Ніл Ейвері — американська психотерапевтка, спеціалізується на лікуванні депресії та тривожних розладів у жінок. У 2012 році Ейвері відкрила власну клініку з надання підтримки та психотерапевтичної допомоги жінкам, яку 2020 року було названо однією з найкращих у Техасi. Публікуємо уривок з книжки. 

Більшість жінок, які перебувають в аб’юзивних стосунках, можуть про це навіть не підозрювати: помітити маніпулятивний тиск значно важче, аніж фізичне насилля. Пригноблення, контрольованість, гнітюча провина — знайомі відчуття? Провідна американська психотерапевтка Ейвері Ніл нагадує: у парі має бути комфортно обом партнерам. Ця книжка допоможе визначити, чи справді людина поряд із вами вас використовує, за потреби розірвати жахливі стосунки та наново віднайти власну ідентичність. Дізнайтеся, як виховати почуття гідності у своєї доньки і тим розірвати заворожене коло насильства.

Ніл Ейвері. «Якщо він такий чудовий, чому мені так погано? Як розпізнати й подолати аб’юз» / Переклад: Дар’я  Петрушенко, Віват, 2022, 256 ст.

МОДЕЛI ПОВЕДIНКИ ТИРАНА — ВИЯВЛЕННЯ НЕВИЯВНОГО

НАСИЛЬСТВО БУВАЄ НАПРОЧУД ВИТОНЧЕНИМ

Коли люди чують слово «насильство», то більшість думає про класичне домашнє насильство, коли чоловік б’є дружину. Деякі тирани досить грубо виявляють агресію, і їхні проблеми з керуванням гнівом очевидні для всіх, з ким вони контактують. Це відверте насильство, і його легко визначити. Проте найпідступніше насильство досить витончене, через що багато тиранів не відповідають традиційному психологічному портрету тирана. Вони мають свої чесноти й можуть виявляти любов, бути кумедними, душевними та небайдужими, коли хочуть, і тому ви навіть не підозрюєте, що перебуваєте в насильницьких стосунках. Хоч тиран приховує агресію під тонкою маскою дружелюбності, не варто недооцінювати його агресивних намірів. Він прагне панувати й контролювати.

Тиран не ухиляється від виклику, навпаки, можна сказати, що він рветься в бій. Він наче акула: якщо відчуває слабкість, безжально намагається вбити. Найзручніше тиран почувається тоді, коли атакує, для нього це позиція сили та влади. Тиран відчайдушно обороняється, якщо відчуває, що втрачає панівну позицію, і швидко йде в наступ, завдаючи удару у відповідь. Пам’ятайте, його єдина мета — виграти. Проте він розуміє: якщо буде відверто агресивним, то оприявнить свою сутність і справжні наміри.Він хоче, щоб його агресія залишалася прихованою від інших, щоб і далі здаватися «хорошим хлопцем» і водночас маніпулювати вами, залякувати вас і погрожувати вам, добиваючись того, чого прагне. Це дає йому змогу здійснювати мерзенні акти агресії, залишаючись непоміченим. Таке витончене насильство (або прихована агресія) це химерне полотно насильницьких стосунків: тиран здобуває владу й контроль над вами, а ви навіть не усвідомлюєте цього.

Щоб здобути бажане, тиран застосовує всі види витончених тактик: від гумору до прихованої маніпуляції. Він знає, як послабити вашу пильність, використовуючи зваблення, харизму, логіку або викликаючи співчуття, і завдяки цьому спритно здобути перевагу. Через такі тактики ви почуваєтеся розгубленими, а отже, стаєте вразливими та піддатливими. Деякі з тактик тирана такі витончені, що їх майже неможливо помітити, тож йому легше спростувати будь-які звинувачення в нечесній грі. Нутром ви відчуваєте, що щось у ваших стосунках не так, але не маєте об’єктивних доказів, щоб це довести. Ви постійно ламаєте собі голову й сумніваєтеся в собі. Підсвідомо відчуваєте страх, але не знаєте чому, бо не маєте жодної зачіпки.

