Ця розмова мала відбутися під час Книжкового Арсеналу цього року. На ньому можна було застати Юлію Мусаковську, авторку книги «Каміння і цвяхи», підписати та купити книжку (книжку й досі можна купити). Напроти Арсеналу одночасно проходила виставка оригіналів ілюстрацій до віршів, то можна було вийти з людного Арсеналу і побачити всі ці роботи такими, як вони були створені, на папері та в реальному розмірі. Нібито побути поряд, в маєтку митця. І це було надзвичайно, бо Олекса Манн має надзвичайну широту діапазону… всього, за ще береться. Живописець, графік, есеїст, арткуратор, ілюстратор….та, здається, перфекціоніст. Отже, уявімо як це. Ось ви відкривайте книгу і читаєте вірші таки майстерні, такі страшні вірші — до і після 24 лютого 2022 року, читаєте їх, та цю розмову. Про нескінченність часу та життя, метафори та впливи, цвяхи та каміння. Це мої питання до художника. Яки є в вас?
З чого починається ваша робота з книжкою?
— Спершу я її читаю декілька разів. Один раз, щоб скласти загальне враження. Потім суто, якщо можна так сказати, утилітарно, щоб виділити для себе, що з образів піддається візуалізації, а що ні. Це відбувається вже зі скетчбуком і замальовками якихось основних мотивів.
Що впливає на ваш вибір, — працювати чи не працювати з книжкою? Як потім обираєте загальний сюжет роботи?
— У першу чергу мені має бути цікаво. Зазвичай автори чи замовники, які хочуть, щоб я ілюстрував їхні книги, вже знають, що від мене можна чекати як від художника, і їх влаштовує моє бачення, моє конструювання світу і відпрацьована стилістика, тому що я багато займаюся графікою, і все це можна подивитись. Тобто, вони мені довіряють і розуміють, що все буде зроблено як слід. Причому, що я можу зробити навіть більше запланованого, якщо мені зайде книга і буде, де розвернутися. У мене є своя методика, яку я вигадав для того, щоб було цікавіше ілюструвати різні твори. Звичайно, я розумію, що вона підходить тільки мені, але розповім. Якось, коли я відбирав мотиви і образи, які піддаються візуалізації, помітив, що потужний вербальний образ може бути абсолютно не цікавий і банальний для візуалізації і навпаки — якийсь звичайний вербальний образ чи незначний мотив може потягнути за собою просто розкішний і незвичний візуальний ряд. Так це у мене працює. Як вісімка. І, як правило, у автора є декілька контрасних образних ходів, які часто знаходяться в протиріччі між собою. Або які доповнюють один одного. Про які автор, до речі, може і сам не здогадуватись. Але швидше за все він в курсі, мені просто треба це вичленити для себе. Наприклад, у Юлії Мусаковської в «Каміння і цвяхи» це були, скажімо, земні образи, які урівноважувались потужним корпусом водяних образів. Я звернув на це увагу і вирішив на цьому контрасті побудувати першу частину книги. Відібрав з них найбільш цікаві і зробив.
Хочеться говорити про кожну створену вами ілюстрацію як метафору і розгадувати — чому будинок, чому ваза, чому риби, чому небо, чому море — вони створювалися саме до тих віршів, чи не так?
— Звичайно. Ці графіки всі зроблені на конкретні вірші Юлії Мусаковської. На виставці вони були представлені поруч з графікою.
Колір (чорно-білий та червоний) — це ж свідомо?
— Звісно, ця комбінація обрана свідомо. Вона дозволяє працювати виразно обмеженими засобами. Я так працюю останні роки.
Якими реченнями можна описати ваш культурний код, яки обʼєкти іскуства впливають на ваш світ
— Зараз це — вільне пересування в просторі від абстракції до фігуративу. Мені завжди було цікаво спробувати, як це працює — ходити туди сюди і робити речі в цих двох напрямках, не напружуючись. На мене безліч що впливає. Сотні імен, які постійно додаються до мого горища пам’яті, де вони зберігаються і де вони всі систематизовані. Я взагалі люблю впливи. Зараз навіть в західному художньому середовищі є хорошим тоном вказувати в анотації десь в галереї до своєї біографії чи у себе в портфоліо, що і хто на тебе повпливав. Цим демонструється те, що ти сам себе інтегруєш таким чином в світову історію мистецтва, розʼяснюєш і полегшуєш сприйняття своїх робіт публікою чи критикою. Вся історія мистецтва — це суцільні впливи, які цікаво досліджувати.
Чи є різниця між ілюстратором і художником книги, який ваш головний інструмент розмови?
— Для мене різниці немає. А мій інструмент розмови — це лінія, крапка і пляма. В різних цікавих комбінаціях. Ілюстрація — це паливо, якщо хочете — бензин будь-якої книги. Щоб дати їй динаміку. Щоб вивезти її вперед і обігнати інших. Твоя задача виробити і залити, добре вичищене, якісне паливо, щоб книга відбулась.
Художнику (взагалі, та книжковому графіку окремо) важливо мати гарну освіту?
— Та насправді всім не похибить мати гарну освіту. Художники тут не виняток. Це ж усе питання не тільки технічного діапазону, в якому художник може працювати, а і широти кругозору та швидкості реакції на навколишній світ. Гарна освіта — та, яка йде безперервно протягом життя. Академічна освіта чи постійна самоосвіта – це вже друге питання. Якщо художник не прогресує, зупиняється в розвитку і користується тільки давно набутою базою, він починає деградувати і, принаймні для мене, стає не цікавий. Найцікавіші художники для мене це ті, які неодноразово змінювалися за своє професійне життя. І йшли вперед, знаходячи нові форми, сенси і теми. А можливість отримати ці зміни — це, власне, і є питання освіти.
Фото: Томі Бодов
Спілкувалася Віка Федоріна
