Так кажуть письменники: Книга — це…

Книга — це

У Всесвітній день книги та авторського права Дорж Бату, Олексій Нікітін, Маркіян Прохасько, Остап Сливинський, Мирослав Лаюк, Ія Ківа, Євген Лір, Ольга Карі та Євгенія Кузнєцова діляться авторськими визначеннями книг, розповідають про силу книг в наш час та про те, чому вони існуватимуть завжди, відповідаючи на запитання:

  1. Ваш перший спогад, пов’язаний з книгою. Перша книга, яку  ви прочитали. 
  2. Книга — це… ваше особливе визначення. 
  3. В чому сила книги в сучасному світі, що вона може?
  4. Скільки потрібно часу, щоб написати свою найкращу книгу (якою ви будете задоволені)? 
  5. Чи існуватимуть книги завжди і чому? Якими будуть книги в майбутньому?

Дорж Бату: «Книги можуть все та існуватимуть завжди»

Так кажуть письменники: Книга — це...

1. Андерсен, «Кресало».

2. Носій інформації.

3. Книга може все.

4. Я усіма своїми книгами задоволений, вони усі найкращі.

5. Як носій інформації — книги існуватимуть завжди. А форму диктує технічний прогрес.

Олексій Нікітін: «Один епітет здатен змінити долю людини»

Так кажуть письменники: Книга — це...

1. «У ворот сидел Марко Якубович, перед ним сидела его Зоя…» Восьма з «Пісень західних слов’ян». Другий том шеститомного зібрання Пушкіна, 1936 року. Не думаю, що це був перший, прочитаний мною художній твір, але, безперечно, перший, який запам’ятався. «К Якубовичу калуер приходит… Это зуб вурдалака, поверь мне», як таке забудеш? Значення слова вурдалак пояснювалось зноскою, тим самим легалізувалась присутність вурдалаків в нашому світі, а от хто такий калуер і звідки він в Пушкіна, я довідався значно пізніше.

2. Книга — це спроба виправдання нашого існування.

3. Книга і зараз є найпотужнішим інструментом впливу на свідомість. Один епітет здатен змінити долю людини. 

4. Час може мати значення, але не вирішальне. Його достатньо, якщо пишеш, і не вистачає, якщо відкладаєш.

5. Ми стали людьми, коли почали складати історії про себе, і залишаємось, поки не припиняємо їх розповідати.

Маркіян Прохасько: «Важливіша не якась одна книга, а полотно реальності, яке створюється від самого початку писемності і досі»

Так кажуть письменники: Книга — це...

Маркіян Прохасько мандрував у Антарктиду, щоб написати про неї книгу нон-фікшн.

1. Не впевнений, який зі спогадів перший. У мене також немає улюбленої книги чи навіть топ-списку. Це пов’язано із моїм ставленням до феномену книги. Для мене важливіша не якась одна книга, а полотно реальності, яке створюється від самого початку писемності і досі. Часто те, що саме ми прочитаємо, є досить випадковим. А, може, це частинка долі.

2. Один із способів пошуку сенсу. Більшість книг мають найбільшу актуальність у досить короткий період часу. Це не заважає їм бути важливими для людей, які живуть у цей час: для їхнього пошуку сенсу і орієнтирів. Книжка — це пошук і для самого автора. Його «профдеформацією» є те, що із цими часто дуже персональними шуканнями може ознайомитися широке коло людей. Чим сильніше резонують у читачів поставлені у книзі запитання, тим більше вона поширюється.

3. Мені здається, що книга за багато століть не змінила набору своїх основних властивостей. По-перше, це передача ідей. Не обов’язково добрих чи правильних. По-друге, це матерія, яка має дуже сильний вплив на людину, суспільства, ціле людство. І, по-третє, книга насправді вимагає противаги – читача. Це як підняття штанги – не можна без підготовки. Якщо хочеш підняти книгу-штангу, спершу потрібно підняти багато гантель.

