17 листопада в Американському домі в Києві відбулась дискусія «Культура глибинної розмови: інтерв’ю як мистецтво порозуміння». Її організаторками та натхненницями виступили співзасновниці культурного журналу Craft | Magazine Катерина Казімірова та Дарина Анастасьєва.
Журнал спеціалізується на розлогих, концептуально й естетично цілісних інтерв’ю з провідними українськими митцями та мисткинями. У дискусії брали участь: співзасновниця журналу Катерина Казімірова; письменниця, редакторка, перекладачка, співзасновниця медіаплатформи «Apofenie» Кейт Цуркан; журналістка, кураторка літературних програм, виконавча директорка українського ПЕН Тетяна Терен; письменник, кіносценарист, президент українського ПЕН Андрій Курков; письменник, поет, рок-музикант Сергій Жадан; професорка державного університету штату Огайо, США, засновниця Youtube-каналу «Ніна-Україна» Ніна Карнаух. Модерувала дискусію директорка Американського дому в Києві Тетяна Стрельченко.
Під час дискусії гості докладно та всебічно обговорили жанр інтерв’ю. Наскільки актуальним жанр інтерв’ю є в Україні та світі. У чому полягає відмінність газетного та книжкового підходів до інтерв’ю? Чи можна розглядати інтерв’ю як один з інструментів культурної дипломатії? Чому ми досі користуємося текстовими варіантами інтерв’ю, якщо в нас є радіо- та відео- альтернативи? Яка вікова категорія читачів цікавиться інтерв’ю найбільше? А яка найменше? І чому? Ці питання, а також багато інших, обговорювали учасники дискусії.
Катерина Казімірова розповіла про філософію видання Craft і чому засновниці обрали інтерв’ю моножанром свого видання. За її словами: «Craft — це майданчик не тільки для мистецьких голосів, але й для журналістських. Ми прагнемо системно показати, що в Україні є фахові, цікаві, культурні журналісти. Тому в нас немає матеріалів, де присутній тільки голос героя, в текстах завжди звучать два голоси. Важливо, коли співрозмовники, крім професійного, мають ще й спільне ціннісне поле: особисті, дружні зв’язки, коли є якась цікава спільна історія. Наші інтерв’ю — це портрети героїв у розмовах про головне, які показують, що в нашому роз’ятреному, розколеному, поляризованому суспільстві фундаментальні й онтологічні цінності — завжди спільні. Для журналу дуже важливою є естетична функція матеріалів: як їхня художня завершеність, так і єдність змісту та форми. Кожен глибокий текст ілюструють професійні фотопортрети героїв, виконані у єдиному стилі журналу».
Переглянути повну версію публічної розмови і послухати виступи всіх гостей можна за посиланням.
Тетяна Терен зазначила, що дуже рідко є можливість поговорити саме про жанр інтерв’ю і розповіла про свій досвід у створенні книжок-інтерв’ю. «Я обрала для себе жанр великого книжкового інтерв’ю, це було ще в 2013-му році, до Майдану, й мені було дуже боляче дивитись на наших культурних діячів, які не мали майданчика, на якому вони могли б говорити. Я подумала: «так багато є важливих для нашої країни історій, які залишаться незаписаними». Спочатку я думала про телепроєкт, але потім прийшла до такого-собі архіву: записи мистецьких голосів. Першим ми записали Анатолія Дімарова, якому на той час вже було 92 роки. На сьогодні ми випустили вже три томи таких архівних, розлогих, книжкових інтерв’ю. Зараз ми з фотографом Олександром Хоменком працюємо над четвертим томом, сподіваюсь, він вийде в наступному році. Також ми нещодавно випустили книжку інтерв’ю з Тарасом Прохаськом, розмовляли тиждень, кожного дня — це зовсім інший формат, на відміну від інтерв’ю для текстового видання або для радіо. Тут йдеться не тільки про композицію інтерв’ю, але й, певною мірою, про сюжет інтерв’ю: із зав’язкою, кульмінацією, розв’язкою. Я дуже тішуся, що книжок інтерв’ю в Україні більшає».
Упродовж дискусії обговорювали також можливості інтерв’ю як жанру в популяризації культурних надбань України. На думку Кейт Цуркан, інтерв’ю з українським письменником дає змогу читачу з іншої країни зрозуміти український менталітет, українську культурну та політичну ситуацію. Саме з цього розуміння народжуються потім переклади книжок, конференції, зацікавленість. Тому інтерв’ю — це дуже важливий культуртрегерский жанр.
Актуальність інтерв’ю як жанру в Україні Сергій Жадан вбачає у непроговореності на рівні культури, на рівні країни і на рівні особистостей. Українцям властива монологічність, їм не вистачає проговореності, можливості бути почутими, українці невідчитані і мають запит на монолог. Хоча у цій особливості ховається пастка, оскільки багато хто готовий говорити, але не готовий слухати, але якщо людина вміє слухати, перед нею відкриваються великі можливості відчути дихання часу і дихання суспільства. Жадан порівнює інтерв’ю із захопливою пригородою: «Коли ти бачиш, як людина відкривається чи не відкривається, велика розкіш для письменника бачити співрозмовника і співрозмовників і говорити найцікавішими людьми своєї країни. Часто людина відкривається, коли бачить, що ти справді цікавишся її думкою. Ми зворушливі у потребі власної затребуваності і готовності відкритися людині, яка нами зацікавлена і часто бракує уваги. Ми всі різні за темпераментом, за характерами, наративами. Мені найбільш цікаво в інтерв’ю, коли людина раптом намагається проговорити ті речі, які вона до цього ніколи не проговорювала». Також Сергій Жадан відзначив, що в українських медіа жанр інтерв’ю досі доволі нерозроблений і розмови зводяться до не надто глибоких речей, а при цьому у людей є про що говорити, але у них про це не питають.
Прочитати інтерв’ю Сергія Жадана із Юрієм Андруховичем можна тут. Також на ютуб каналі Craft | Magazine можна проглянути коротку форму інтерв’ю, бліц, який Дарина Анастасьєва записала із Юрієм Андруховичем та Сергієм Жаданом, упродовж якого вона ставила однакові питання обом письменникам.
Організаторки сподіваються, що публічна розмова «Культура глибинної розмови: інтерв’ю як мистецтво порозуміння» стане потужним поштовхом для широкої інтелектуально-суспільної дискусії щодо теоретичних аспектів інтерв’ю саме як жанру, щодо шляхів розвитку української школи інтерв’ю, щодо популяризації інтелектуальних та концептуально вибудованих інтерв’ю та самої необхідності безперервного та незаангажованого діалогу в нашому суспільстві.
Текст: Нікіта Григоров
Фото: Катерина Лащикова
