Наприкінці жовтня в галереї «Хлібня» у Софії Київської відкрився мистецький проєкт «Ковчег». Він складається з дев’яти персональних експозицій сучасних українських митців: Віри Кулеби-Баринової, Олексія Потапенка, Інни Пантелемонової, Олександра Мельника, Миколи Жулінського, Мар’яна Луніва, Ігоря Романка, Надії Мартиненко та Андрія Котлярчука. Кожен з митців є унікальним явищем в українському мистецтві. Київ Дейлі пройде разом з художниками та їх творами в середину «Ковчегу». Зустріч треття — Надія Мартиненко.
Чи є спільна ідея експозиції «Ковчег»? Як ви розумієте сам термін, що став назвою виставки?
— Я вважаю дуже вдалою цю спільну ідею, бо проаналізувавши всі експозиції митців відчувається цілісний образ цієї задумки. Назва «Ковчег» має декілька значень і якщо розглядати з точки зору православ’я, то це скриня для зберігання святих дарів, а митці отримавши божественне призначення бути творцями і є тими безцінними дарами. Призначення «Ковчегу» — зібрати, зберегти і приумножити найкращі культурні напрацювання народу для майбутніх поколінь.
Чи були такі роботи у цьому проєкті, які ви бачили вперше?
— В цьому проекті я побачила багато знайомих мені робіт, але були й ті, які бачила вперше а це твори Мар’яна Луніва і фото Андрія Котлярчука.
Як змінилася ваша мистецька оптика під час війни? Чи стало вам важливіше «пряме висловлювання», пряма оцінка? Як вас, художника, змінила війна?
— Війна не скорила нас, а навпаки, додала сил і загострила відчуття дійсності. З’явилась впевненість чітке розуміння своєї місії, як творця. Війна додала впевненості в тому, що потрібно посилювати національну самосвідомість через культуру та популяризувати її у світі.
Що вам дає сили працювати тут і зараз? Де й у чому ви їх знаходите?
— Перше — це моя невмируща любов до своєї, спочатку малої Батьківщини де жили мої пращури і це моє коріння, а також України. Сил додає наша неймовірна природа і ті глибинні нашарування культурного спадку нашого народу, а також творче натхнення та віра в прекрасне майбутнє нашої країни.На думку часто приходить відомий вислів ,,Краса врятує світ,, що і дає сили та бажання творити.
Чи є важливим художнику (і всім нам) переосмислення ДНК і наративів нації — зараз та після війни?
— Думаю так, бо не тільки нам митцям, а й взагалі народу треба зрозуміти, що Русь це Україна і вона повинна, і буде виконувати об’єднуючу роль слов’янських народів Європи.
Справка проєкту
Надія Мартиненко. Червона краса.
Надія Мартиненко народилася у 1956 році в селі Товстоліс на Чернігівщині. Навчалась у Кримському художньому училищі ім. M. Самокиша на живописно-педагогічному відділенні. Учасниця обласних, всеукраїнських мистецьких виставок з 2001 року. Член Національної спілки художників України. Твори Надії Мартиненко знаходяться в приватних колекціях, музеях України та зарубіжжя.Чернігівська художниця Надія Мартиненко створює свої роботи, прагнучи привернути увагу до цінності національного світогляду і необхідності його осмислення та інтеграції в сучасне життя. Серію живописних полотен, представлену в цій частині експозиції проєкту, художниця присвятила традиційним, майже міфологічним жіночим образам, позначеним виразним українським колоритом. Бажання наголосити на важливості жіночої сутності в нас час – м’який маніфест життя, вітального початку всіх наших справ.
Надія Мартиненко зазначила: «Ми з вами живемо в епоху глобалізації, тож сьогодні національне мистецтво формується через приналежність митця середовищу та його генетичному корінню. Війна не скасувала цей фактор, а лише увиразнила його. Без відчування національної культури художникові складно проявити себе. Кожен із нас проживає процес самоідентифікації, пошуку себе і свого місця у світі. Усвідомлення орієнтирів та життєва реалізація і є по суті своїй конструюванням реальності – особистої і національної».
