З анонсу на Kyiv Daily: «Одеський академічний український музично-драматичний театр ім. В.С.Василька (Пастера, 15) пропонує вам неочікуваний і самобутній погляд на комедію Миколи Гоголя – виставу «Одруження». Творці спектаклю запевняють: на глядачів чекає щось справді захопливе й несподіване. А що буде далі? Усьому свій час – варто просто відкритися новому досвіду! Спектакль «Одруження» в Одесі відбудеться з 14 березня по 28 березня 2025 року в Українському театрі. Квитки  на Concert.ua. (Я сходжу і вам розповім 😊 – МГ)».

Ось прем’єра відбулася, і я би сказала, що у вистави добра вдача. Навіть тривога, яку врубили саме перед початком, коли вже всі сіли на місця, тобто рівнесенько о шостій, закінчилася дуже швидко (дехто тільки-но встиг випити каву в кав’ярні напроти), і більше ніякі упирі дивитися не заважали. А я розповідаю, як обіцяла.

Насправді прем’єра – не зовсім прем’єра, бо це спектакль відновлений, реконструйований за архівними записами. Справа в тому, що вистава за мотивами п’єси Миколи Гоголя була поставлена у 2018  Іваном Уривським (см. реліз того часу. “Режисер-постановник Іван Уривський, відомий одеським театралам своїм нестандартним прочитанням матеріалу, запропонував публіці замислитися над безсмертним творінням Гоголя”). Потім, з початком повномасштабної війни, виставу закрили через проблеми з акторським складом, а зараз – у березні –  відкрили наново. І, мабуть дуже вчасно – бо інтерес до неї, як виявилося,  помітний (всі мої одеські знайомі пішли подивитися, а всі мої одеські знайомі – круті люди). Може, звісно, тут багато що значить репутація Уривського. Він – “модний” режисер, який з  того часу, тобто з 2018 року, став відомим не тільки “одеським театралам”. Саме через те, щиро кажучи, ми всі приблизно знаємо, чого очікувати. Буде багато пластики, символізму, вишуканого звукового супроводу, точної роботи зі світлом та пантоміми. І скільки-то більш-менш впізнаваного тексту оригіналу. 

“Одруження” це стосується у повній мірі. Переклад Остапа Вишні та робота режисера з командою зробили з класичної комедії (як на мене, насправді дуже сумної історії – яка ж це комедія, це драма самотності та марних надій) історію суто національну і символічну; з літопису звичаїв Пітерського міщанського середовища –  українську  сільську “позачасність”, народний міфологічний космос… Звісно, це не те, чого мабуть очікували у 2018 році від “Одруження” одеські викладачі літератури. Бо від власне Гоголя тут мало що залишилося, окрім сюжетної канви та кількох реплік. Це зовсім інша п’єса і про інше, тут немає “характерів”, а є архетипи, і мабуть саме через те власне я відчувала себе якось комфортніше – бо мені завжди всіх там було дуже шкода, бідолашну Агафію, женихів, сваху, всіх… А тут через умовність фігур (женихи це взагалі біомаса якась, жадібна та хтива) все перетворюється на суто естетичне, символічне видовище. До того ж сама Агафія, здається, з великим полегшенням закриває за невдалим женихом вікно-колодязь… Звісно її дівоча коса – це теж символічний (і наполегливо символічний) тягар, але оті женихи, здається, тягар не менший. То сподіваюся, з 2018 року багато що змінилося, і ставлення до модернових театральних постановок – теж. 

Тут я не втримаюся та додам, що саме “Женитьба” стільки раз і на стількох сценах ставилася (і дуже професійно, і не дуже професійно, і класно, і так собі, і з різними акцентами, тощо), що зробилася заюзаною класикою вже дуже давно, і робити ще одне буквальне втілення мабуть не має сенсу. Мало того, через свою популярність, вона, здається, у класичному прочитанні набридла вже на початку ХХ століття: недарма одесити Ільф і Петров саме ну дуууже авангардне «Одруження» вивели в своєму романі. З того часу було багато різних інтерпретацій, і класичних і не дуже. Бо «Одруження» можна ставити  як комедію, можна як драму, можна навіть як трагедію. Можна як бурлеск, чому ні? Але зробити з “Одруження” – міфоепос, на це, здається, ще ніхто, окрім Уривського, не наважився.

Марія Галіна

• Автор: Микола Гоголь
• Переклад: Остап Вишня
• Режисер-постановник: заслужений артист України Іван Уривський
• Хореограф: заслужений діяч мистецтв України Павло Івлюшкін
• Художник по світлу: Сергій Огрудницький
• Жанр: цілком неймовірна подія
• Прем’єра: 12 квітня 2018 року

Дійові особи та виконавці:

• Агафія — Ірина Шеляг, Марія Буймович
• Кочкарьов — Олександр Самусенко, Олександр Ярошенко
• Фекла — Ірина Бессараб
• Женихи: Єгор Карельський, Володимир Романко, Павло Примак, Владислав Цобенко, Юрій Рекс, Ярослав Бабич, Сергій Корнейко
• Виставу веде Мирослава Ткач