Украй важливо придивлятися до моделей поведінки між періодами нестабільності в житті з тираном. Саме в цьому можна знайти найбільше інформації та зрозуміти, що дає  змогу тиранові виходити сухим із води після незаперечно ницих, відвертих форм насильства.

Пейдж

Пейдж — мініатюрна жінка, якій трохи за п’ятдесят. Прийшла до мене після того, як її тридцятичотирирічний шлюб розпався всупереч її бажанню. Нещодавно Пейдж дізналася, що в її чоловіка роман з іншою жінкою. Вона довідалася про це після того, як він залишив на видноті виписки з кредитної картки. З них було очевидно, що протягом двох з половиною місяців він витратив приблизно вісім тисяч доларів на цю жінку. Пейдж вирішила відверто поговорити з чоловіком про його витрати і про цей роман. Після тієї розмови він заявив Пейдж, що йде від неї.

Метою терапії для Пейдж було подолання гніву на чоловіка і за зраду, і за крах їхнього шлюбу. Поки жінка розповідала свою історію, ставало цілком очевидно, що їхні з чоловіком стосунки розвивалися за нездоровим сценарієм, який охоплював значно більше, ніж роман чоловіка та подальше розлучення.

Коли Пейдж почала описувати історію свого шлюбу, спочатку мені важко було збагнути, чому вона залишалася в ньому за таких обставин. Пейдж із чоловіком мали двох дітей. Вона була мамою-домосідкою, а її чоловік працював у банківській сфері. Хоча він заробляв чимало й міг забезпечувати всій сім’ї цілком комфортне життя, однак вимагав від Пейдж шукати підробітки, щоб їм вистачало грошей на продукти. Чоловік хотів, щоб вона сиділа вдома й виховувала дітей, але водночас очікував, що вона вигадає, як заробити достатньо грошей на речі першої потреби для сім’ї. Це, казав він, обов’язок Пейдж, тож він не має наміру їй допомагати. Виховуючи дітей, Пейдж знаходила способи заробляти трохи грошей: доглядала чужих дітей, прибирала в чужих домівках, куди брала своїх дітей із собою.

Якось Пейдж спитала чоловіка, чи купить він для сім’ї новий стіл, на що той відповів, що це треба купувати за «її» гроші. Коли ж виявилося, що їй не вистачає грошей на продукти й господарські речі на додачу до стола, чоловік заявив, що це «надто погано». Тим часом сам він, проводячи час у гаражі, насолоджувався двома новими шикарними автівками, які нещодавно придбав для себе.

Якось, через три роки після того, як Пейдж попросила про стіл, чоловік здивував її: коли вона повернулася додому, там був новий стіл. Не той, який вона хотіла і про який казала чоловікові. Власне, він узагалі не був схожий на той, який вона показувала. Пейдж зненавиділа цей стіл, а її чоловік розлютився через те, що вона не виявила вдячності. Пейдж почувалася винуватою, що повелася так невдячно, і плазувала перед благовірним, щосили переконуючи його, що стіл їй подобається і що він дивовижний чоловік, бо купив для сім’ї нового стола.

Я використала цю історію не тому, що це найбільш приголомшливий або найжахливіший приклад насильницьких стосунків, а тому, що вона чудово ілюструє витончені підходи тирана й те, як його партнерка долучається до гри, даючи йому саме те, чого він прагне, — ще більше влади та контролю. Для тирана це спосіб контролювати Пейдж. Він заробляє гроші та одноосібно вирішує, як їх витратити — на шикарні автівки для себе, а не на потрібні речі для своєї сім’ї, — і він же вирішує, коли вони куплять стіл і який саме. Ми бачимо брак співчуття або уваги до почуттів Пейдж, адже чоловік не замислюється, що відчуває дружина, коли всіма грошима розпоряджається він; як вона почувається, коли мусить шукати підробітки, хоча фінансової потреби в цьому немає; як їй та їхнім дітям доглядати чужих малюків і прибирати в чужих домах, що фізично виснажує, просто щоб мати що поставити на стіл. Зрештою, він навіть придбав не той стіл, який подобався Пейдж, а це пасивно-агресивне покарання.

Ця історія наочно демонструє тактику тирана, який висуває суперечливі вимоги й дивиться, як партнерка зреагує на них і чи терпітиме його забаганки. Чоловік Пейдж об’єктивує її (і дітей), тримає в пригніченому стані, зневажаючи її почуття і тривоги. Це дає Пейдж зрозуміти, що вона незначна, а отже, слабка. Чоловік зберігає владу, не даючи грошей на їхні життєві потреби і змушуючи дружину три роки чекати на стіл, знаючи, що сама вона не заробить достатньо грошей на цю річ. Він займає оборонну позицію і маніпулює ситуацією, перекручуючи все так, щоб звинуватити Пейдж у «невдячності». Зрештою, він грає роль жертви: «Я зробив тобі приємне, а ти мене ображаєш, висловлюючи невдоволення».

Так само важливо проаналізувати роль Пейдж у стосунках. Не для того, щоб шукати її вину, вона не винна в цій ситуації. Важливо побачити сценарій, щоб зрозуміти: ви не такі безпорадні, якими, можливо, почуваєтеся через свого партнера.

Пейдж була надміру відповідальною. Вона компенсувала чоловікову недбалість, роблячи те, що мав би робити він, знаходила можливість тяжко працювати, щоб забезпечити сім’ю всім необхідним, хоча це й було несправедливо. Пейдж ненавиділа конфлікти й намагалася уникати їх за будь-яку ціну, тому вирішила робити все можливе, щоб не допустити конфлікту, який — жінка знала — неодмінно вибухне, якщо вона суперечитиме чоловікові. Саме так Пейдж ладнала зі своїм тираном — усіляко запевняла його, що він чудовий і що вона багато чим зобов’язана йому. У жінки була дуже низька самооцінка, тож їй дедалі важче було суперечити чоловікові. 

То чому ж Пейдж не захищала себе та своїх дітей? Чому не сказала чоловікові: «Оце вже ні, ми з дітьми цього не робитимемо»? Якщо ви читаєте цю книжку, то, ймовірно, добре розумієте, що відповідь складна. Тому що чоловік змусив би її з лихвою заплатити за це. Тому що в неї не залишилося сил бунтувати проти нього. Тому що вона не мала ресурсів, якими могла б скористатися, не мала підтримки. Тому що досі вірила обіцянкам, які він давав на початку спільного життя. Тому що думала, наче він кохає її, бо він так казав, а кохати — означає іти на компроміси та приймати партнера. Тому що відчувала, що він добра людина. Тому що він давав їм дах над головою і грався з дітьми. Тому що вона не мала впевненості в собі, бо роками терпіла вербальне насильство від чоловіка.

НАСИЛЬСТВО РОЗГОРТАЄТЬСЯ ПОСТУПОВО

На початку стосунків тиран не висловлює критичних зауважень, не глузує з вас, не штовхає вас так, що ви летите в протилежний куток кімнати.Адже цілком очевидно: якщо він занадто рано продемонструє таку поведінку, ви легко розірвете ці стосунки. Тиран це знає, ось чому на початковому етапі старанно маскує свою поведінку, приховуючи гнів і невпевненість, що аж вирують усередині.

