«Клавесин – інструмент, котрий може і повинен співати»

Владислав Клосєвіч

Владислав Клосєвіч про Ванду Ландовську, клавесин і барокове виконавство.  

16 листопада у Києві відбудеться концерт «Пам’яті Ванди Ландовської», видатної польської клавесиністки, яка відіграла ключову роль у відродженні клавесина у ХХ столітті. Владислав Клосєвіч – клавесиніст та диригент, випускник Академії музики у Варшаві та Accademia Musicale Chigiana в Сієні – був останнім учнем Руджеро Ґерліна, асистента Ванди Ландовської. Напередодні свого візиту в Україну знаний польський музикант дав інтерв’ю Kyiv Daily.   

Чи існує сьогодні школа Ванди Ландовської?

— В якомусь сенсі всі ми, клавесиністи, є її спадкоємцями. Сьогодні ми послуговуємося іншими інструментами, змінилася також виконавча естетика. Складно було би назвати продовжувачів її стилю гри, aле багато видатних клавесиністів нашого часу завдячують їй своїм способом мислення про архітектуру твору, фразу, агогіку, ритм. Учні Ландовської, такі як Руджеро Ґерлін,  Рафаель Пуйяна, Кеннет Ґілберт та багато інших передали знання і певний «спосіб» музичної вразливості наступним поколінням, хоча копії історичних клавесинів, які сьогодні широко використовуються, спонукають до інших підходів у багатьох виконавських питаннях. Тому ніхто не повинен старатися наслідувати стиль гри Ландовської, і водночас вивчення й аналіз її виконань повинен бути феноменальною лектурою кожного сучасного клавесиніста.

Ви навчалися в Руджеро Ґерліна. Що він розповідав про Ванду Ландовську?
— Ґерлін був асистентом Ландовської у Сен-ле-ла-форе під Парижем, де вона проводила свою школу давньої музики. Після виїзду Ландовської до Штатів він ще впродовж кількох десятиліть (помер Ґерлін 1983 року), продовжував ту саму працю, яку було розпочато в Сен-ле перед війною. Він намагався відповідати тим самим естетичним засадам використання інструменту, мислення про музику, музичний час. Можна сказати, що зустріч з Ґерліном і можливість інтенсивних занять під його керівництвом мали колосальний вплив на моє власне мислення про музику і клавесинне виконавство, спосіб ведення фрази. Ландовська була великою артисткою і незвичайною людиною. Ґерлін дуже часто про неї розповідав – про її лекції, спільну працю, а також чимало анекдотів.

Яке значення Ландовської у виконавстві старовинної музики в Польщі?
— Ванда Ландовська є, можна сказати, патронкою руху так званого «історично поінформованого виконавства» давньої музики. Це Ландовській ми завдячуємо повернення клавесину до концертного залу у ХХ столітті. Хоча її інструмент, зроблений паризькою фірмою Pleyel, дуже відрізнявся від історичних клавесинів. Але вона була найвидатнішою клавесиністкою минулого століття. Свідченням популярності, впізнаності і великого успіху Ландовської був той факт, що ще 10 років після її смерті (1959) в американських ілюстрованих журналах використовували її ім’я в рекламі автомобільних магнітофонів: «Ванда це купила б. Тепер ти матимеш можливість слухати Ландовську в машині».
Втім, її роль в історії музики та її чудові інтерпретації досі недооцінені. Сьогодні постать Ландовської добре відома передусім клавесиністам. Приводом до згадки про неї цього року є 140 річниця від дня її народження i 60 річниця від дня смерті. У зв’язку з цим у багатьох країнах, зокрема у Польщі, відбуваються концерти, наукові конференції, виставки, конкурси.
Дуже тішуся, що про Ванду Ландовську згадають і в Україні.

Ванда Ландовська
Ванда Ландовська

Розкажіть будь ласка про етапи розвитку виконання старовинної музики в Польщі. Адже ще на початку 1990-х барокове виконавство було досить маргінальною практикою.
— Перші ансамблі давньої музики, що послуговувались історичними інструментами, з’явилися в Польщі ще на початку 1960-х. Впродовж десятиліть рух виконавства давньої музики охоплював щораз ширші кола в музичному середовищі. Бракувало однак матеріальної інституціональної бази, як і можливості регулярних студій в цій галузі. Виїзди за кордон, як ми знаємо, теж не були легкими, хоча ситуація в Польщі для польських музикантів була значно простішою порівняно з Україною.
В 1970-ті вже існувала можливість навчатися гри на клавесині в музичних академіях Лодзі, Кракова, Варшави. Тепер класи клавесину є в усіх музичних академіях Польщі, a також у багатьох середніх школах. Роки 70 i 80 – це був час дуже частих контактів польських музикантів із музикантами Західної Європи. До Польщі потрапляли записи, ноти, а також інструменти.
Це заохотило до відкриття перших відділів давньої музики в музичних академіях. Виникали також нові ансамблі. Першим сталим бароковим оркестром (сьогодні їх уже багато) був ансамбль Musicae Antiquae Collegium Varsoviense при Варшавській Камерній Опері, котрим я керував у 1993–2017 рр. Сьогодні молоді польські музиканти мають можливість навчатися грі на старовинних інструментах у всіх польських музичних академіях. Звичайним явищем є також їхні контакти з музикантами інших країн, участь у міжнародних проектах, ансамблях.
Можна сказати, що тепер виконавство давньої музики згідно із засадами історичних музичних практик є повноправним і динамічним сегментом музичного життя Польщі.

Ви були куратором перших постановок барокових опер в Польщі. Які це опери і де вони були поставлені?

— Я вже згадував про Варшавську Камерну Оперу. Це в ній, власне, постав перший ансамбль, що включав не тільки оркестр, але й співаків (на чолі з чудовою Ольгою Пасічник). Це дало можливість працювати над бароковими операми і впроваджувати їх до сталого репертуару. Ми поставили дуже багато опер – серед них перша польська реалізація всіх збережених опер Клаудіо Монтеверді: «Орфей», «Повернення Улісса на батьківщину», «Коронація Поппеї», зокрема його «Вечірня Блаженної Діви»; опери «Гіменей», «Рінальдо», «Юлій Цезар» i «Аріодант» Георга Фрідріха Генделя, як і багато інших опер епохи бароко (це й перша в історії опера «Еврідіка» Якобо Пері, написана 1600 року), а також десятки ораторій, симфонічних, камерних творів.

Виконавці барокової музики кажуть, що від клавесиністів ми вчимося панувати над часом. Яка ваша концепція-філософія гри на клавесині?

— Mузикa – кожна – мусить правильно дихати і вимагає правильної інтерпункції. В клавесинному виконавстві це особливо важливо з погляду обмежених виразових можливостей самого інструмента. Дещо спрощуючи, маємо справу із трьома засобами, що служать для утворення музичної виразовості: динаміка, артикуляція і агогіка. У випадку клавесину динамікою практично не послуговуємося, артикуляція теж досить обмежена, залишається агогіка як основний засіб експресії. Отож питання, яке я вважаю особливо важливим і на яке стараюся звертати увагу молодої людини, з якою працюю, це питання відчуття часу в музиці, віднаходження красивого туше і переконання, що клавесин – інструмент, котрий може і повинен співати, звук котрого може бути гнучким, а не перкусійним, котрий може вести красиву фразу. Tе що Бах називав cantable art. Зрештою всі давні маестро підкреслювали те, що гра на клавесині повинна бути наспівною. Не лише точна і елегантна, але власне наспівна і така, що торкається найчутливіших струн душі.

Ви є також диригентом. Як поєднуєте гру на клавесині й диригування?
— Клавесиністи дуже часто гуртують навколо себе спочатку мале, а потім більше коло музикантів, чи ансамбль, в якому реалізують партію continuo. Клавесиніст природно стає лідером такого колективу, керівником, провідником, диригентом. Подібне було й у моєму випадку і подібне є у дуже багатьох старших і молодших колег клавесиністів у цілому світі. Я добре почуваюся в цій ролі і дуже люблю це робити. Часом я диригую вже не за клавесином, а за диригентським пюпітром, наприклад, в операх, ораторіях і т. ін.


Який потенціал для розвитку барокового виконавства ви бачите в Україні?
— Гадаю, цей потенціал величезний. Свідчить про це розвиток зацікавлення давньою музикою в Україні, який можна спостерігати впродовж останніх років. Клас клавесину у НМАУ ім. Чайковського відзначає вже 25 ювілей, a 20 років тому тут утворилася Кафедра давньої музики. Знаю також через особисті контакти, що українські музиканти користувалися і користуються досвідом польських колег із Кракова, Варшави та інших міст. Я сам якийсь час тому мав приємність проводити курси, в яких брали участь українські клавесиністки Наталя Фоменко, Наталя Сікорська, Олена Жукова – сьогодні дуже активні учасниці музичного життя України, що провадять також надзвичайно корисну освітню діяльність. Знаю про чудові ініціативи, такі як конкурс клавесиністів у Києві, у якому взяли участь аж 23 молодих музикантів у 6 вікових категоріях. Це справді дуже добре!
Фестивалі давньої музики у Львові і в Сумах це дуже значимі й авторитетні події на культурній мапі України. Молодий київський проект Оpen Оpera Ukraine має в репертуарі вже дві барокові опери, що свідчить прo щораз більшу зацікавленість і попит на цей різновид артистичної діяльності.
Гадаю, що сьогодні доступ молодих українських музикантів до літератури значно легший, ніж раніше, а музичні матеріали, записи, можливість здобування знань за кордоном будуть служити подальшому розвиткові цієї області музичного життя.
Щиро зичу цього українським музикантам!
Користуючись нагодою, хотів би також сердечно подякувати Олені Жуковій за величезну допомогу, a також польському Інституту Адама Міцкевича за підтримку. Без них мій візит до Києва не був би можливий.

Текст: Олеся Найдюк

  • Що: Концерт клавесинної музики
  • Коли: 16 листопада, 18.00
  • Де: Біла вітальня Будинку вчених НАН України Володимирська, 45а. 
  • Вхід вільний. 

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *