Футуризм – це сьогодні

Олександр Архипенко

Розкішна десятка Дмитра Горбачова: велети українського авангарду, герої виставки «Футуромарення» – від себе і про себе.  

Олександр Архипенко – законодавець світової авангардної скульптури.

Він проповідував кревність людських культур. «Одного разу, –  оповідав, – в етнографічному музеї Трокадеро зупиняюсь перед вітриною і що, ви гадаєте, бачу? Дерев’яна таріль з українським орнаментом. Та ба, дивуюсь я, тут є дещо з наших країв. Підхожу ближче, аби прочитати напис і раптом бачу, що ця річ звідкись з Океанії. Ідеї в повітрі, казав Платон, їх можна брати звідусіль. Ідіть і беріть, коли можете». Архипенко йшов і брав.

У листах до брата Євгена, міністра Української Центральної Ради, який мешкав у Львові, дискутував про національний стиль: «Наша незгода у мистецьких питаннях випливає з того, що ти націоналіст і на мистецтво дивишся через призму національності, а я художник і на національність дивлюся через призму мистецтва, я прагну відобразити себе в мистецтві, і якщо в моїй крові є частка української естетики (не сюжети), то вона відбивається у моїх формах. З українською творчістю я знайомий і дуже її люблю. Потрібен стиль, а він був у давніх українців. Щоправда, під впливом Сходу».  

Року 1929-го Київський худінститут запросив великого земляка до складу професури. Артист відповів палким листом: «Праця у Києві – це була б нагорода за мою художню діяльність. Проте обставини моєї художньої і педагогічної роботи за кордоном не дозволяють тепер переїхати до Києва. Для зміцнення зв’язків з Києвом пропоную прийняти як подарунок бронзове погруддя – портрет диригента В. Менгельберга».

Нині він експонується у музеї Українського мистецтва в Києві.

Попри гучну славу, він наражався на недовіру в Європі і в Америці. Архипенко згадує: «Католицький кардинал публічно викляв твори, виставлені на Бієннале у Венеції 1920-го, за деформації людського тіла, хоча я йшов шляхом  стилістичних трансформацій, які подибуємо в релігійній готиці, в індусів та єгиптян. Не менш фантастичним виглядає інший політичний епізод, висвітлений в американській пресі: один конгресмен 1949-го дійшов абсурдного висновку, буцімто модерні тенденції мистецтва, включно з моїми творами, інспіровані марксизмом. Конгресмен не знав, що я не цікавлюсь політикою. На його думку, дадаїзм і футуризм, конструктивізм, супрематизм, кубізм, експресіонізм, сюрреалізм та аб­стракціонізм – це все інструмент і зброя руйнації. Яка мета тих фантастичних асоціацій? Політики трактують усеньке модерне мистецтво як комуністичне, тим часом у комуністичних країнах те саме модерне  оголошують небезпечною примхою західної буржуазії. Який хаос! Комуністи вилучили мої твори і всі модерні мистецькі речі зі своїх музеїв. Гітлер просто знищив їх під час політичного цькування вільного духу. Сучасне мистецтво, як мистецтво, не пов’язане ні з комунізмом, ані з іншою політичною доктриною чи релігією. Воно живе від себе і для себе і служить для розумового і творчого виховання».

Французький поет Блез Сандрар добре відчув первинність, архетипність його «Голови»:

               Скульптура Архипенка
               Перше яйцеподібне яйце
               Воно тримається у пружній рівновазі
               Немов непорушна дзиґа
               На вістрі
               Швидкості
               Воно виходить
               Із барвистих хвиль
               Із кольорових зон
               І обертається в глибинах
               Голе       
               Новітнє і тотальне

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *