Незважаючи на тотальний блекаут, невірний зв’язок, темряву грудня та інші сумнівно романтичні речі, в затишній галереї «Вітальня» на Спиридонівській, відбулася виставка Дениса Недолуженка «ЧорноБіле».
Звісно, ті, хто вибрався на виставку в таких екстремальних обставинах – це справжні фани мистецтва Одеси і до того ж прихильники Дениса – біолог за освітою, зараз військовослужбовець-медик на Східному напрямку, він по духу, зору та дару художник; і саме його нариси життя привоєнної смуги представлені на виставці. Назва з’явилася не дарма – роботи виконані старою штемпельної краскою, яку Денис знайшов на розбитій пошті в майже пустому селі… То ми наявно бачимо, як війна диктує не тільки теми, а й засоби виконання; взагалі роботи військових і їх техніка – це окрема тема для майбутніх дослідників. Сам художник у релізі прямо каже:
«Світ військовослужбовця — це простір, де кольори зникають. Залишається лише контраст: чорне і біле. Там ворог, тут свої. Добре чи погано, дозволено чи заборонено — усе визначається чітко, без сумнівів і відтінків. Такий зір — не вада, а спосіб виживання. У реальності, де помилка коштує життя, напівтонове мислення зникає, поступаючись місцем двійковій логіці. Це не просто профдеформація, а захисний механізм психіки. Чорно-білий світ — це не про спрощення, а про ясність, необхідну там, де немає місця сумніву. Іноді лише через абсолютний контраст можна побачити справжню цінність світла».
Додам, що вистава відбулася саме перед Різдвом, що показово.
Так, чорно-білі малюнки на папері вражають, хоча на перший погляд вони стримані і позбавлені прямих трансляцій жахів війни… це її скісні, але від того не менш страшні ознаки: розбиті вікна в сільському домі, зламана карусель на дитячому майданчику, діти грають у футбол (в селі, де стоїть військова частина, залишилися мешканці).
Але за спинами підлітків тихо стоять сірі тіні їх загиблих батьків, а над домами зі зламаними дахами та вибитими вікнами, над пустими пагорбами чорніє щось на кшталт траурних стрічок – це, як пояснив художник, символи зламаного континуума часу-простору; бо зараз на наших очах відбувається те, чого не має бути… взагалі, незважаючи на символічний ряд (а може, й завдяки йому), роботи Дениса Недолуженка – це правдива хроніка війни, яку зараз для нас пишуть наші митці, що служать у лавах ЗСУ, наші носії світла в темряві.
Марія Галіна
