«Не потребують додаткових пояснень»

Олег Соснов

До 4 вересня працює виставка робіт фотографа-документаліста Олександра Глядєлова «Війна». Проходить у галереї Хлібня на території заповідника Софія Київська. До експозиції увійшли 50 світлин, зроблених після 24 лютого. 

«Коментарі до цих фото не потрібні, бо зрозумілі всім. Ми були більш-менш розпорошені 2014 року, але повномасштабний напад росіян зробив квантовий стрибок і з’єднав українців, принаймні переважну більшість, — каже Глядєлов під час відкриття проєкту, що відбулося 5 серпня в рамках фестивалю високого мистецтва Bouquet Kyiv Stage. — Цикл містить 250 робіт. Продовжую знімати. Мене запитували: «Чи буде у вас тисяча фото?»  Не хочу, щоб було так багато — вже вдосталь».

Детальніше про виставку розповідає куратор Олег Соснов. 

Чому взялися за створення цього проєкту?

— 11 років знайомий з Олександром Глядєловим, а за його творчістю стежу ще довше. Робив з ним кілька експозицій, одна з яких отримала Шевченківську премію 2020-го. Проєкт “Карусель” містив світлини, зроблені впродовж 1996-2019 років у дитячих інтернатах, тюрмах, в’язничних лікарнях.

Це вже не перша війна, яку знімає Глядєлов. Раніше висвітлював бойові дії в Чечні, Молдові, Нагірному Карабаху, Киргизстані, Сомалі, Південному Судані. 

Російську-українську війну фіксує з 2014-го. Робить важливу справу для документації нашої боротьби та наслідків ворожої агресії. Безумовно, більшість його знімків увійдуть в історію. 

Після 24 лютого Олександр теж одразу почав працювати. А я прискіпливо вдивлявся в кожну фотографію і у співпраці з колегами готував закордонні проєкти, де виставлялися, зокрема, твори Глядєлова. 

«Війна» —  перша персональна виставка фотографа на тему повномасштабного вторгнення Росії. Хочу подякувати йому і за все, що він робить протягом цих восьми років, і за довіру, тому що дозволив розробити нинішню експозицію. А ініціаторам Bouquet Kyiv Stage дякую за запрошення взяти участь в організації проєкту та за сміливість проводити мистецькі заходи у цей складний для всіх час. Також я вдячний тим людям, які не бояться прийти і подивитися правді у вічі. 

Як відбирали роботи для експозиції?

— 250 фотографій, зроблених у період із лютого до травня, передивлявся кілька разів. Тому коли мені запропонували реалізувати цей проєкт, я вже знав, які кадри увійдуть до експозиції. Обрав ті роботи, які мені найбільше подобаються. Прийшов у приміщення “Хлібні” і переміряв, скільки сюди поміститься фотографій того розміру, якого я хочу. А потім повісив 50 світлин так, як я це бачу. Результат є синтезом творчої діяльності Олександра, моєї роботи як куратора та нашої з ним співпраці й персонального знайомства.  

Якщо ви хочете більш інтелектуального пояснення, то для мене це все емоційна експозиція, умовно поділена на три зали. Перший присвячений Ірпеню та Бучі, зокрема евакуації з Ірпеня. Другий – це зіткнення духовного й матеріального. Перша робота, яку бачите, коли заходите – капелан благословляє нашого воїна в Романівці під Ірпенем. На знімках, що розміщені поруч, зображені Київ, Бородянка, Мощун, Чугуїв, Харків, Мала Рогань, Краматорськ. 

І остання зала – жах простору війни, де ми бачимо багато зруйнованої техніки та разючі пейзажі зруйнованих міст. Там проходила частина концертів фестивалю. Я хотів, щоб сприймаючи класичні композиції, люди перебували в контексті подвійного занурення – не лише музичного, а й візуального.  

У Глядєлова є багато цікавих кадрів, але представлені тут – це вже суто мій вибір. У моєму уявленні щодо експозиції найкраще працюють саме ці твори. Якраз у цьому й полягає поєднання роботи митця і куратора. Він робить перший щабель, а я вже вибудовую так, як бачу. Тому те, що я обрав – не є репрезентативне щодо всіх особливостей творчості та конкретно нинішньої серії автора. Це мій погляд на цей простір у цей час. 

Усі виставлені тут роботи – 90 см на 60 см. Це для мене класична пропорція фотографії для цього розміру залу та висоти стелі. “Війна” – найбільша виставка Глядєлова за останні роки. Обрати 50 фото великого розміру, щоб вони усі працювали в цьому великому просторі – це не так просто. 

Чому на центральному місці розмістили саме фотографію з капеланом і воїном?

— Коли ви ще тільки на вході до залу, то одразу помічаєте лише цю світлину, з якої для вас і починається виставка. Спеціально повісив у центрі. Для мене це важливий образ, бо те, що сьогодні відбувається – це боротьба добра і зла. 

Софія Київська, у просторі якої триває проєкт — сакральне місце, звідки розповсюджувалося християнство нашими землями. До того ж це фото Глядєлова перегукується з копією фрески Йосипа Бокшая “Воздвиження Чесного Животворящого Хреста” на стелі залу. Так само хрест, який тягне Ісус, перетворюється на зроблений просто з дерева хрест на могилі в Чернігові, зображеній на одній зі світлин поруч. Тут є перетин образів страждання Христа й України. 

Про які ще світлини виставки варто зазначити?

— Наприклад, на одному з фото показана ексгумація тіл у Бучі, а одразу праворуч бачите зруйновану будівлю в Чернігові. Форми на цих двох роботах ніби повторюють одна одну. Ці руйнування як людей, так і простору демонструють усю глибину трагізму того, що ми зараз переживаємо. Бачити жах у Бучі на виставці в центрі столиці і усвідомлювати, що це відбулося за 20 кілометрів від твого дому – ось це страшно. Пів року тому вас би шокувало те, що тут бачите. А зараз коли дивитесь, то точно знаєте, що сталося. Іноді потрібні роки й десятиліття, щоб зрозуміти, що з нами відбулося. Глядєлов має сміливість показати це тут і зараз, щоб люди могли відрефлексувати.  

Які ключові риси творчості Олександра Глядєлова?

Олександр — один з останніх, якщо не останній, хто досі класично працює з чорно-білою плівкою. У нього геніальне око. 95 відсотків фото мають ідеальну композицію.

30 липня Глядєлову виповнилося 66 років, і він продовжує торити сильний шлях військового фотографа і гуманіста. Не боїться їхати в усі гарячі точки, куди його допускають. Залишається людиною, яка ангажована на всі наші соціальні й політичні процеси. Його позиція стійка, а мистецтво потужне. Це поєднання – рідкісна річ.

На відкритті всі представлені твори були без назв.

— Я хотів, щоб було чисте сприйняття робіт. Вони настільки сильні, що не потребують додаткових пояснень. Пізніше ми додали список фото з назвами, але ці роз’яснення для мене зайві. Взагалі мені як куратору не до вподоби виставки, де потрібно прочитати п’ять аркушів А4, щоб щось зрозуміти.

Текст: Ілля Прокопенко

Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *