«Ой там за морями»

«Море пісень»

Серпнева спека на Кінбурнському півострові. За столом під навісом коло дерев’яного будинку із чудернацькими кам’яними колонами сидять п’ятеро й співають українських пісень. 

Серед них – харизматичний чоловік у правдивому перуанському брилі, який часу від часу зупиняє гуртовий спів й робить зауваженням виконавцям. Відтак звук знову лине, підхоплений гарячим вітром, дикі степові простори наповнюються характерним пісенним багатоголоссям: «Котилася ясна зоря з неба», «Ой ти дубе кучерявий», «Час додому, час», «Ой там за морями», «Ой зійшла зоря вечоровая», «Ой чумаче, чумаче»… Ось так виглядали будні польсько-українського фольклорного гурту «Море», який цими днями провів репетиції у заповіднику біля Миколаєва.

Чоловік у брилі – Юрко Пастушенко. Уродженець Миколаєва, Юрко закінчив Київський Інститут культури і мистецтв, де здобув фах керівника фольклорного ансамблю. Був одним із двох перших випускників кафедри фольклору і етнографії, навчався у таких провідних етномузикологів, як Анатолій Іваницький, Олена Шевчук, Євген Єфремов, Ганна Коропніченко. Від 2006 року живе у Польщі, де одружився. Із майбутньою дружиною, Сузанною Муравєцькою-Пастушенко, познайомився завдяки музиці – Сузанна чудово співає. Пара постійно бере участь у Міжнародній Літній школі традиційної музики «Музика кресів» у Любліні. 

В якийсь момент у подружжя виникла ідея щось подібне організувати в Україні. Вибір місця невипадковий: на Кінбурнську косу Юрко їздить мало не зі шкільних років, сходив її вздовж і впоперек. Ця вузька смуга суходолу між Дніпро-Бузьким лиманом та Чорним морем приваблює своєю дикістю. Асфальтованих доріг тут немає взагалі й очевидно ще довго не буде, а натомість – грузькі піщані шляхи, які долати краще на позашляховиках на кшталт УАЗів та УРАЛів. Щоправда, крутих джипів на Косі щораз більше. Якщо раніше Кінбурн був «місцем сили» передовсім для творчої публіки (режисери, художники, музиканти), то останнім часом півострів стає дедалі популярнішим серед широкого українського населення. Очевидно за відсутності Криму українці освоюють все нові й нові території морського пляжу. Цього року ще й кордони закриті у зв’язку з пандемією. Тож бази відпочинку на Косі переповнені. До численних дач та сільських осель, що гостинно відкриті для туристів, додалися «кемпінги»: ледь не по всій довжині морське узбережжя рясніє наметами. Містяни їдуть сюди не лише у пошуках чистого моря й незабрудненої екології, але й тиші та спокою. І справді, на цьому курорті не чути гучних дискотек. Зате можна побачити цілі зграї пеліканів і фламінго, орхідеєві й лавандові поля, напівдиких корів, що пасуться просто на морському узбережжі.  «Я відчув, що тут бракує саме музичного звучання: звуки моря, цвіркунів, корів, коней, вітру – все це є, а от музики нема. – каже Юрко Пастушенко. – І це при тому, що ще у 70-80-ті роки минулого століття тут існувала автентична пісенна традиція співу, яка пізніше, на жаль, перервалася». 

Так виник проєкт «Море пісень», що став щорічним і набув по суті міжнародного статусу. Крім польських любителів традиційного співу, у майстер-класах у різні роки брали участь учні з Австрії, Англії, Голландії, Ірландії, Німеччини, Чехії, до 2014 року Юрко також запрошував викладачів із Сербії й Росії, які вчили співати сербський і російський фольклор. Звичною локацією стала кінбурнська загальноосвітня школа у селі Покровка, дирекція якої пішла назустріч ініціаторам проєкту – забезпечила спальні місця, надала доступ до шкільної їдальні тощо. Заключним акордом кінбурнських студій незмінно є великий гала-концерт автентичного співу, на який сходиться, як на свято, ледь не вся Покровка. Очевидці дійства розповідають, що українські пісні у виконанні закордонних гостей «беруть за душу», слухачі часто не в силі стримати сльози.

Цьогоріч повноцінні майстер-класи через карантинні обмеження провести не вдалося. Одначе Пастушенки таки вирішили не пропустити нагоди з’їздити на улюблений Кінбурн, і провести вакації з піснею. Зупинилися у Покровці на дачі давнього Юркового знайомого, поляка Томаша Модраса, чию хату, збудовану у дещо скандинавському стилі, знає кожен мешканець села.

Незалежно від майстер-класів, що їх Юрко вже десятий рік проводить на Косі, у Варшаві функціонує керований ним же гурт «Море». Склад його змінний. Якось концерт цього ансамблю почув знаний польський диригент і композитор, українець із походження, Роман Ревакович. Він запросив співаків виступити на фестивалі «Дні української музики у Варшаві», який пан Ревакович, засновник та голова фундації «Pro Musica Viva», проводить у польській столиці вже вшосте (принагідно слід зазначити, що залучення спонсорів й проведення такої акції коштує організаторам мало не титанічних зусиль: зокрема через те, що надто сильна у Польщі інерція ставлення до українців як до «заробітчан»). Скерований перш за все на популяризацію в Польщі української академічної музики, цей фестиваль цьогоріч чи не вперше представляє польському слухачеві зразки традиційної музики сусідів зі Сходу. У виконанні учасників гурту «Море» прозвучать календарно-обрядові, ліричні, жартівливі, чумацькі, історичні пісні з Рівненського, Київського та Чернігівського Полісся, Полтавщини й Слобожанщини. Крім керівника ансамблю та його дружини, у концерті виступлять Бася Кусінська, Тарас Шумейко та Тетяна Сопілка. 

Текст: Олеся Найдюк

  • Що: Концерт традиційної музики
  • Де: Warszawa, Narodowy Instytut Kultury i Dziedzictwa Wsi, Sala Odczytowa, ul. Krakowskie Przedmieście 66.
  • Коли: 6 вересня, 18.00.
  • Вхід за квитками

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *