18 червня Одеський муніципальний музей особистих колекцій імені О.В. Блещунова разом із культурною ініціативою «КуклЬтура» офіційно відкрили культурно-освітній проєкт «The Lighthouse».
Українські маяки вже традиційно притягують до себе романтиків і митців, варто згадати серію робіт біолога та фотографа Олександра Заклецького, де зафіксовані, вважаю, всі діючі (а може просто всі, які зараз в зоні досягнення) маяки України, а скільки художників во всі часи малювали саме одеський маяк, як символ приморського міста, навіть і сказати важко. Взагалі маяк – це про море, тавтологія, але вся ми пам’ятаємо, як під час туману вмикалася туманна сирена, цей звук супроводжував мене все дитинство… Це звук осені та зими, нагадування про те, що море поруч навіть якщо його не видно, а кораблям на рейді – що поруч берег.
Наразі в Україні існує майже 60 маяків. Деякі наразі знаходяться на ТЗО Херсонської, Запорізької, Донецької, Миколаївської областей, та в Криму. Але й далі залишаються символами стійкості та незламності. Бо маяк – це саме про незламність.
То зараз ми маємо ще один проєкт, присвячений маякам. Проєкт, де мистецтво зустрічається з освітою і психотерапією – він розрахований на довгу тривалість і включає в себе психотерапевтичні практики, що під час війни мабуть необхідний елемент. Не дивно, що саме тема маяків виявилася тут доречною, бо ж Lighthouse, якщо це перекласти українською, це дім світла.
В стінах виставки роботи митців (Сергій Гуменюк, Ірина Ізотова, Ігор Летинський, Володимир Лук’яненко, Іванка Млечко, Ольга Новак, Марі Радзіховська, Олена Сердюченко, Леся Тімохова, Таїсія Суман, Юлія Філіппова та інші) мовби підсвічують освітні матеріали, як на мене вдалі експонати для інтерактивного музею – мапу України, а точніше – мапу маяків України. Тут вже долучилися Держгідрографія України та Фаховий коледж морського транспорту, а також Lighthouse UA, який предоставив моделі українських маяків.
До речі хтонічні риби Олени Сердюченко, та мозаїчний медальйон роботи Ольги Новак з зображенням Одеського маяка, створений спеціально для цього проєкту, одразу приваблюють увагу.
Розклад подій:
21.06 – 12:00-14:00 – Зустріч 1 «Перша психологічна допомога: як підтримати людину в кризі» з Марією Радзіховською
28.06 – 12:00-14:00 – Зустріч 2 «Стрес і травма: що відбувається з психікою під час кризи» з Марією Радзіховською
05. 07 – 12:00-14:00 – Лекція “Маяки України. Історія, символіка, значення в часи війни”. З Оленою Філіпповою
12.07 – 12:00-14:00 – лекція “Міфи та легенди маяків світу” З Оленою Філіпповою 19.07 – 12:00-14:00 – МК “Музика морів та океанів” З Оленою Філіпповою.
26.07 – 12:00-14:00 – «Скетчінг маяків на виставці» з Марією Апрятовою.
Час події може змінюватися, уточнюйте актуальну інформацію напередодні події!
Загалом вийшло симпатично і навіть символично, і ось чому.
Буквально наступного дня відбулася ще одна подія, де освіта стикається з мистецтвом і наукою – і вона теж присвячена морю. Точніше, Чорному морю. В дружньому просторі Підпілля відбулася конференція за назвою: Innovating Voices: Communication Strategies for Advancing the Blue Economy. Дослідники Олена Марушевська та Олег Рубель розповіли про те, що власне такеBlue Economy – ну, якщо коротко, це така хороша економіка, яка приносить прибуток, але не впливає драматично на довкілля – а може, й навіть робить дещо для його покращення; ми всі розуміємо, що без експлуатації морських ресурсів Україні, яка є морською державою, не обійтись, але…
Блакитна економіка – це як зелена, тільки блакитна.
Які тут можливі стратегії? Штучні рифи, наприклад, можуть, як показує Микола Грубий, стати домівкою для багатьох морських організмів, але окрім того вони, збагачуючи морський підводний ландшафт, приваблюють туристів. З хвильовими електростанціями в нас через певні географічні умови ніяк, а ось вітрові мають перспективу і так далі. І навіть види-вселенці можуть, як показують фахівці (Юрій Квач, Михайло Сон і Катерина Калашник) не тільки шкодити середовищу, а й стати об’єктом промислу, як японська річна креветка, або американський синій краб, що нещодавно з’явилися в нашому регіоні.
Але конференція була насправді присвячена не стільки обговоренню проблем «зеленої економіки», скільки її просуванню через просвітницькі та освітні проєкти. Тут виявився на диво влучним експеримент з доповненою реальністю, представлений Майею Дімерлі та інституцією Odesa UNESCO City of Literature Office: перекладені одеськими поетами вірші поетів з міст літератури ЮНЕСКО, при наведені телефонів на публікацію в «Вечірній Одесі» оживали через голоси та відео оригіналів завдяки програмі харківських розробників. А якщо пристосувати таку програму до музеїв моря, до заказників або національних парків, де кожна плакетка оживає та починає розповідати свою історію – ну, наприклад замість зображення риби або молюска ми в телефоні бачимо їх в природному середовищі, та ще й зі звуком, з поясненнями фахівців… То союз мистецтва і науки виявився плідним. Але це ще були речі, які лежать вже в звичній нам сфері.
Далі було крутіше. Або гірше. Або цікавіше. Це як подивитися. Після кофе-брейку доктор біології, співробітник Інституту Морської Біології Михайло Сон представив згенерований ШІ репортаж присвячений конференції. Побудований в формі діалогу цей репортаж був жвавий, переконливий, інформативний, тощо. З одним зауваженням – він був згенерований за день до конференції на підставі одних тільки назв докладів і прізвищ учасників. Що робить мою роботу майже непотрібною. Або викриває певні проблеми журналіського стилю і взагалі підходів… Або натякає на те, що нас чекає щось нове та несподіване. Так або інакше, ось тут і полягає наразі рубіж взаємодії медіа та науки…
Марія Галіна