4. Для кожного автора це дуже персональна міра. Трапляється, що недороблену книгу генія видає нащадок, але вона стає класикою світової літератури. Час написання залежить не лише від рівня досконалості письма, а від, наприклад, перфекціонізму. Не варто забувати і про те, що писання – теж ремесло. З кожною наступною книгою автору потрібно менше часу, щоб бути задоволеним результатом. Якщо автор постійно знаходить нові прийоми, то вимоги до самого себе теж зростають. Врешті, різні теми, різні жанри беруть різну кількість сил і часу.

Із художнім текстом мені легше, бо світ, який ти хочеш вилити на папір, “заварюється” до початку роботи. Нон-фікшн починається із того, “що десь там щось таке є”. Пишучи нон-фікшн, ти не можеш додумувати, як у художній книжці. Якщо дійсно треба знайти відповідь – то тратиш на це стільки часу, скільки знадобиться.

5. Впевнений, що відколи люди знайшли магію складання докупи символів, які передають знання, розповідають історію і частенько просто затягують у цілий новий світ, відтоді це стало невід’ємним. Якщо уявити, що у майбутньому станеться подія, яка знищить книги, то тут буде як із життям, яке завжди шукає способів знову пробитися. Хтось би пам’ятав стару істину про книги або випадково знайшов, або книги би придумали заново. А матеріальні книги будуть завжди, бо читання – це про кілька сенсорних відчуттів. Інколи книгу приємніше читати у конкретному місці зі своїми запахами, звуками, кольорами і, звісно, тактильними відчуттями, серед яких – дотик до самої книги.

Остап Сливинський: «Книга протистоїть часові»

Так кажуть письменники: Книга — це...
Фото: Валентин Кузан

1. Перша книжка, яку я самотужки прочитав, що цікаво, була написана не моєю рідною мовою, – то був польський буквар. Така була ідея мого тата: всіх здивувати і навчити мене читати польською. Він і робив це потай від всіх (досі дивуюся, як йому це вдавалося). А перша художня книжка, яку я прочитав від початку і до кінця (якщо я добре пригадую), то була дитяча повість болгарського автора Еліна Пеліна «Ян Бібіян», яка мені, до речі, зовсім не сподобалася. Я її прочитав якось назло всім і собі. Але, може, ці книжки якраз і визначили моє доросле життя, бо зараз я найбільше перекладаю якраз з польської і болгарської.

2. Нагода подивитися на світ збоку, з перспективи людини, яка перебуває на самоті. Бо читання – самотнє заняття. 

3. Не повірите: книга протистоїть часові. Хоч папір – ніби така вразлива субстанція. Не відкидаю такої можливості, що найтриваліший слід, який теперішній світ залишить по собі – це не наша архітектура, не наші речі повсякденного вжитку, які стали одноразовими і короткотривалими, тим більше, не терабайти віртуальної інформації. Це – наше сміття. І наші книжки.

4. Не маю уявлення. Можливо, я її вже пишу (щоразу на це сподіваюся).

5. Категорією «завжди» мислити б не хотілося, але книжки будуть існувати ще довго, це точно. Саме тому, що вони – фізичний сховок, який дає змогу відпочити від надокучливої віртуальності. Можливо, якраз пандемія з її всюдисущим онлайном продовжила життя книжкам, хтозна? 

А якими вони будуть у майбутньому? Припускаю, красивішими – оскільки просто прочитати текст можна буде в ґаджеті, і робити це буде дедалі зручніше, книжка мусить ставати простором особливо приємного, естетичного читання. Щось подібне зараз відбувається з поетичними виданнями, бо просто «почитати вірші» можна зараз в інтернеті, у всіх соцмережах. А поетична збірка стає артефактом, який мусить мати якусь додану вартість. Не виключено, що цей процес з часом охопить увесь книжковий ринок. Грубо кажучи, дешеві «пейпербеки» відійдуть у минуле.

Мирослав Лаюк: «У дитинстві грався книжками, як конструктором, складав із книжок фортеці й замки»

Так кажуть письменники: Книга — це...
Фото: Богдана Неборак

1. У дитинстві грався книжками, як конструктором, складав із книжок фортеці й замки. Перша прочитана книжка – без поняття. 

