Партеси у великому місті

«Musica sacra Ukraina: партесний вимір»

Влітку минулого року концертом із творів Миколи Дилецького у Софії Київській стартував черговий проєкт мистецької організації Open Opera Ukraine, присвячений українському музичному бароко та його найвиразнішому вияву, партесному співу. 

Проєкт «Musica sacra Ukraina: партесний вимір» був підтриманий Українським культурним фондом, і наступним кроком організаторів став запис компакт-диску партесної музики. Нещодавно відбулася онлайн-презентація цього диску, тоді як сам звуковий альбом з’явився у вільному доступі відразу на трьох інтернет-сервісах. 

«Musica sacra»

У випадку згаданого концерту в Софії можна було говорити про повернення музики Дилецького у її питоме середовище, тобто у храмовий простір, для якого вона й писалася. Втім, із диском усе складніше й цікавіше: разом із ним старовинна духовна музика потрапляє у принципово інший, чужий, подекуди непередбачуваний для неї простір (від міської квартири до громадського транспорту). А відтак – може «обростати» несподіваними контекстами та смислами. Скажімо, якщо ви слухаєте реліз у власних ґаджетах через певний інтернет-ресурс (Spotify, Apple Music чи Youtube Music), може виникнути по-своєму анекдотична ситуація, як це трапилося з авторкою цієї статті, коли музичні номери «чергуються» з актуальною рекламою передвиборчих програм кандидатів у київські мери… Виникає такий собі ефект гойдалки, коли тебе різко «виносить» з однієї реальності в іншу, причому в одній із них хочеться побути подовше, тоді як з іншої – чимскоріше вирватись. Словом, курйози цифрової епохи. 

Зокрема, виконавці партесів розповіли, що коли писався диск, а він писався у Кирилівській церкві, то постійно нагадував про себе шум вулиці, власне рик машин на міській трасі, що на Олени Теліги в Києві. На щастя, сторонніх звуків у записі не чути, чим завдячувати слід, вочевидь, вправності звукорежисера. 

Партеси у великому місті
За пультом – звукорежисер Олексій Крячун.

Стосовно виконання творів Дилецького ансамблем під орудою Наталії Хмілевської, художньої керівниці Open Opera, то ми вже про це писали. Склад ансамблю лишився практично той самий, за винятком кількох нових співаків, що взяли участь у записі, серед них – контртенор Роман Меліш, що змінив на аналогічній позиції Олександра Лося, а також долучилася програмна директорка проєкту, музикознавиця Анна Гадецька, альт. Повторимось, автори партесної музики XVII-XVIII століть писали її, відповідно до канонів свого часу, саме для чоловічого складу із залученням дитячих голосів. Сьогодні можна лише мріяти про такий ансамбль, адже перервалася сама традиція, що передбачала навчання співаків віртуозного партесного співу, починаючи від ніжного дитячого віку, водночас, відродження цієї традиції – утопія. Тому дитячі голоси сьогодні замінюють жіночими голосами, які, звичайно, є зовсім іншими за тембром та силою звуку – замість прозорого «ангельського» звучання вони додають музиці, сказати б, «тілесності», специфічної чуттєвості. Все це доводиться констатувати й на прикладі мішаного складу ансамблю Хмілевської, хоча варто зауважити, що порівняно із виконанням у Софії, де жіноче сопрано часами звучало навіть дещо верескливо, у записі цю темброву незбалансованість подолано. Одначе, знову ж таки, найавтентичніше, якщо можна так сказати, прозвучали все-таки чоловічі ансамблі.

«Musica sacra»

Крім десяти творів Дилецького (дев’ять 4-голосних та один 8-голосний) із тодішньої програми, до диску увійшли три 12-голосні партесні концерти невідомих авторів, що прозвучали вперше. Тут, власне, чи не найповніше проявилася характерна барокова ідея вразити і захопити слухача вже самою кількістю голосів, що утворюють цей приголомшливий для слуху ефект «багатоярусності». Щоправда, вважається, що українські партеси є більш камерними, вони мають зазвичай від 3 до 11 голосів-партій, на відміну від аналогічних зразків цього жанру в Росії, де простежується тенденція до помпезності: кількість голосів у партесах в окремих випадках могла сягати 48 (!). 

Оцінка партесної музики та її виконання передбачає врахування роботи ще одного скоромного «гравця» – науковця. Якщо усі десять партесів Дилецького, що увійшли до диску, взято виконавцями із вже надрукованих нотних збірок (один із них виданий 2006 року у збірці «Партесні концерти XVII-XVIIІ століття з Київської колекції» під науковою редакцією Ніни Герасимової-Персидської, а інші дев’ять дослідила білоруська науковиця Ірина Герасимова, і їх було надруковано 2018 року у Варшаві), то три твори анонімів із київської колекції, що зберігається в Інституті рукопису НБУ імені В. Вернадського, підготувала спеціально для проєкту музикознавиця Євгенія Ігнатенко, вона ж – постійна наукова консультантка Open Opera Ukraine. Тут «підготувати» означає пройти довгий і непростий шлях: рукописи потрібно впорядкувати, перекласти на сучасну нотацію, відтак – звести партії в партитуру (цілісних партитур рукописних партесних творів не існує, сучасники записували їх саме окремими партіями), тоді виправити помилки переписувача, нарешті, зробити наукову редакцію. Це у буквальному сенсі реконструкція, що потребує не лише спеціальних знань і професійного досвіду, але й часу та витримки. 

Але навіть після цієї ретельної науково-дослідної роботи партитуру партесного твору «готовою» не назвеш, з точки зору виконання: ми не знайдемо тут ані авторських вказівок, як саме виконувати цю музику, ані коментарів, усе що маємо – це нотний і вербальний ряди (особливо тісно взаємопов’язані, до речі). Тому сучасна виконавська інтерпретація партесів, за словами самих інтерпретаторів, – це передусім творча лабораторія, це постійний пошук, колективний та індивідуальний одночасно, і це, звичайно ж, незабутній досвід мандрівки в часі.

Слухач же має справу з результатом та своїм власним сприйняттям цієї музики. Для когось вона буде духовним досвідом, молитвою, а хтось побачить в ній правдивий портрет українського народу із властивим йому химерним бароковим характером. Та в кожному разі ця музика потребує глибшого занурення в неї, аби, вигулькнувши, по-новому побачити і велич, і ницість цього світу. 

Текст: Олеся Найдюк

ФОТО: Костянтин Гомон

Слухати тут або тут.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *