Знайома з письменником Олександром Гальпером багато років саме завдяки творчим зустрічам, які організовувало київське видавництво «Каяла». Гальпер справжній майстер короткого іронічного оповідання. Киянин, дитинство та юність якого пройшла на київських Нивках, багато років живе у Нью-Йорку, проте майже щороку відвідує рідний Київ, де зустрічається з друзями та презентує власні книжки. Нещодавно в Києві Олександр Гальпер презентував нову збірку оповідань та віршів «Брайтон-біч на війні».
Олександре, вас можна привітати, за останні декілька років у вас вийшли в київському видавництві «Каяла» дві книжки оповідань та віршів: «Київське» і «Брайтон-біч на війні». Як виникла ідея видати ці книжки? Раніше, у Нью-Йорку, ви видавали лише тоненькі книжки-зошити малим накладом.
— Тут потрібна невелика передмова. В наш час на відміну від 19 століття, література припинила бути єдиним видом масового мистецтва. Тепер мистецтв багато, і література є одним з найважчих для сприйняття. Тепер на кінчику твоїх пальців будь-які фільми чи комп’ютерні ігри. Соціальні мережі – взагалі справжні наркотики. Навіщо читати незнайомих письменників із їхніми вигаданими світами, коли можна читати друзів, родичів, колишніх дружин чи чоловіків. Але водночас, щоб написати вірш чи розповідь, не треба мільйонних бюджетів, як для серіалів, і навіть найбідніша і непрактична людина може стати відомою, якщо їй є що сказати, та талановито сказати. У літературі тепер немає грошей, але є претензія на Правду та Бога, і тепер література – це така маленька сім’я чи міцна згуртована компанія. Найголовнішим стають особисті та дружні зв’язки. Олена Мордовіна та Тетяна Рєтівова стали моїми друзями, і Олена бачить саму глибину моєї творчості. Я дуже складна людина. Мене кидає одночасно у десять різних сторін. Мені треба хтось, хто мені пояснить та направить. Олена для мене є блискучим редактором.
Збірка «Київське» — це ваші спогади про життя на Нивках, рефлексії та зустрічі з київськими знайомими. Чи відчуваєте ностальгію за тим життям у Києві?
— У мене було не найкраще дитинство. Нивки 1970-80-х років був поганим районом. Бійки, хулігани. Батьки у мене жили як кішка із собакою. Весь час лаялися. Мене часто на три літні місяці відправляли до піонерського концтабору «Сосновий Бор». Я звідти втікав. Але водночас було багато чого й хорошого. Пляжі в Пущі-Водиці, Лижі взимку в Сирецькому лісі та багато іншого. Я вже 25 років у Нью-Йорку працюю з клієнтами із неблагополучних районів. Так там із 10 хлопчиків до 18 доживає 4 дитини через наркотики та злочинність. Ось це я називаю погане дитинство. Порівняно з ними у мене були квіточки.
Які у вас улюблені київські місця, які кожного приїзду хочеться одразу відвідати?
— До свого від’їзду в 18 років я добре знав лише Нивки і трохи Печерськ, куди ходив до технікуму міського електротранспорту. У перші свої приїзди до Києва я селився на Нивках, але потім вирішив урізноманітнити та оселився на Подолі. І офігів. Виявляється, є у Києві інтелектуально-інтелігентський район. Біля мого готелю був бар, де показували фільми Фелліні навіть під час бомбардувань. Ну, для киян це завжди було відомо, але я продовжую відкривати мій Київ. Якщо я повернуся до Києва на пенсію, то швидше за все оселюся на Подолі. На Нивках добре пити.
Ви багато пишете з гумором про свою роботу соціальним працівником в Нью-Йорку, можна сказати, що ваша робота слугує одним з джерел творчого натхнення?
— Тут варто ширше дивитися на мою творчість. Мені властивий унікальний гумористично-абсурдистсько-метафізичний погляд на світ. І я здебільшого пишу про своє життя. У мене вже набралося матеріалу на романи про роботу, родичів, пригоди в особистому житті, богемному Нью-Йорку, подорожі світом. Потроху збиратиму їх у романи і випускатиму.
У вас насправді є сторічні тітонькі, які досі шукають, з ким вас одружити? Чи це літературні образи, на які вас могла надихнути, наприклад, коротка проза І. Бабеля?
— Бабель на мене, як не дивно, мало вплинув. А все, що я пишу про родичів, звичайно, правда. Звісно, я, літературно обробляю ці типажі. Тьотя Іда — це збірний персонаж.
А хто взагалі ваші улюблені письменники?
— Кафка, хоч і тяжкий до прочитання, але не можу його не перечитувати. У мене взагалі підозра, що Кафку неправильно переводять із німецької. Кафка друзям та сестрам читав свої розповіді регочучи, як гумористичні. А українською чи англійською вони дуже депресивні.
Чарльз Буковскі — це такий добрий і освічений неандерталець, який не розуміє, навіщо на світі є ще щось, крім сексу, алкоголю та іподрому. Я навіть перекладав його вірші. Ось один з перекладів:
Здорові стосунки Вона спитала ще раз: То ми йдемо в кіно чи ні? Ну дістала вже, пішли, сказав він. Я не вдягатиму труси, Щоб ти мене міг пальцем прикінчити У темряві, сказала вона. Ми візьмемо попкорн? Поцікавився він. Звісно, сказала вона. Слухай, залиш труси на собі, Сказав він. Чому? Здивувалася вона. Я хочу спокійно, Ні на що не відволікаючись, Подивитися фільм, Відповів він. Ідіот, заплакала вона, я можу вийти надвір І знайти сто чоловіків, які Віддадуть півжиття, Щоби бути зі мною. Ну і провалюй, сказав він Я посиджу вдома, поп'ю пиво І подивлюсь футбол. Негідник! Закричала вона. Я намагаюся побудувати здорові стосунки, Засновані на коханні та повазі. Успіхів! Сказав він і налив собі пива То ми йдемо в кіно чи ні? Знову спитала вона. Ну пішли! Сказав і відклав газету.
Розкажіть про задум книги «Брайтон-біч на війні». Чи не плануєте продовження?
— У лютому 2022-го, коли відчувалося вже у повітрі, що почнеться війна, я став про це писати вірші та прозу в моєму фейсбуці. Коли почалося повномасштабне вторгнення, у мене пішли піст за постом на цю тему. Розповідь за розповіддю та вірш за віршем. Коли набралася пристойна кількість, у мене не стояло питання, де їх все зібрати і видавати. Звісно, у київському видавництві «Каяла».
Ви пишете малу прозу та оповідальні вірші. Чи не виникало бажання написати роман?
— Я маю божевільне життя. Я буваю вдома мало. Але за день раз чи два у фб щось коротеньке й напишу. Потрібно це все збирати в романи. Нелегко організувати це, але ніхто за мене це не зробить. Кафка ось помер з купою незакінчених творів, і Макс Брод завершив їх за нього. Ми не можемо сказати, закінчив би Кафка так само ці твори чи ні.
Як ви ставитеся до творчості сучасних українських письменників, хто подобається? Як вам творчість Максима Матковського?
— Я дуже високо ціную творчість Максима і гордий дружбою з ним. Кожна його розповідь про Нивки, яку я читаю на фб, викликає у мене захват. На жаль, важко придбати його книжки.
Нещодавно ви побували у Литві в мистецькій республіці «Ужупіс». Поділиться враженнями про цю поїздку?
— Так, у центрі Вільнюса художники та поети проголосили свій район окремою країною діячів мистецтв. Мені там дали грамоту посла Ужупісу у Брукліні. Гордий довірою. З цього приводу я написав оповідання:
Зателефонувала до готелю тьотя Іда:
— Сашко! Я чула, що тебе призначили послом Ужупії. Вітаю! Я, правда, ніколи не чула про цю країну, але завжди знала, що ти далеко підеш, і робота з бомжами — лише тимчасова зупинка.
— Ідо Ісааківно! Ужупія — це лише вигадана республіка поетів та художників. Є посли Ужупії на Місяці, Марсі, уві сні і навіть у шоколаді.
— Я не розумію, про що ти говориш. Але я тільки пам’ятаю, що багато разів у дитинстві казала всім, що маєш великий потенціал. Яка в тебе буде зарплата? Де буде твоя резиденція? Скільки отримуватиме твій шофер? Чи не більше тебе? Ти ж такий бевзень! Тебе і тут обдурять!
Що хочете зараз побажати Києву та киянам?
— Київ історично несподівано став центром боротьби цивілізації та варварства. Жити під бомбами звичайно не солодко. Але все буде гаразд! Світ підтримує українців та перемога буде за Україною!
Спілкувалася Анна Лобановська
Обкладинка книги – художник Костянтин Мордовін
