Химери юної Олесі

«Олеся»

Химери юної панянки — саме так визначили жанр нової вистави «Олеся» у Театрі на Михайлівській. Насправді, саме цю п’єсу Марка Кропивницького, яку не часто можна побачити на театральній мапі України. 

П’єсу, написану більш ніж сторіччя тому — 1891-го року, влучно разом з акторами осучаснив режисер Віталій Кіно. 

Вистава починається щойно глядач заходить до зали — на сцені молода дівчина  у сорочці і джинсах, слухає пісні у навушниках і малює картину. Хіба так виглядає героїня…XIX сторіччя?! Мабуть, так! Героїня Олеся має сучасний вигляд не тільки візуально. Це витончена дівчина, для якої самоповага і гідність — не просто слова. Вона прагне знайти і реалізувати себе — у навчанні, саморозвитку. Олеся, намагається розворушити сталість стереотипів і буденість, що поглинає усіх довкола у побут і матеріальну вигоду.

 Образ Олесі-панянки, трошки дивокуватої і наївної, відображає емансипацію, що й донині є актуальною (не плутати з фемінізмом). Прагнення звільнитися від застарілих форматів життя і мати власну думку, займатися улюбленою справою, а головне — жити заради конкретної мети.  І питання «а що далі» є рушійною силою для людини, втілення своїх мрій.  Олеся прагне розправити крила і полетіти у власне життя, як особистість, а не чиясь донька чи дружина. 

Акторка Дарина Кліменко, яка виконує роль Олесі, наділяє ніжністю і легкістю свою героїню. Романтична натура, котра намагається знайти себе і захищає власне право на свободу свого вибору. Олеся-Дарина — це не зухвала панянка з ментальної точки зору, а проста дівчина, яка не стидається своїх бажань і відрізняється від інших своїм розумом. Вона малює картини, мов намагається відтворити на них життєвий простір — трохи ексцентричний і незрозумілий для ії оточення, але у якому вона почуває себе комфортно. До речі, у виставі викорастані картини  київського художника і поета Леоніда Давиденка.

Ключові моменти вистави — це розмови Олесі з ії подругою — Марфою, роль якої виконала Каріна Чуліба. Їхні діалоги — дівочі міркування про сенс життя і що робити далі, чи треба виходити заміж і навіщо – дуже дотичні до сучасних гендерно обумовлених реалій. Можливо, це не притаманно для столиці, але дуже характерно для невеликих селищ, де життєва модель дівчини здебільшого окреслена заздалегідь певними традиціями. Отже, образ Марфи — контрастний. З одного боку, вона наслідує традиційність щодо своєї дівочої долі, а з іншого демонструє абсолютну егоїстичну натуру, знеціюючі щирість і одкровення Олесі, нібито насміхаючись над нею. І актриса майстерно створює контраверсійний образ своєї героїні.

Консервативність і усталеність сімейного життя неабияк трасформується, точніше, геть знецінюється, на прикладі батьків Олесі. Мати — Лукерія Степанівна (Ганна Супрович) позиціонує себе, як поважну пані з глянцем у руках, але це далеко від істини. Спочатку вона викликаєу глядача сміх, а згодом гірке співчуття до її долі. Бо життя з таким нечесним у всіх сенсах чоловіком, як Кіндрат Антонович — суцільна кара. Він не тільки нечесно нажив свій “бізнес”, але ще й зрадник. Актор Даніїл Кіно створює органічний образ сільського пана через влучні інтонації, манери маленьких людей, принизливі залицяння до покоївки та власницький погляд на все і всіх, хто поруч. 

 Насиченні гумором епізоди, де лакей Павло і покоївка Горпина ніби-то, говорячи сучасним сленгом, тролят один одного, від чого глядач запалюється сміхом. І тому акторський тандем Олексія Грудія і Олександри Петько додає певної фривольності на фоні зруйнованих сімейних традицій.

Інший рівень статусності і культури уособлює Леонід Петрович (Владислав Сведенюк), намагаючись повернути землю, яку не хочете продавати йому батько Олесі. Інтелігентність, стриманість і поважність істотно надають йому позитивного іміджу, але це аніяк не робить з нього героя дівочих мрій. В цьому сенсі його антиподом є молодий парубок Влас (Євген Ющук) – простий рибалка, що співає пісні своїй дівчині, якою мріє бути Олеся, але реальне життя інакше.

Вистава не тільки про неспівпадіння уявленних картин і реалій, а про вибір. Вибір на свободу бути собою чи вірити у міфи про традиції; вибір на право самореалізації. 

P.S. Колектив театру присвятив виставу «Олеся» актору Антоніо Марджинеди, який пішов у засвіти рік тому. Він брав участь у підготовці спектаклю — саме він мав грати роль Власа. Світла пам’ять. 

Текст: Ірина Голіздра.

Фото: Ілля Бель

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *