Сьогодні ввечері відбудеться важливий концерт, до програми якого увійшла музика видатних киян, знакових композиторів сучасності – Валентина Сильвестрова, Леоніда Грабовського, Вікторії Польової, Святослава Луньова. Про це (та не тільки) Kyiv Daily поговорив з диригенткою Наталією Пономарчук.

З чого складається програма вашого концерту на Bouquet Kyiv Stage? Які твори, які композитори, чому саме вони?

— Програма Камерного оркестру Національної філармонії України складається із творів київських композиторів. Вони мешкають зараз у різних країнах, нерозривно пов’язані з Україною, це київська композиторська школа. Будуть виконані твори Вікторії Польової, Леоніда Грабовського, Святослава Луньова та Валентина Сильвестрова. Після Луньова та перед Польовою звучатиме Грабовський, який представляє абсолютно інший напрямок, естетику та філософію у музиці.

Закінчимо концерт твором The Messenger Сильвестрова, це музика , яка звучить одночасно як послання у минуле та майбутнє. Музика, яка не має закінчення. 

У вас особливі стосунки з Вікторією Польовою?

— Ми з нею маємо дружні стосунки, це правда. Особливо вони зміцнилися під час війни. А починалося все з того, що я була її студенткою, як студентка проходила в неї такий предмет — читка партитур. І, звичайно ж,   на заняття до неї я не ходила, я  взагалі рідко ходила на лекції, на жаль. З часів студентства Віту Польову не пам’ятаю, вона навпаки, якось пам’ятає мене. Пізніше я диригувала Національним симфонічним оркестром України, у програмі був її твір. І з того часу я її виразно пам’ятаю, це така точка памʼяті.

Потім я багато грала її музики. І ми багато спілкувалися з нею про її музику, це дуже важливо, мені важливо зрозуміти, як композитор думає, які він смисли бачить, а Віта може про це розповісти. Пізніше, вже з початком війни, я завдяки їй, я опинилась у Лондоні. Нам усім потрібні провідники. І ніхто не знає, хто буде людина, яка стане провідником. Вона для мене ним стала.

Ви зараз ділите час між національним оркестром України та лондонським оркестром?

– Ні. Я зараз поділяю час між роботою з Київським камерним оркестром національної філармонії та моєю гастрольною діяльністю за

кордоном. Моя гастрольна діяльність за кордоном зараз повністю залежить від організації, яка займається міжнародним музичним

менеджментом.

Що для диригента означає потрапити до списку IMG Artists та як це працює?

— Це одна із найбільших організацій світу музичного менеджменту. До її роботи входить організація концертів. У нашій індустрії все так влаштовано, що диригент жодним чином не може сам себе пропонувати. Тому, не може бути запрошений до будь-якого оркестру без механізму, який організацією таких концертів і займається. IMG – найбільша агенція. Це дає надію, що моя міжнародна кар’єра буде досить інтенсивна. Я мала честь диригувати три концерти Лондонського філармонічного оркестру. Я знаю, що я диригуватиму цим оркестром ще раз через рік. Навіть цього достатньо для того, щоб, не знаю, бути щасливою від того, що ти відбувся в цій професії, що можеш бути цікавим співрозмовником для таких музикантів, і вони можуть бути людьми, які будуть створювати з тобою музику.

Сподіваюся, що згодом інтенсивне творче життя дозволить мені щось зробити й для Київського камерного оркестру.

Тому що коли і якщо розширюєш обрій своїх знайомств та спілкування з безсмертним музичним бізнесом світу, у тебе з’являються шанси для того, щоб представити інтереси не лише свої, а й колективу, який очолюєш. Це комплексне завдання, яке мені доведеться вирішити.

Вас змінює досвід роботи з різними оркестрами?

— Я постійно міняюся. Це величезний досвід. І, по-перше, не лише через роботу з оркестром. Яку кількість музики я слухаю, якої якості виконання, скільки я бачу театральних вистав, скільки я бачу музейних експозицій, як це працює все разом і як перетинається в моїй свідомості. Це ускладнює мій світ і дає мільйоногранне його сприйняття, і настільки цікавим стає сам процес пізнання, і як це допомагає мені побачити нове в партитурах. Щобільше, десятки партитур, яких я не знала раніше, відкриваються величезні пласти музики, до яких я не мала жодного стосунку.

Відбуваються неймовірні трансформації. Я змінююсь як художник, я міняюся як музикант, я міняюся, зрозуміло, як людина. Це мене виховує й у людському плані, й як музиканта. Це дуже складний процес. Десь я маю найкращий результат, десь мені ще доводиться доопрацьовувати якісь речі, бо… 

А ви оцінюєте себе, так, щоразу? 

– Не те щоб себе оцінюю, але маю до себе багато запитань. Я завжди ставлю собі величезну кількість питань, при цьому майже фізично відчуваю — не знаю, як це пояснити, але розумію, що на частину цих питань я вже знайшла відповіді. На частину ще продовжую їх шукати. Мені важливо розуміти, що я в дорозі. Я досі шукаю рішення. Я працюю над собою.

Кожен прийшов у професію якимось своїм певним способом. Хтось, наприклад, скрупульозно вивчав майстерність свого ремесла, структуру чи теорію, або, скажімо, біографії музикантів, вивчаючи досвід великих майстрів. Я прокладаю свій шлях, використовуючи природну інтуїцію. Самий, начебто, простий спосіб, але складний. Інтуїції не можна навчити. Є замилена фраза “я так відчуваю”, але це зовсім не те. Я інтуїтивно відчуваю мову, тобто зі мною музика говорить тією мовою, яка мені ближче з усіх інших мов, якими я володію. Звичайно, інтуїція має бути посилена і фундаментальними знаннями, але ще вона — це процес проживання життя. І мені радісно усвідомлювати, що я в цьому процесі діяльна, і сам цей процес нескінченний.

Два питання про плани. Які у вас плани на фестивалі «Букет»? Що хочете обов’язково послухати та побачити на ньому? І другий — про ваші найближчі плани.

— На Фестивалі багато цікавих концертів. Я, звичайно, пішла б і послухала б «Камерату» з Йоргом Цвікером. Мені цікава галузь знань, якою він володіє. Я вперше наживо зіткнулася з колективом у Лондоні, який займається баркової музикою. Він так і називається, The Orchestra of Age of Enlightenment (OAE), тобто це оркестр,

який грає на автентичних інструментах, грає раннє Бароко.

Тож я б із задоволенням послухала Цвікера. Мені цікава ця сторона музики, це окремий світ. Потім я б послухала «Київських солістів» та Володю Сіренка. Хороша програма, філігранно підібрана, дуже граціозно. Видно, що вона складена не випадково, я б із задоволенням послухала.

Хорову музику. Мене надихає хоровий спів. Допомагає мені як музикантові збагатити своє сприйняття музики. Я ж інструменталіст чистої води. А цього мало. Хоровий спів нічим не заміниш, особливо якщо він настільки сфокусований, поглинений, у Гобдича є особлива атмосфера ставлення до звуку, виконання. Це якість, якій треба повчитися.

Я б послухала лекції, доки не можу сказати, які конкретно, бо мені для цього потрібно відкрити програму фестивалю та добре її вивчити.

Але на «Букеті» немає випадкових людей, на ньому всі дуже важливі люди для світу мистецтва, для людей взагалі й  для України. Та й не лише України.

Після Букета — безліч планів. Є велике бажання побачити маму, вона зараз у Мюнхені. Вона приголомшлива людина, яка, перебуваючи в дуже похилому віці, маючи величезні проблеми зі здоров’ям, завжди повна оптимізму і в ній немає жодного негативу. Це мене надихає. Цьому треба в неї вчитися. Не знаю, чи можна цьому навчитися, але треба прагнути. Хочу її побачити, потім повернуся до Києва та відкрию Новий сезон. Перший концерт у день народження Арнольда Шенбреґа. Всі ми, музиканти, коли готуємо програму, читаємо, вивчаємо, дивимося навколо на те, що могло б нас на цьому шляху вивчення партитури зміцнити, дати нам знання, правильно спрямувати.

Спочатку я вивчила його біографію і дізналася, що він мав неабиякий художній талант. Він писав чудові роботи, просто був талановитим художником. І я почала вивчати, де його роботи можна побачити. Автопортрет Шенберґа зберігається у Національній галереї у Лондоні. Це ж моє улюблене місце, Національна галерея! Я почала в ній шукати цей портрет, але мені сказали, що, на жаль, експозиція з ним вже завершилася. Я розумію, що роботи Шенберга можна знайти у Німеччині, у центрі Арнольда Шенберґа. Не знаю, чи доїду я туди, але поки що мені важливий сам процес пошуку і вглядання — він, звичайно ж, ляже в його партитуру і в її виконання.

Ось так, відкривати нове, шар за шаром, переживати щоразу нове

враження. Я не знаю, в якому з виконань це буде ближче до істини. Але знов-таки, для мене неймовірно важливо бути на правильному шляху. І мені важливо усвідомлювати, що я принаймні не веду музикантів у протилежному напрямку.

Далі я хотіла б зіграти авторський концерт Любави Сидоренко, Україна сьогодні має видатних композиторів-жінок, які належать історії сучасної музичної культури світу.

А може, вони й в авангарді цієї культури. З Любавою ми дружні, мені завжди була цікава її музична природа. Вона пише музику, яка сповнена енергії, яка вирує. Це музика конфлікту, дії, практично театральна музика. Мені цікаво пережити її твори та представити їх публіці. Але передусім пережити її музику особисто. Я сподіваюся, що Любава приїде на цей концерт, і я була б горда тим, що вона буде в залі.

Далі я повернуся до Лондона, точно знаю, які концерти слухатиму там. Потім — знову Київ, диригуватиму «Метаморфози» Ріхарда Штрауса. Пізніше я диригуватиму в Кілі, під Гамбургом, там буде Шоста Бетховена і новий для мене твір, Друга симфонія Бернстайна для піаніно з оркестром, це буде мій перший концерт від AMG.

Себто, свої плани розумію на рік уперед.

Спілкувалася Віка Федоріна