Свій новий роман «Клара і Сонце» Кадзуо Ішіґуро писав, надихнувшись формою і логікою дитячих казок. Тому читати й ставити до його змісту запитання про життєві вибори і ситуації – це один із вдалих підходів, який допоможе краще зрозуміти події сюжету.

«Клара і Сонце» — це роман про майбутнє. Спокуса заглянути в нього, завжди подобалася людині, в який би час вона не жила. Однак майбутнє із перспективи нашого часу виявляється спрогнозувати деталі важче. Ми ніколи не знаємо як світ зміниться через наступні п’ять років. Проте цікаву перспективу нам пропонує і Кадзуо Ішіґуро. Його роман «Клара і Сонце» – це варіант майбутнього світу. Цікаво й те, що написавши роман в 2019 році, Ішіґуро передбачив в ньому окремі нюанси спілкування, які нам приніс період пандемії. Без збігу обставин, просто спостерігаючи за тим, що для людини найважливіше, автор по-своєму піднімає життєві теми і важливість людських рішень на сторінках роману.

У цьому романі читач кожного покоління знайде свою сюжетну лінію і свої смисли. Батьки і діти навіть в утопічному майбутньому будуть мати різні долі і по-різному приймати рішення. Поряд із тим, описана в романі реальність дасть можливість читачеві подивитися на власну перспективу майбутнього, і подумати про те, що керує нашим вибором.

В тіні антиутопії

Хоча роман «Клара і Сонце» й називається антиутопією, вигаданого світу там не так вже й багато. Певні особливості в описі видаються специфікою сприйняття Клари, роботки і головної героїні, а не реальності. Така призма спостереження за сюжетом дає унікальну і трохи незвичну перспективу погляду на технологічне майбутнє. Але лише трохи незвичну, бо іноді здається, що сам контекст описаних подій виглядає як високотехнологічне суспільство, проте дуже нам знайоме. 

Окрім вмілої стилістичної манери автора і створених ним образних форм, які дають те саме близьке й водночас далеке відчуття майбутнього, незвичне сприйняття подій виникає через властивості Клари. Клара, хоча й є роботкою, її вміння до жаху близько приближаються до досвіду людського сприйняття. Розповідь від першої особи в цьому романі може сприйматися не лише як спосіб максимально наблизити читача до вигаданого світу, а й відчути себе в ролі штучного інтелекту. Іноді наївність і абсолютна відданість Клари не поміщається у власне сприйняття.

Суспільство у якому живуть головні герої, і те які відносини між ними існують, знову ж таки є логічним продовженням того, як віртуальний світ впливає на наше реальне спілкування, кар’єрні стремління та системні норми, які ми приймаємо, або які уникаємо. Тому протягом всього читання зберігається відчуття близького і відстороненого досвіду, яке змушує задуматися про багато нюансів, описаних у книзі. 

Про те, що роман є антиутопією вказують лише окремі нюанси, які сприймаються імпліцитно. Кадзуо Ішіґуро не робить довгих пасажів опису системи, у якій живуть його герої, але якщо проводити паралелі з нашим досвідом, розумієш, що автор уміло продовжує логіку сучасних тенденцій, просто в новій якості, більш гострій і крайній. Тому ця антиутопія дуже людська і мало системна. Весь сюжет роману побудований навколо важливого періоду життя дівчинки Джозі. Тому у змісті роману увагу і враження привертають не описи утопічних умов існування, а питання рівності, ціни самореалізації та стандартів успіху – тобто тих речей, заради яких Джозі проживає цей складний період і чому вона обрала цю хворобу.

Насправді жорстка рука системи, про яку так багато говорять, лише тінню проходить через весь сюжет. Власне настрої традиційної антиутопії, відчуття краху якоїсь ідеальної системи, помітне лише на мить, коли в романі з’являється батько Джозі і коротко описується його життєвий вибір. Тому звичні теми антиутопії видаються маргінальними і неголовними. Антиутопія має показати ворожість світу. Чи є ворожість в романі? У романі присутня тотальна розгубленість кожного героя. Тому цей роман більше про можливе майбутнє самотності, а не страх перед системою.