2. Книжка  – джерело інформації, джерело задоволення, артефакт, іноді сміття.

3. У сучасному світі книжки впливають на все меншу кількість людей, але саме на тих, які впливають на все більшу кількість людей.

4. Це взагалі не залежить від часу. Добру книжку можна писати тиждень, а можна й десять років.

5. Не знаю.

Ія Ківа: «В поезії розмова зі світом і про світ вже не може припинитися»

Книга — це

1. Я вже десь казала, що в мене майже немає зовнішньої пам’яті про дитинство — в переказах батьків або інших дорослих про те, що я робила і казала малою, тому про перший спогад мені, мабуть, відповісти нема чого. Але я пам’ятаю, як десь у ніжному віці в книжці Памели Треверс про Мері Поппінс мене вразила думка, що до якогось моменту діти розуміють мову птахів. Те, що люди не розуміють пташиних і звіриних мов (а я переконана, що їх більше однієї) відтоді здається мені страшенною несправедливістю і обмеженням. Я б хотіла їх розуміти.

2. Можливість синхронізуватися і вступити в діалог з мисленням іншої людини.

3. Книжка може все для тих, хто здатен її прочитати, і не може нічого, якщо залишатиметься просто літерами, надрукованими однією з природних або штучних мов. Якщо дуже спрощувати, то сила книжок у тому, що вони дають можливість, а от чого саме — залежить від запитань, які хвилюють людину в той чи інший період життя.

4. Якось у Бориса Гройса я зустріла думку, що митець створює не певний об’єкт, а себе, і вона видається мені цікавою. У цій логіці моя найкраща книжка — це моє життя, а окремі тексти (видані чи не видані) — лише свідоцтва певної внутрішньої роботи. Можливо, якби я писала прозу, певні етапні моменти завершення були б для мене відчутнішими, але в поезії розмова зі світом і про світ, одного разу почавшись, вже не може припинитися. Навіть якщо вона не відбувається вголос, а лише подумки.

5. Я цілком припускаю, що може статися якась революція, співмірна з винайденням Гутенберга, і книжки стануть іншими або зміниться наш спосіб взаємодії з ними, і тоді те, що ми сьогодні називаємо книжками, отримає іншу назву. Або навпаки, станеться якась велика непоправна катастрофа, і людство повернеться до усної форми обміну інформацією. 

Врешті решт, писемність у нашому сьогоднішньому розумінні теж існувала не завжди. Усі сценарії можливі, особливо якщо думати про них, перебуваючи всередині зачиненого на пандемію світу, який і без того переживає великий цивілізаційний злам. Однак хотілося б, що у людства вистачило розуму взяти з собою у майбутнє книжки, якою б не була ця подорож.

Євген Лір: «Ефект, який справляє художня література, неможливо замінити нічим іншим»

1. Важко згадати першу книгу, яку прочитав самостійно, але одразу зринає спогад про художню літературу, що закохала у читання — це була перша частина «Гаррі Поттера». Пам’ятаю, як вперше пережив відчуття, знайоме кожному читачеві, коли здається, що треба читати усе й одразу, що якщо залишити книжку саму на ніч, упустиш щось важливе. 

2. Найбезпечніший спосіб подорожувати під час пандемії.

3. Гадаю, місце і функція книги не надто змінилися за останні кількасот років. Так, зараз існує чимало альтернативних способів отримувати інформацію, але ефект, який справляє художня література, неможливо замінити нічим іншим. Сила, певно, у можливості зберігати і примножувати історії — один з найцінніших ресурсів в історії людства.

4. Складно сказати, адже справа не стільки у затребуваному часі, скільки у сумі різноманітних обставин. Рік писання паралельно з іншими справами дорівнює місяцю роботи над текстом, коли, крім нього, не зайнятий більше нічим. Якщо ми говоримо про найкращу книгу, тобто такий собі ідеал, хочу вірити, що часу піде рівно стільки, скільки цей текст вимагає — ні більше, ні менше.

Книга — це
Фото: Кшися Федорович

5. Звісно. Позбутися книжок неможливо, адже вони пропонують найпростіший спосіб передачі інформації — прямий наратив, без вигадливих спецефектів. Ясна річ, частка фізичних книжок на ринку дедалі поступатиметься місцем у продажах електронним, бо ж фізичний простір не безмежний і всі ці примірники треба кудись подіти. Але зміна формату навряд чи зашкодить формі: текст лишається текстом незалежно від того, чи він вибитий на глиняних табличках, а чи транслюється через екран смартфона.

Ольга Карі: «Хороша книга допомагає триматися за цей світ»

Книга — це

1. Мені 4 роки: вдома вже на всю силу мені читають літературні казки та дитячі книжки, моя окрема книжкова шафа у дідовій бібліотеці вже вщент заставлена книжечками «на виріст», я вже й сама потроху читаю вголос і по складах, та поки що власні вправи із книжками я не вважаю «читанням». Якось влітку я прокинулася вдосвіта, і поки дорослі іще спали, я залізла у свою шафку, витягнула звідти тоненьку книжечку (назви вже не пригадаю, але вона була дуже «не по-совєцькому» кольорова, чи то болгарського видавництва, чи то румунського, такої якості дитячих милих малюнків в жодній іншій книзі я не бачила до того). Я принесла книгу в ліжечко і прочитала її від першої до останньої сторінки – «про себе», не в голос, не по складах, а, як доросла, в повній тиші! Саме оцю книгу про дівчинку Таяну (так її, здається, звали), якій мама подарувала цуценя, я вважаю своєю першою прочитаною книгою. 

2. Це абсолютна розрада. Особливо, коли книга поглинає тебе повністю, і ти забуваєш про сон і їжу, і єдине, чого тоді бажається – щоб книжка не закінчувалась аж так швидко!

3. Хороша книга допомагає триматися за цей світ, і бачити не тільки його глобальну катастрофічність, а ще й надію.  

4. Півроку, якщо з перервами на відпочинок (читай: лінощі й прокрастинацію), 3-4 місяці – роботи без перерв і вихідних. Але мова йде власне про сам процес писання, а не збору інформації чи підготовки, планування, обмірковування. Це чистий час технічного набору вже обдуманого в голові тексту.

5. Мені хочеться «надути щоки» і менторським тоном запевнити, що книги були і будуть завжди, але поки що історія «письменної цивілізації» – це приблизно 1% всієї історії існування людства як біологічного виду. Тож я не можу впевнено прогнозувати, що без книжок людство припинить своє існування і абсолютно деградує. У часи сьогоднішньої непевності в гіпотетичному далекому майбутньому обмежусь лаконічним: якось воно буде. Інформація фіксуватиметься на надійних носіях і мандруватиме крізь час і простір. Це, мабуть, єдине, що мені здається найбільш вірогідним щодо майбутнього книжки.

Євгенія Кузнєцова: «Сила книги — у надиханні»

1. Найперша книга, яку я самостійно прочитала  – “Сказка о глупом мышонке” Самуила Маршака, другою була збірка оповідань Бориса Житкова “Что я видел”. Було мені тоді п’ять років.

2. Книга — це витвір мистецтва і велике задоволення.

3. Сила книги — у надиханні. Вона ставить питання, пробуджує бажання й надихає на вчинки, які без неї, цілком можливо, не виникли б.

4. Все життя. Ціле життя потрібно для того, щоб написати книгу, в кінці якої можна ставити крапку. А щоб написати книгу, яку можна запропонувати читачеві  — десь рік.

5. Так, я вважаю, що книги будуть існувати завжди, принаймні мені цього дуже хочеться. Тому що читати друковану книгу, з малюнками, рецензією й біографією автора — це як здійснити маленьку подорож у просторі та у часі, електронні носії такого враження не створюють.

Книга — це

Текст: Текст: Ольга Мацо

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *