Бароковий майстер-клас від Ольги Пасічник

Ольга Пасічник

Упродовж двох днів у столичному Мистецькому Арсеналі за ініціативи проекту Open Opera Ukraine тривали майстер-класи із барокового співу. Проводила їх Ольга Пасічник, відома українська оперна і концертно-камерна співачка (сопрано), яка вже понад двадцять років живе в Польщі. 

У такий спосіб організатори влаштували процес підготовки до прем’єри опери «Ацис і Галатея» Генделя, постановка якої силами молодих українських музикантів планується на березень наступного року. Між репетиціями нам вдалося поспілкуватися з пані Ольгою. Бесіда виявилася настільки інформаційно насиченою, пізнавальною, заглибленою в тонкощі барокового виконання, барокової естетики, що її можна вважати своєрідним продовженням згаданого майстер-класу. 

Бароковий майстер-клас від Ольги Пасічник

Порівняно із майстер-класами, які ви проводите на Заході, які проблеми – виконавські, технічні – ви бачите тут, із українськими співаками?

Майстер-курси – це речі, які я роблю вже років 16-17, в різних країнах, з різною категорією співаків. І, звичайно, не можна порівнювати майстер-класи із барокового виконання із професійними співаками, які в цьому спеціалізуються, із майстер-класами піонерськими, такими, якими є ці. Те, що ми маємо тут, це справді початки. Тут ми говоримо з людьми, які мають чудесний матеріал вокальний, але всі вони мають дуже-дуже початковий рівень на предмет того, як повинна виглядати стилістика барокового співу. Протягом уроків, які тривають по 45 хвилин, мені дуже важко відразу сказати все, що я хотіла б їм сказати. Одна річ певна: всі вони мають красиві голоси, це те що не завжди є в західноєвропейських країнах, але не всі мають свідомість музичну. Я не говорю зараз про техніку барокового співу, я говорю про розуміння структури барокової фрази, музичної мові цієї епохи взагалі. Немає відповідної інформації (тобто вона є, але більшість із молодих людей її не засвоїли, або ніколи не почули) про барокову орнаментику, про написання арій da capo, про написання каденцій, про вміння слухати вертикальну гармонічну структуру і в той же час слухати те, що робиться в оркестрових партіях лінеарно, тобто горизонтально. В багатьох немає цього внутрішнього музичного слуху.  Звичайно, йдеться не про той слух, який вимагає чисто проспівати, проінтонувати, а про слух, який передбачає, іншими словами випереджує. Ось ці речі тут не зроблені. І коли з цими молодими людьми працюєш, на це треба частіше звертати увагу, ніж у багатьох музикантів, з якими працюєш на Заході. Бо дуже часто там ця загальна музична свідомість, барокова зокрема, є.  До того ж фонетичне приготування. 

Тут співають арії англійською, і багато хто думає, що якщо базово володіє цією мовою, то цього вистачає і для академічного співу. Але це не до кінця те саме. Потрібно абсолютно точно виконувати всі фонетичні вказівки, щоб арія звучала цією мовою вірогідно. Для людей, які живуть на Заході і спілкуються мовою, в якій виховалися, співати англійською – більш природня річ, аніж для наших співаків. Часто ми воюємо з міцним російським акцентом, тому що дуже багато з наших молодих співаків, на жаль, далі продовжують розмовляти російською мовою. І це просто біда, бо російська фонетика залишає дуже сильний слід, причому в усіх мовах, так, що ви цей російський акцент почуєте всюди. Я переконана, що фонетика українська дає швидшу дорогу до германо-романських мов, особливо до італійської мови. У співі наших учасників курсу це все треба було поправляти, на це йшло багато часу. 

Бароковий майстер-клас від Ольги Пасічник

Чи є якісь фізіологічні передумови барокового співу, тобто наскільки автентичність барокового виконання залежить від природного тембру голосу, діапазону, потужності подачі?

Фізіологічні передумови є. Але насамперед оволодіння бароковим співом залежить від оволодіння вокальною технікою взагалі. Коли в консерваторіях чи музичних академіях вас виховують виключно на репертуарі, який займав заледве 70 років в історії музики, і вам втовкмачують, що поки ви не будете добре співати Верді, Пуччіні, чи Чайковського ви взагалі не надаєтеся до цієї професії, звичайно, у вас створюється певний стереотип, стереотип не просто звучання зовнішнього, а стереотип якогось внутрішнього естетичного ідеалу, до якого ви прагнете. Звісно, вам потім важко сприймати свій голос в якомусь іншому стилі. Тому пробуючи виконати єдиним вам знаним способом і барокко, і бельканто, і веризм, і авангард, ви наштовхуєтесь на неймовірні труднощі, бо все це вимагає різних технік. Друга річ – це ваша загальна музична освіченість, уява і креативність. Третя – мотивація і зацікавленість. І тільки четверта – це певні фізіологічні передумови. Тобто є голоси, в яких у самому тембрі, вібрації, динаміці ви відчуваєте, що краще будуть звучати в музиці романтичній. А є голоси більш еластичні, більш рухливі, розтяжливі по діапазону, де ви відчуваєте, що опанування складних колоратурних барокових арій, імпровізаційність каденцій швидше піде, аніж у когось, чий голос треба довго розминати, “розмасовувати”. 

Зверніть увагу і на те, що протягом останніх 30-50 років ціле виконавство старовинної музики в світі теж змінилося. Воно завоювало сцени дуже великих театрів. Опери, які колись виконувалися в дуже обмеженому просторі, тепер завоювали собі місце під сонцем в театрах, в яких є інколи по дві з половиною, по три тисячі місць, в Японії – чотири.  

Але українські театри поки що, на жаль, закриті для барокової опери…

Ви будете здивовані, але при цьому темпі праці, які я зараз тут бачу, ці зміни у нас прийдуть швидше, ніж ви сподіваєтесь. Я думаю, що це є питання кількох років. В 91-му році, коли я приїхала до Польщі, практика цього типу теж сприймалася як така, ну може не дивакувата, але доволі нішева. Польща на початку 90-х була в набагато в гіршому стані, ніж Україна зараз, єдине, що війни не було. Але загальна атмосфера – економічна, концертно-культурна – була набагато гіршою, ніж зараз є у нас. Вже не говорячи про інформованість. Сучасна українська молодь має Інтернет, можливість виїзду повчитися будь-де, аби тільки хотіла, можливість вчитися онлайн. Тому я думаю, що на українських сценах ці практики теж швидко зміняться. І ось цей проект – перша ластівка; молодь, яка взяла участь у цих майстер-курсах, вона вже точно буде іншою. Ці молоді люди чують певну інформацію фонетичну, яку вони раніше не чули, артикуляційну, стилістичну. І я думаю, що все разом складеться їм у якийсь пазл, який сформує в уяві те, як це повинно виглядати. Крім того, вони будуть усвідомлювати, що музика не починалася у 19-му столітті, а вона існувала і набагато раніше, 150 чи 200 років до цього вже була професійна музика, була опера, була кантата і ораторія. І спробуйте їх заспівати! Ви можете заспівати партію Травіати чи Кармен, але заспівайте одинадцять арій Семели, чи дев’ять арій Клеопатри! Плюс кілометри речитативів, дуети, тріо і тд. Бароковий репертуар часто відштовхує людей, коли вони бачать, скільки це матеріалу, адже це не дві арії, а наприклад, одинадцять, і всі вони різні. Або, скажімо, є партії, де ви маєте володіти міцним драматичним голосом і мати при цьому дуже легку колоратуру, щоб бути технічно в стані заспівати. 

Бароковий майстер-клас від Ольги Пасічник

Коли ми говоримо про стандарти так званого історично-поінформованого виконавства, що ми маємо на увазі?

Цих стандартів занадто багато, щоб в одному інтерв’ю перерахувати. На це все йдуть роки читання, слухання, аналізування і практики. Я цим займаюсь вже 26 років, з них – 25 років стою на професійній оперній сцені. Крім того, що співаю так звану традиційну музику (всі Джильди, Мікаели, Графині, Мімі і Донни Анни), дуже багато виконую старовинної музики. Звичайно, вся ця метаморфоза мого голосу мала синусоїдальність свого руху. Перш за все, це ваша амбіція в тому, щоб більше знати, ваша зацікавленість цієї темою. Треба багато читати, слухати, не лише вокальну музику, а слухати багато інструментальної музики і вчитися від різних інструментів. 

Пам’ятаємо про те, що людський голос протягом цих 300 років дуже змінився. Ми змінилися, наша конструкція, ми стали вищими, більшими, наші голосові зв’язки, як і наша гортань – все стало трохи іншим. В нас з’явилися інші звукові очікування, бо ми пройшли весь цей звуковий шлях через бароко, романтизм, імпресіонізм, експресіонізм, наше вухо призвичаєне до чогось іншого. А от барокові інструменти, які до нас дійшли, вони дійшли такими, якими були.  Тобто ви натягуєте жильні струни на Страдіварі, й інструмент починає звучати зовсім інакше, ніж звучить з металічними струнами; ви доторкаєтеся до барокового смичка, і розумієте, що з ним ви не будете так «гріти», як заграєте смичком, яким виконувалася пізньоромантична музика. Від інструменталістів, які грають барокову музику, дуже часто можна навчитися самої естетики звуку. Ви відчуваєте, що до сучасного гобою чи до флейти вам не пасує бароковий звук, бо є межа в цьому інструменті, де він попросту не осягається, межа динамічна, межа засобів виразності. Ну, може гобой так не зіпсували, а от флейту зіпсували абсолютно. Ви барокову флейту послухайте! Це абсолютно особливий звук, в ньому є делікатність і таке тепло дерев’яне. В сучасній флейті дуже важко знайти флейтиста, який би нагадував звук флейти барокової, він звучить зовсім інакше. Від клавесиністів ми вчимося панування над часом, клавесин не є інструментом динамічним, на ньому динаміка досягається тільки володінням часом. Окрім всього є маса інформації на тему артикуляції і орнаментики, яку треба опанувати.

Який бароковий композитор вам імпонує найбільше?

Без дискусій, Бах. Є Бах, потім довго-довго немає нікого, потім якісь варіації на тему. Бах, Бах і ще раз Бах. Це абсолютний початок і абсолютна вершина, від нього вчимось. Всі, хто після нього писав, це є вже якась обмежена свідомість певних знань і певних відкриттів. Бах написав багато кантат і ораторій і ніколи, як я кажу, не зблазнився до того, щоб написати оперу. 

Найбільше оперної музики, яка, можливо, найкраще лягає на людський голос в цьому жанрі, залишив після себе Гендель. Щоб співати по-справжньому Генделя, треба використовувати техніку, яку він передбачував. Тобто це техніка, яка випереджає його час, техніка бельканто. Його арії не дасться заспівати техніками, які використовували його сучасники, він чув людський голос, який вже вмів набагато більше. Дуже люблю теж слухати музику Телемана, Люллі. Але якщо говорити про улюбленого, то, звичайно, Бах.

Ви співаєте також багато сучасної музики. Між нею і старовинною музикою часто проводять паралелі. У чому, на ваш погляд, вони полягають?

Сучасна музика, попри те, що вона нібито далеко відійшла від старовинної, дійсно є найближчою до старовинної. В ній є найбільше чистих і прозорих, зрозумілих музичних ідей, які сполучені між собою у певний інтелектуальний і логічний ланцюг. Вона так само ставить до слухача певні вимоги, чого не робить романтична музика, яка промовляє безпосередньо до вашої емоції. Музика бароко вимагає від вас певного заанґажування, вашого інтелекту, вашої свідомості, вас самих. Це не є музика, яка говорить емоцією, що стало вже чимсь дуже дешевим в епоху романтизму і відразу пішло в маси. Натомість бароко, як і сучасна музика, вимагає від вас володіння певним кодом, певною мовою, яка дозволяє вам спілкуватися з тими, хто виконує цю музику. Потім це втратилося. Сьогодні, на жаль, дуже невелика група людей задає собі працю сісти і звернутися до того, що було 300 років тому. Загальна маса людей навіть немає такої потреби, те що вона чує кожного дня по радіо, по телебаченню, в інтернеті – це такий собі субститут справжньої їжі, фаст фуд, який затикає їм вуха, засмічує їм голову. Тому люди перестають розуміти також музичну мову свого часу, не кажучи про бароко, вони не розуміють мову, яка дала сучасному композиторові алфавіт, вони просто не знають цього алфавіту.

Я, чесно кажучи, зовсім не знаю опери «Ацис і Галатея» Генделя, яку ви вивчали з учасниками цих майстер-класів. Що це за опера, або не так, чому вибрали саме її?

Вибір пов’язаний з банальною практичною причиною. Перший проект, який представила організація Оpen Opera Ukraine, це була опера «Дідона і Еней» Перселла, тобто опера, яка не є аж так складною. Наступним логічним кроком є розвиток того, що вони вже почали. Тобто англійська мова, якою більшість із цих молодих людей на певному рівні володіють (краще чи гірше). Далі – стилістична подібність до англійської традиції. В плані хронометражу ця опера не є довга, порівняно з рештою опер Генделя, які тривають по чотири години, чи з операми Перголезі або Люллі. Ця опера триває заледве годину двадцять чи годину тридцять. Поза тим, в ній співаки не співають аж так багато арій, максимально по дві чи три, загалом музично вона не є надто складною. Тут є хор, невеликий оркестр, небагато духових інструментів. Написана вона на дуже відомий сюжет, досить проста у плані лібретто, тут немає якихось складних психологічних драм і перипетій. Тобто ця опера дає можливість просуватися вперед у нашому пізнанні барокового стилю, на ній можна чогось навчитися, щоб рухатися у цьому напрямку далі.

Спілкувалася Олеся Найдюк

*Цей проект став можливим завдяки Українському культурному  фонду.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *