У Страстний четвер, 17 квітня, Львівська національна філармонія скликає слухачів до Концертного залу Людкевича та на онлайн-трансляцію, щоб пройнятися величною музикою “Реквієма” Верді. Виконання буде присвячене всім загиблим під час російсько-української війни.
Спеціально для KyivDaily ми поговорили з відомим американським диригентом Бенджаміном Лоебом, який вкотре приїздить співпрацювати з Академічним симфонічним оркестром філармонії, про музичний, духовний і терапевтичний сенс цього концерту.
Бенджамін Лоеб: Реквієм — це надзвичайно потужний твір. Верді написав цю музику для свого друга, і вона мала для нього глибоке особисте значення. Одне з того, що робить цей твір особливим, — його багатозначність. Реквієм не просто про смуток. Звісно, є моменти скорботи, але водночас ми просимо про спокій — для себе, для того, хто пішов у засвіти. Ми також висловлюємо гнів, обурення через втрату життя. У музиці звучить сильний меседж: усвідомлення, що це страшна подія, трагедія. Якщо людина загинула несправедливо, у творі відчувається заклик до розплати — ніби Верді говорить, що винні відчують наслідки.
З одного боку, ми прагнемо миру, але з іншого — хочемо зрозуміти, чому це сталося. Це дуже складний твір, наповнений складними поліфонічними епізодами і двома великими фугами. Верді нагадує, що горе — не лише особистий досвід, а подія, яка впливає на всю спільноту. Протягом усього твору ми прославляємо Бога, але також ставимо йому питання, дякуємо йому, але водночас висловлюємо біль через те, що сталося. Ця музика має глибокий емоційний зміст. Цікаво, що Верді починає з теми «Requiem Aeternum» і повертається до неї наприкінці, через 75 хвилин, показуючи нам цю арку.
Почуття єдності всередині спільноти сьогодні особливо актуальне. Чи можна сказати, що такі програми покликані піднімати дух у складні часи?
Так, хоча вони не дають готового рішення. Натомість вони дають голос усім емоціям, які ми переживаємо в період скорботи. Коли ми втрачаємо когось — особливо, якщо це сталося раптово, несправедливо, — ми хочемо, щоб ця людина спочивала з миром. Але водночас у нас залишається безліч почуттів, які ми повинні прожити, щоб іти далі. Верді дає нам можливість висловити ці емоції разом. Хор і солісти беруть участь у виконанні, що робить його потужним спільним досвідом. Я сподіваюся, що коли люди слухатимуть цей концерт, вони відчують більше єдності як спільнота. Незалежно від того, чи прагнуть вони знайти мир, чи шукають справедливості — цей твір дозволяє всім цим почуттям співіснувати.
Дякую, що ви ініціювали цю програму у Львівській філармонії. Чи важко вам далось рішення приїхати до України?
Так, це було нелегке рішення. У мене є сім’я — дружина, діти — і вони хвилюються за мене. Я розумію ризики, але я не їду в Донецьк, а до Львова — це інша ситуація. І це лише та дрібниця, яка в моїх силах. У мене немає мільярдів доларів, я не можу купити танки, я не маю прямих зв’язків із світовими лідерами, — але я можу допомогти у свій спосіб. Це мій спосіб висловити підтримку Україні та її музикантам. Музиканти Львівської філармонії — справжні герої, адже вони продовжують виступати навіть у такий страшний час. Людям із мирних країн важко повністю усвідомити, наскільки це складно. Моя роль тут — зовсім незначна, але я сподіваюся, що вона буде корисною.
Розкажіть про роботу з Академічним симфонічним оркестром, особливо в умовах війни?
Оркестр завжди звучав чудово, але зараз я відчуваю, що вони грають із ще більшою силою і метою. Гадаю, це змінилося за останні чотири роки — спочатку через COVID, а тепер через війну. Оркестранти можуть не говорити про це відкрито, але знають, що їхня музика має значення — вона надихає людей і нагадує їм, заради чого вони борються. Якби у нас не було музики, мистецтва, емоцій — заради чого б ми жили? Це відчувається в кожному виконанні зараз.
Про що ви думаєте, коли вперше стаєте перед оркестром на репетиції?
Моя мета як диригента — допомогти музикантам зіграти якнайкраще і зробити так, щоб ми виразили щось глибоке, а не просто правильно виконали ноти. Кожен виступ формується через емоції та досвід тих, хто його виконує, коли ми — не просто група окремих музикантів. Моє завдання на репетиціях — об’єднати всіх задля спільної мети. Це масштабний твір — 75 хвилин, і він вимагає повного занурення. Співаки мають глибоко усвідомити свої ролі, і я знаю, що вони здатні це зробити. Наш спільний голос донесе якомога потужніше послання.
Як ви готуєтеся до виступу напередодні, які процеси відбуваються за лаштунками?
Я працюю з партитурою Верді вже майже дев’ять місяців. У Далласі, де я живу, незабаром після львівського концерту в мене буде ще один виступ цього твору. Я працював із хором, розбирав партії на фортепіано, аналізував музику. Також переглядаю інтерпретації інших диригентів. Але технічний аспект — знати, хто що грає і коли — це ж просто. Складніше зрозуміти глибину емоційного змісту твору й допомогти розкрити історію, яку розповідає Верді.
Верді вибудовує цей твір за принципом кола. Початок передбачає фінал, як у його операх. Він закладає музичні ідеї, які повністю розкриваються лише пізніше. Наприклад, твір починається в ля мінорі — трагічній тональності — і закінчується в до мажорі. Але це найсумніший до мажор, який ви коли-небудь чули. Є відчуття завершеності, але не тріумфу. Ця музика виснажує нас емоційно, залишаючи відчуття покори, а не перемоги. Це дуже точно відображає процес скорботи: врешті-решт, ми мусимо відпустити тих, кого оплакуємо.
На завершення, розкажіть про благодійний аспект цього концерту.
Так, я сподіваюся зібрати кошти для підтримки цього концерту й оркестру, щоб музика продовжувала звучати навіть у часи війни, тож поширюю онлайн-трансляцію серед своїх численних друзів. Навіть невеликі внески — $100, $50 — мають значення. Кожна пожертва допомагає зберігати мистецтво й підтримувати такі виступи.
Дзвенислава Саф’ян