 З часом тиран почне робити вам зауваження або кидатиме жартики на вашу адресу. Часто тирани висловлюють принизливі або непристойні коментарі щодо протилежної статі. Коментарі не обов’язково стосуються вас, але зневага явно поширюється на вас або на вашу родину та друзів, що змушує ніяковіти. Він відстежує вашу реакцію, щоб побачити, чи зійде йому це з рук. Якщо ви захищаєтесь і заперечуєте проти цього, імовірно, він оберне ситуацію проти вас, заявивши, що ви «надто чутливі», «не розумієте жартів» або щось подібне. Тоді ви запитуєте себе: «Може, я справді погарячкувала?». Це і є початок.

 Тонкі критичні зауваження тирана, кпини й принизливі репліки, а також ваші сумніви й невпевненість у собі — із цього тчеться полотно ваших з ним стосунків. Навряд чи тиран визнає свою поведінку, не кажучи вже про те, щоб узяти відповідальність за себе чи свої дії. Якби він відповідав за власну поведінку, це поставило б його у слабшу, менш впливову позицію. На це він погодитись не може, тому й далі поводиться так, щоб бути головним і тримати все під контролем. Тиран мусить залишатися при владі, він має постійно все контролювати.Якщо він розуміє, що втрачає контроль, то відчуває сильний дискомфорт від зіткнення з власною невпевненістю і просто вибухає.

Кендалл 

Кендалл було трохи за тридцять, і вона щойно звільнилася від деспотичного шлюбу. Колись вона була активною та життєрадісною і з запалом дивилася в майбутнє. Але її запал згас, і тепер вона була якоюсь байдужою, наче зав’язла в рутині повсякденного життя. Кендалл сподівалася з’ясувати, що сталося з її шлюбом і як вона дійшла до такого стану. Жінка також побоювалася зав’язувати будь-які стосунки в майбутньому, бо непокоїлася, що більше не зможе нікому довіряти після того, що пережила.

Якось Кендалл розповіла мені, що завжди приховувала від свого колишнього чоловіка, чого насправді хоче. Бо якщо він знав, то займав протилежну позицію. Він знаходив спосіб зробити так, щоб Кендалл не отримала бажаного: висловлював зневагу, глузував із неї або наводив безліч причин, з яких вона не могла це отримати. Це стосувалося не лише матеріальних речей, а й різноманітних рішень.

Якщо для Кендалл щось було важливим, вона наполягала на своєму, але через це виникав такий конфлікт, що врешті решт жінка розуміла: хай що це є, воно не варте того, щоб ув’язуватись у таку суперечку. На початку стосунків Кендалл відстоювала свою думку й не боялася боротьби, якщо йшлося про щось дійсно важливе для неї. На певному етапі жінка оптимістично сприймала ситуацію, адже почала купувати потрібне за власні гроші. Іноді чоловік погоджувався з цим (зрештою, йому було вигідно привчити її купувати все за свої гроші), але бувало, що й заперечував, і це виливалось у великі сварки.

Кендалл згадувала, як до шлюбу вони з нареченим намагалися узгодити місце проведення весілля. Вона завжди хотіла влаштувати весілля в якомусь безлюдному місці на пляжі. Чоловік погодився з цим, і вони обійшли з десяток місць. Жодне з них не влаштовувало їх, але останнє сподобалося Кендалл. Воно було красивішим, ніж вона мріяла, з кам’яною доріжкою, що вела до гарної тераси з неймовірним краєвидом води.

Кендалл була така щаслива і схвильована, але наречений сказав їй угамуватися: мовляв, цього місця вони й так не виберуть, він розглядатиме лише варіант, який вони бачили перед тим (і який йому начебто й не сподобався). Кендалл була пригнічена. Дорогою додому вона тихо плакала, не розуміючи, чому коханий не дає їй того, що таке важливе для неї (і про що вона мріяла з дитинства), адже для нього це не має суттєвого значення. Вона подумки перебирала всі можливі пояснення. Це місце дорожче за те, яке хоче він? Ні, ціна та сама. Надто далеко від міста? Ні, у тому ж районі, що й усі інші місця. Може, воно замале? Ні, це місце було просторішим за те, яке відстоював він. Коли Кендалл спитала, чому б не влаштувати весілля в тому місці, яке сподобалося їй, він усміхнувся і сказав: «Не знаю. Просто мені не сподобалося. Та не переймайся так». Переповівши свою історію, Кендалл сказала: «Я мала здогадатися ще тоді».

Та вона не здогадалася. Не побачила тактики контролю, адже чоловік був таким люб’язним та ніжним — ці обидві його якості вона просто обожнювала. Кендалл хотіла зробити його щасливим, бо відчувала, що це її обов’язок. Бо й він робив її щасливою… деякий час. Тижні минали без жодного конфлікту. Але щойно Кендалл чогось хотіла або треба було ухвалити якесь рішення, розгорався конфлікт. З роками сварки через те, що жінка висловлювала свої бажання, стали такими гучними, що вона просто облишила це, — так сильно її все це виснажувало.

Насправді це типова модель агресивних і деспотичних стосунків. Часом ідеться про матеріальні речі, але предметом сварки може бути що завгодно: кар’єра та амбіції партнерки тирана, школа, в яку вона хоче віддати їхніх дітей, або рішення, продукти якої марки купувати. Тиран відчуває: якщо він «дозволить» своїй партнерці мати бажане, вона здобуде силу та впевненість, і це зрештою підірве його авторитет і контроль. А якщо вона буде досить упевненою в собі, то одного дня може піти від нього.

Якщо тиран розумний, то раз у раз кидатиме своїй партнерці крихти — начебто даватиме те, чого вона хоче, та це (якщо придивитись уважно) завжди буде щось незначне або таке, до чого йому зовсім байдуже. Коли ж жінка обурюватиметься, що чоловік перешкоджає їй дістати або зробити бажане, він перелічуватиме кожну крихту, яку колись кинув їй, доводячи, що вона помиляється. Не забувайте: ця тактика здається очевидною, коли ви читаєте про неї, та для жінок які це переживають, усе далеко не так. Пам’ятаєте того чудового, люблячого, щедрого чоловіка, у якого вона закохалася? Жінка пам’ятає і вважає, що й досі одружена саме з ним. Його зворотний бік здається нелогічним, з огляду на всі чесноти, добре відомі їй. Тож вона почувається збентеженою… Знає, що колись він був щедрим і турботливим, обіцяв їй цілий світ. Однак, здається, він також заперечує проти всього, чого вона насправді хоче. Тут щось не в’яжеться, і жінка вирішує, що, мабуть, її бажання непрактичні, а почуття — помилкові.

І з цього все починається. Спочатку ви відмовляєтеся від маленьких часточок своєї особистості, не вважаючи їх важливими. Ви вірите, принаймні деякий час, що проблему розв’язано. Ваш партнер щасливий, адже здобув те, чого хотів (іноді він може переконати вас, що насправді цього хотіли ви або що це для вашого ж блага — йому видніше), а ви задоволені, що він щасливий. Та й не так це було важливо. Зрештою, стосунки вимагають компромісів, еге ж? Або ж ви прощаєте своєму партнерові будь-які висловлювання, незалежно від того, попросив він пробачення чи ні, адже просто хочете забути про це задля відновлення гармонії — щоб усе знову стало так, як було.

З часом агресія зростає, а ваш партнер дедалі менше поважає вас. Щоразу, намагаючись контролювати вас, він випробовує ваші межі, і коли така поведінка сходить йому з рук, він сприймає це як зелене світло, щоб діяти так і надалі. Ось тільки наступного разу він діє настирливіше, відсуваючи межу ще на крок. Ви й далі погоджуєтеся з його поведінкою. Вірите, коли він каже, що якби ви просто не робили цього й цього, то він не вдався б до насильства. І коли ви поступаєтеся, партнер ще менше поважає вас і зрештою починає вважати вас недолюдиною, чим виправдовує свою ницу поведінку.