 «Донедавна я не думала, що люди можуть добровільно вибирати самотність. І що є сильніші почуття, ніж бажання уникнути самотності»

В той же час в романі піднімаються питання до якого люди повертаються знову і знову: для чого нам емпатія, віра, любов і яке місце правди у нашому сприйнятті світу. Кожна із цих тем розкривається на виборі як щоденних, так і життєвоважливих рішень.

Потреба емпатії і суспільні імперативи

Я зловила себе на думці, що у всіх антиутопіях, які мені доводилося читати, питання людяності є ключовим, хоча іноді ця тема не прослідковується чітко в сюжетній лінії. Чи зможе людина перестати співчувати? Чи зможе вона не відчувати? Що об’єднує людські спільноти? Що є головним у житті? Чому ідеальна система не формує ідеальних членів суспільства? 

У романі «Клара і Сонце» Кадзуо Ішіґуро робить цікавий ідейний вивих: тут майже немає антиутопії, однак червоною лінією прослідковується питання стосунків. Або питання як їх компенсувати, адже від самого початку читач дізнається, що штучні приятелі (ШП), такі як Клара, створюються аби бути друзями для підлітків. Такий поворот подій змушує задуматися над питанням, чи люди колись почнуть свідомо будувати відносини, замість того, аби ставитися до стосунків як до чогось що стається саме собою. У романі Клара має чітку програму: бути ідеальною подругою, тому вона цілковито поглинає потреби Джозі, через що й стає її підтримкою. Важко сказати, що у стосунках двох людей такий сценарій може бути можливим.

Однак в якийсь момент стає очевидно, що таких друзів потребують не лише підлітки, а й дорослі. Дуже характерно, що всі дорослі в романі мають розбиті долі і не є особливо щасливими, що з кар’єрою, так і без неї (тобто визнавши правила гри системи, чи живучи проти неї). В цьому плані яскраво простежується доля мами Джозі: вона не лише самотня, її дії в романі ставлять під питання звичні для багатьох із нас моральні норми. 

«Водночас для мене стало очевидним, що люди, намагаючись уникнути самотності, вдаються до дуже складних, незбагненних маневрів»

Її місце в сюжеті викликає одне важливе запитання: чим людина може жертвувати заради системи? Заради тенденцій? Що вона може зробити натомість?

Ця тема людяності в романі цікаво відсилає і до філософських роздумів в науковому дискурсі сучасних технологій: чи зможе людина створити штучний інтелект за своєю подобою – творчу і креативну особистість, –  а не ідеально запрограмовану машину? Клара є ідеальною машиною, яка вміє вловити найменші прояви самопочуття Джозі, однак найскладнішим для неї залишається … імітація людського серця: 

«Серце, про яке ви кажете, — це, мабуть, справді та частина Джозі, яку найважче вивчити. Це наче дім із багатьма кімнатами»

Вона називає його лабіринтом, у якому годі знайти початок і кінець. Тому, якби Клара не намагалася бути ідеальною подругою і опорою, вона не зможе стати ідеальною людиною.

Одностороння ціна вибору 

Оскільки Кадзуо Ішіґуро не переймається тим, як пояснити читачеві більше про світ, у якому живуть герої, багато речей в сюжеті здається незрозумілими. Тому збагнути їх можна лише спиняючись і співставляючи події роману з сучасними тенденціями в нових технологіях, зміною соціальних відносин та новою освітньою сферою. Моментів, до яких відсилає імпліцитно автор в романі – безліч. Важливо їх відчути. Цей роман варто обмірковувати, і дуже бажано – робити це в найбільш емоційні моменти.

Наприклад, чому Джозі хворіє? Лише під кінець роману ми дізнаємося, що ця хвороба зумовлена тим, що її тіло надто слабке і не встигає за генетичними змінами, на які дівчинка погодилася, аби бути обраною – тобто мати важливий соціальний статус. Це односторонній акт вибору, – чи погодились би батьки на це – швидше ні, ніж так. Справа в тому, що старша сестра Джозі не зуміла відновитися після подібної генетичної трансформації. Це одностороння ціна, яка дає шанс на успіх.

Тому в якийсь момент розумієш, мотиви мами, яка хоче створити ідеальну копію своєї дочки. Її біль в романі є другою важливою темою, однак автор не розвиває її надто детально. Аби зрозуміти цінність розуміння стосунків між батьками та дітьми, в моменти щирості між Кларою і мамою Джозі важливо зупинитися і подумати про те у якій ситуації знаходять себе батьки, коли вони спостерігають за життям і рішеннями своїх дітей. Автор про це не говорить, але цей досвід буде близьким для багатьох із нас. Неважливо з чим ми стикаємося: з генетичними викликами чи чимось менш прогресивним. Добровільно заплатити таку ціну, лише аби спробувати бути обраною? Моральні питання, які піднімає в романі Ішіґуро видаються найважчими.

Кожне із цих рішень видається ключовим і дуже важливим для людини, яка його робить. Але кожного разу розумієш, що це рішення було прийняте самостійно, а не опираючись на підтримку рідних, друзів. Виглядає так, що в майбутньому люди не навчаться говорити про найважливіше. Може ми можемо це почати робити сьогодні, аби змінити майбутнє? 

«Щось особливе таки було, але не всередині Джозі, а в тих, хто її любив»

Віра

Питання про те, чого в майбутньому буде більше, технологій чи людяності, в романі зустрічається декілька разів. Інший важливий момент у цьому контексті – це яке в майбутньому займає місце тема віри, акту який допомагає людині знаходити сили та прагнути до самореалізації. І цю власне людську і духовну рису Кадзуо Ішіґуро приписує Кларі, а не людині. Клара, яка має абсолютні аналітичні здібності, і в той же час вона захопливо вірить у надзвичайне, хоча не розуміє як це зробити. В поєднанні аналітичних навиків та віри проявляється … наївність Клари. Найбільш яскраво цю рису можна побачити в тому, яке значення Клара віддає Сонцю. 

Мушу зізнатися, що в момент, коли Клара йшла до стодоли на зустріч до Сонця, аби поговорити з ним про хворобу Джозі, я відчувала страх від того, що вона може розчаруватися. Яким тоді буде світ Клари? Однак автор настільки прекрасно описав сцену цієї зустрічі, поєднуючи аналітичні здібності Клари і те, що вона там побачить, як це проінтерпретує, що Клара не втратить віри. Для мене це дійсно було і полегшенням, і важливим відкриттям: цей момент чудово показав на основі чого людство будує свої знання й уявлення, і показує, що спонукає нас до дії. 

Як на мене ця сцена піднімає важливе питання про те, де проходить золота грань між людським скептицизмом і вірою у власні сили, як важливої основи аби не боятися жити. Це прекрасний момент, аби зупинитися і подумати про те, чи ми віримо, що здатні змінювати власне життя. Тому саме віра Клари і те, як наприкінці роману її віра реалізовується, допомагає подумати над тим чи не втратило людство віри у власні сили, які роблять нас творцями. Адже саме те, яке місце віра займає у світогляді Клари допомагає зрозуміти як багато ця риса важить в нашому житті і чому її важливо берегти. 

«Клара і Сонце» — це надзвичайно легкий в читанні роман, з глибоким поєднанням роздумів про те, яким буде наше майбутнє. І найголовніше в цих роздумах – це повернутися до себе, свого світу і своїх бажань – про що люди часто забувають, коли намагаються встигнути за часом. 

«Надія, — сказав він. — Клята надія ніколи не покидає»

Кадзуо Ішіґуро, Клара і Сонце. – Видавництво Старого Лева, 2021, 312 ст.

Текст: Надія Скокова