь, що працюю з Володимиром, який вже багато років повертає бандуру в контекст сучасної, актуальної, професійної, музичної традиції. І ми маємо інструмент, на якому можна грати не прості, етнічні мелодії, а це вже інструмент, який може втілювати складні, різноладові конструкції, який можна прекрасно додавати до широкого кола інших інструментів, який надає можливість використання великого кола сонористичних прийомів. І це надважливо, що Володимир повертає бандуру в перелік академічного інструментарію, щоб вона не була периферійним інструментом, а таким же повноцінним, як фортепіано, скрипка, віолончель.
Володимир Войт: Так, Остап сказав дуже влучно, я б не міг краще висловитись. Я навіть не задумувався про те, що коли Гнат Хоткевич почав свої розробки, він був абсолютно в тому часі, в тій епосі на початку авангардних рухів, модерністських течій. І коли в Європі Луїджі Руссоло написав маніфест «Мистецтво шумів», Хоткевич писав про шум, який може імітувати бандура. Коли Джон Кейдж працював над препарованим фортепіано, наприкінці 30-х, Хоткевич створив композицію «Ранок», де він використовує поєднання різних музик водночас. Твір має різні імітаційні прийоми бандури, коли бандура імітує примус, пилку, інші предмети тодішнього навколишнього середовища.
В той же час творили Чарльз Айвз і Джон Кейдж, і те що вони робили назвали «музичним цирком». Виходить, що це були паралельні історії, але я ніколи не думав, що бандура, на жаль, випала з оцього музичного розвитку і була відставлена. Це дуже слушно.
Я на початку хотів пожартувати, що синтезатор висвітлює, як УЗД ті приховані можливості, які може дати бандура. І які на власне вухо не чути. Але дійсно так і є, якщо ми звуком підсилюємо бандуру, ми починаємо чути ті речі, які акустика великого приміщення з’їдає або вухо може не почути. Бандура інструмент досить тихий, її потрібно слухати досить близько або через звуко підсилюючі засоби .
Як можна описати жанр вашої програми? Це імпровізація?
Остап Мануляк: Так, імпровізація. Все починається з перетворення і багатошарових маніпуляцій зі звуком бандури. Зазначу, що мій основний інструмент, з яким я працюю – це електроакустика, комп’ютерна обробка звуку. Синтезатори створюють додаткову площину, але основою всіх електронних звучань, які в нашій програмі звучать це — бандура. І наші концерти розпочинаються з використання дуже класичної техніки — тейпмьюзік, музика для плівки, зафіксований запис, побудований на багатошаровому розтягуванні звуку бандури. І поступово цей запис починає оживлюватись звуком бандури, що йде наживо і до нього додаються інтерації з електронікою. Поступово зі звуків бандури я аналізую звуковий спектр і трансформую його в кількох аспектах: ритміки, мелодійної лінії, гармонічної дії. І поступово з одного звуку бандури виростає звукова тканина, де всі елементи цієї тканини базуються на звуці бандури.
Володимире, Остапе, ви обидва композитори й виконавці — як ви працювали над вашою програмою на KharkivMusicFest — як розподілялися ваші ролі?
Остап Мануляк: Ми спільно плануємо драматургію — я в електронній площині, бо це моя домена, а домена Володимира — все, що відбувається в площині бандури, розширення інструментальних технік. У нас точно командна робота.
Чим був особливий ваш виступ в рамках фестивалю KharkivMusicFest?
Володимир Войт: Я про KharkivMusicFest знаю давно. І як деякі місця та планети, мені задавалось, що це щось недосяжне, як планета Марс. Але настає той день, коли ти дістаєш запрошення летіти на той Марс. І ти тут, і граєш сьогодні тут.
Для мене особливість цього виступу полягала насамперед у його неповторності. Наша програма «Мікротоки» значною мірою базується на імпровізації, тому те, що народилося на сцені KharkivMusicFest, існувало лише в цей вечір і лише для цієї аудиторії. Мені також було важливо представити бандуру в незвичному контексті — не як музейний експонат чи виключно фольклорний інструмент, а як живий сучасний голос, здатний взаємодіяти з електронікою, акустичними текстурами та новими музичними ідеями. І, звісно, особливим цей концерт робив сам Харків — місто, з яким мене пов’язує багаторічна історія і до якого я завжди повертаюся з великою радістю.
Остап Мануляк: Особливість цього виступу була в тому, що вся звукова драматургія народжувалася зі звучання бандури. Хоча слухачі чули електроніку, синтезовані тембри та складну звукову тканину, її першоджерелом був саме живий звук інструмента. Для мене це був цікавий досвід показати, наскільки сучасною, багатошаровою та несподіваною може бути бандура. У просторі фестивалю ми не просто поєднували традицію і сучасність, а намагалися створити нову музичну реальність, де вони природно співіснують і взаємно розкривають одна одну.
