«І жодна тварина не постраждала»

Opera Lingua

Наприкінці жовтня у бібліотеці ім. Вернадського відбудеться прем’єра інтердисциплінарної Opera Lingua, цей твір присвячений книжкам, знанням та феномену мови. Роман Григорів та Ілля Разумейко розповіли про нову оперу, про те, як створюють опери взагалі, та про те, що партитура завжди ідеальна, а от виконання – навпаки. І ще про те, що «Чорнобильдорф» порівняно з Opera Lingua – мюзикл для дітей.

З чого почалася Opera Aperta? Для чого? Це інституція, лабораторія чи студія?

Ілля: Ми знаходимось в студії спілки композиторів на Пушкінській, де пишемо музику з 2015 року. Поряд – репетиційне приміщення, салон. Це наша репетиційна база, у 2020-му році дійшло до того, що ми назвали це фізичне місце Opera Aperta.

Не було ніякого розлучення з «Новою Оперою»?

Роман: Було. Воно сталось на репетиції попередньої опери «Чорнобильдорф», відповіді на питання «чому?» —  не зовсім для преси. В якийсь момент ми змінили бачення того, що таке сучасна опера і вектор розвитку цієї практики. Так трапилось, що наша опера «Чорнобильдорф» у минулому сезоні вже була оперою яка трималась на зовсім інших артистах-солістах. 

Сучасна опера – на ваш погляд, що це таке?

Ілля: В ТікТоці прикольними є меми у вигляді аудіо – короткі фрази, які потім нашаровуються на інші відео. Там є така фраза: «Як би ми знали, що це таке…» 

Роман: П’ять  років тому ми знали, що таке сучасна опера,  зараз – ні.

Opera Lingua

Жартуєте?

Ілля: Хоча сучасною оперою можна назвати оперу Вагнера «Трістан та Ізольда».

У якому виконанні?

Ілля: Виконання партитури, написаної Вагнером. Можна її виконувати чи не виконувати, але це — сучасна опера.

З коментарями Вагнера про любов та пристрасть?

Роман: Так.

Ілля: Сучасна опера – дуже широке поняття. Іноді легше говорити «музичний театр», тому що у людей є таке кліше, що в опері повинен співати оперний співак. Оперний співак/співачка – це один із головних «гальм» сучасної опери.

Тобто, класичні оперні голоси вас не цікавлять?

Роман: Ні, вони нам цікаві, але в іншому контексті. У звичайному контексті – це те, що гальмує розвиток. Вже давно ми стараємся його препарувати і з ним працювати інакше.

Ілля: У нас в опері є частина bel canto futuro (техніка співу XIX століття), але це зовсім не те, що ми чуємо в оперних театрах. Співаки співали bel canto взагалі без вібрато, іншим голосом. Манера цього бельканто у XIX столітті була в опері провідною — опери Россіні, Доніцетті, ранній Верді. З 1920-х років це бельканто трансформувалось в романтичний голос з великим вібрато. Але всі ці техніки – історичні. Якщо ти переходиш в зону сучасної опери, то будь-який з цих голосів – як цитата. Тому в сучасній опері важливо мати не тільки оперний голос, а й вміти оперувати різними інструментами. В опері «Чорнобильдорф», і цій опері – у нас зовсім різні голоси: і народні, і голоси перформерів та оркестрантів. Наприклад, в «Чорнобильдорфі» у Христини Слободянюк, нашої хореографині і танцівниці, є провідна вокальна партія, за якою всі вокалісти співають.

Я слухала «Чорнобильдорф». Мені здалося, що там головне – фольклорні голоси.

Ілля: Так, там є українські фольклорні голоси, але Христина співала хорватський народний матеріал, там є такий специфічний жанр герцеговинська «ґанґа».

Всі ваші опери супроводжує якась частинка – це може бути префікс, розширення (сон-опера, опера-реквієм, опера-балет, цирк-опера, опера-антиутопія). Тобто ви завжди – на території протягу: заглянути крізь ще одні двері, дізнатися, що ж там. В самій опері вам затісно?

Роман: Чому? Зараз ми говоримо про оперу Opera Lingua, вперше без префікса, суфікса і так далі.

Ілля: Opera Lingua – це не опера.

А що?

Ілля: Музичний театр в 7 книгах.

Роман: Ми вперше залучили до нас державний колектив «Київська камерата» і бібліотеку.

І як вам?

Роман: Супер!

А їм як?

Ілля: Там дуже круті музиканти. Це —  кращий оркестр Києва.

Роман: Просто зараз доводиться писати партитуру.

А раніше що було?

Opera Lingua

Роман: Партитурка.

Дорожня мапа?

Ілля: Ні, у нас справді були партитури, але зараз вони – оркестрові.

Роман: Ми писали для маленького складу. Що ми там, якщо у нас були віолончель, ударні і голоси? А тут просто пишешь багато.

Ілля: Ні, просто обсяг. Партитура «Йова» – 120 сторінок, партитура «Газа»150, Opera Lingua – 350.

Чи говорили вам що-небудь музиканти «Київської камерати»?

Роман: У нас був пробний репетиційний захід в бібліотеці Вернадського. Ми пробовали там здебільшого акустику.

Ілля: Це ж не простий оркестр – він переграв купу сучасної музики. І нічого нового в музиці ми їм не пропонуємо. Але в такому перформативному форматі багато з них ще не працювали. Цікаво, що в них є вокальні партії, а в нас – хор «Камерати», де вони всі співають. Вони грають на ударних інструментах, трубах органу – тобто артисти оркестру є багатофункціональними.

Вокальні партії є у всієї «Камерати»?

Ілля: Поки що вони співають хором.

Оце вони прокайфують.

Ілля: Так, це цікаво. Ми пробували, але наш хор ще в процесі. Загалом, ще попереду цей процес. Наступного місяця ми будемо з «Камератою» працювати, щоб вона і співала, і щось робила.

А що у вас з вокалістами?

Ілля: У нас сім  вокалісток. Склад – як вибух атомної бомби.

Хто співає професійно, а хто – ні?

Ілля: Всі співають професійно, всі сім дівчат: Назгуль Шукаєва, три дівчини з «Чорнобильдорфа», Марічка Штирбулова – народний голос і дві «пластичні» дівчинки – Христина Слободянюк (також хореографиня) і Марія Потапенко, але вони теж співають. У сусідній кімнаті займається Соломія Кирилова – мегалюдина зі Львова, що співає народним, класичним голосом і грає на віолі да гамба. Є у нас дві сильні класичні вокалістки – Діана Зябченко (меццо) і Юлія Алєксєєва (сопрано), яка співала наші з Ромою твори ще коли ми вчились в Київській консерваторії.

Opera Lingua

Як ви визначили коло співаків і співачок для опери?

Роман: У нас був умовний кастинг.

Ілля: Кастинг не спрацював – ми нікого не знайшли. Тому або люди до нас приходять, або ми до них приходимо. Назгуль Шукаєву неможливо знайти по кастингу – для неї може бути тільки унікальна роль. І так фактично з кожним голосом.

А сім співачок тому, що сім томів?

Ілля: Ми спеціально так не робили, але в кінці так вийшло. Ми навіть знаходили непоганих хлопців, але будь-хто з них в такому складі просто загубиться. Ну, якщо це не Іздрик. Але ми вже 4 опери з Іздриком зробили, і вирішили, щоб він відпочив, побув без опери один сезон.

Розкажіть про умовні розділи опери.

Ілля: Ми почали займатися оперою відразу після «Чорнобильдорфа». Прийшли ми до бібліотеки, а при вході величезний мурал, на якому намальований 4-й энергоблок…

Взагалі, все разом нагадує жахастик.

Ілля: Ви бачили трейлер?

Так.

Ілля: Трейлер трішки нагадує жахастик. Але ми ще не знаємо, що вийде в кінці. Там при вході – величезне космічне панно «Біль землі». Внизу є 4-й энергоблок, він горить. Це було через три роки після аварії на ЧАЕС. Тобто у нас першопочатково назва опери була такою: «Chornobyldorf. Opera Lingua». Ми думали, що це буде друга серія «Чорнобильдорф» (і навіть з такою назвою подавали на УКФ), але в процесі вона стала настільки іншою, що стала іменуватися Opera Lingua.

Роман: Але в нас була навіть версія — «Орфей і Еврідіка».

Ілля: Ми думали над продовженням «Чорнобильдорфа», і в нас була повнометражна препарована версія «Орфей і Еврідіка».

Роман: У нас була, по-моєму, 7-ма новелла в опері «Чорнобильдорф» – «Орфей і Еврідіка» (там, де Іздрик в ролі Орфея). Але потім ми передумали, бо це – зразу рейси, які ведуть просто в пекло. Це – про феномен опери, мови, а мова буває різною. Для нас це, як і кожна опера, – пошук.

Будете опираться на які-небудь книжки?

Ілля: (киває) Це — Йоган Гейзинга.

Роман: Можемо по книгах пройтись.

Давайте.

Ілля: Перша книга – «Бібліофілія». Це — вхід до бібліотеки, що  здійснюється через текст Борхеса. Це борхесівський світ бібліотеки. А бібліотека Борхеса – просто дуже велика абстракція, тобто там може бути все. Але в нас це увертюра, присвячена Борхесу.

До книги Homo Ludens Йогана Ґейзингі зверталося чимало композиторів. У Володимира Рунчака є п’єси для сольних інструментів, у європейських композиторів є різні твори. Тобто це трішки «баян». Але в нас є цікаве трактування Homo Ludens. Всередині Homo Ludens у нас є номер «Гра в бісер» за Ґессе.

Роман: Ось, три номери.

Ілля: Взагалі, і «Гра в бісер» Гессе, і твір Гейзінги збігаються, але між ними всі проводили паралелі – там – 1939, там – 1942. Тобто ці твори якось переплітаються.

Третя книга – Motherland Songbook. Тут у нас – народні співи та образи і немає якоїсь літературної основи.

Good Girl Gone Bad – наша основа тут – Fluxus Performance Workbook. Можу вам надіслати – він є в інтернеті у форматі PDF. Fluxus Performance Workbook виглядає отак, це — документація групи нью-йоркських артистів, що вчилася першопочатково у Кейджа в New School of social research, тому всі їхні перформанси («Концерт для фортепіано з оркестром») – дуже музичні. Крім різних пост-музичних форм там є і маленькі текстові класичні fluxus performances (turn the light on / turn the light off, і так далі).

Дії на сцені?

Ілля: Як на сцені, так і персональні перформанси без аудиторії.

Про bel canto futuro ви казали.

Ілля: Так, я про це вже казав. Win from Podil присвячена Голокосту.

«Бабин Яр» звідти, так?

Ілля: «Бабин Яр», так. У нас ще книжку забрала дівчинка. Тут є ще одна цікава річ, але ми її покажемо вам після інтерв’ю. Там у нас буде звучати пісня на iдиш. 

The Seven Angels – кульмінація, апокаліпсис. Це — головні книжки. Є ще якісь маленькі книжки, які всередині присутні якимось чином.

Скажіть, з чого почався ваш спільний робочий рух?

Роман: Ми написали корпоративний гімн для «Надра-Банку» в сі-бемоль мінорі, трагічній тональності, і банк лопнув.

Ілля: У 2008 році «Надра-Банк» був одним з найбільших комерційних банків. Ми тоді, будучи студентами консерваторії, написали гімн і отримали завдаток у розмірі 100 чи 200 доларів. Прийшли за рештою, а офіс — зачинено.

Потім не пропонували свої послуги банкам?

Ілля: Так, хотіли пропонувати послугу “замочити конкурента трагічним гімном”.

Як почалося з операми?

Ілля: З операми ми почали працювати  на «Гогольфесті».

Роман: Була пропозиція створити оперу «Енеїда» за Котляревським, але в результаті вийшов «Йов». Параллельно ми писали сон-оперу, із франківським драмтеатром – «Гамлета», «Воццека» (в нічному клубі). Багато чого  робили. GAZ (режисерка Вірляна Ткач) – наша велика опера перед «Чорнобильдорфом».

Що у цьому для вас головне – музика чи постановка? Тому що у вас були режисери — Держипільський, Троїцький, Вірляна Ткач, але декотрі опери ви випускали повністю самі?

Ілля: Повністю самі – «Чорнобильдорф», «Воццек» (але там не було якоїсь супер постановки).

Opera Lingua

Ви вважаєте, що в «Йові»  вона була?

Ілля: В «Йові» – ні. Ми придумали навіть для цього термін «статуарна драматургія». Навіть хотіли випустити книжку – «Влад Троїцький. Основи статуарної драматургії».

Роман: Як правило, Троїцький не втручався в процес, у нього були загальні та режисерські рішення.

Як співпрацюють письменники Ільф і Петров – зрозуміло. «Ми не говоримо на ідиші» – є така книжка чернівецьких письменників, яку в Чернівцях презентували. Ці письменники з дитинства разом працювали. Як писати оперу разом?

Роман: Та просто берем, й пишем.Ми все поділили: частину партитури – він, частину – я. 

Ілля: Я виступаю як драматург, а Рома як диригент-постановник. Раніше режисерської опери була диригентська опера (коли був живий Караян). Не міг жоден режисер пояснювати Караяну, що йому робити в опері. То Роман – це український Караян (тут смайлік).

Роман: Ми з 2007 року разом. Жили в гуртожитку, ще не вчилися – були просто абітурієнтами. Пройшло 14 років. Ми вже — як подружня пара.

Так, підлітки.

Ілля: На «Чорнобильдорф» ми довго шукали режисера. Але потім зрозуміли, що нам без режисера – краще.

А ви – диктатори чи демократи? Як ви домовляєтеся?

Роман: Добрий і поганий поліцейський.

Хто добрий поліцейський, а хто – поганий?

Ілля: Фази міняються.

А як ви домовляєтеся? На ходу?

Роман: Ні, це само собою виходить.

Чого ви очікуєте від цієї опери?

Роман: Не дивлячись на те, що ми знову пишемо оперу, а це реально тут диктує майданчик, простір, тому що він унікальний. Ми ще у «мраморі» не грали. Грали на заводах — смердючих, у смолах, на кар’єрах, але не в такому антуражі, як от зараз — епічна локація, із національним колективом. Це трошки відрізняється.

Ілля: Чекаємо, що буде. Ми думаємо, що «Чорнобильдорф» порівняно з Opera Lingua – це мюзикл для дітей.

Роман: Тому що ми тут трішки більше заглибились в простір музичної тканини. Там у нас було менше часу – а тут ми насолоджуємось зануренням в деталі.

А ця кафедра на фото анонсу – не бібліотечний прийом, так і залишиться?

Ілля: Ні, не буде цієї кафедри. Це конференц-зал, в якому раз в півроку проходить Всеукраїнська науково-практична бібліотечна конференція. Формально бібліотека підпорядковується Академії наук України. Академія наук України – дуже специфічна, і ми ще з нею не зіштовхувалися.

Кафедри не буде. Буде препарований рояль?

Ілля: Так, буде багато всього: і препарований рояль, і піаніно, і піаніно-робот, і, можливо, клавесин.

Чи будуть інші бібліотечні функції (картотеки, карточки, заповнення)? 

Ілля: Так, буде. Ми записали на відео цілий відеоперформанс з цими карточками. Вони будуть звучати як музичні інструменти опери. У Христини є танець з цим ящиком. Із «Чорнобильдорфа» ми взяли метод відеоархеології. Просто в «Чорнобильдорфі» були різні постіндустріальні міста, в бібліотеці є великий читальний зал, картотека, атріум, лобі (ми там знімали перформанси, і всі ввійдуть в оперу у формі відеоновел). Тобто це те, що залишилось від Чорнобильдорфа – методика, а за змістом все зовсім по-іншому.

Методика яка? Спочатку ви створюєте міф (у вас йде відкривання земель), потім на нього все нанизується?

Роман: Виходить, що так.

А лібрето буває потрібним?

Ілля: Так.

І ви його пишете разом?

Ілля: Більше я. Але в результаті разом.

А буває так, що лібрето заважає музиці і доводиться якось взаємодіяти?

Ілля: Це постійно заважає композиторам, але не нам, тому що у нас немає окремого віддаленого лібретиста. У Чайковського лібретистом був брат Модест, а у Вагнера – він сам, людина, з якою не буде конфлікту. 

Тобто у вас все нормально?

Ілля: Лібретист і режисер знаходяться всередині нашої команди. І дуже важливо, що немає перетягування ковдри, як у великих оперних проектах, коли зірок збирають щось зробити.

Opera Aperta. Хто ще, крім вас двох?

Ілля: Ще Умберто Еко, Клаудіо Монтеверді, Луїджі Ноно, Жоскен Депре.

Роман: Насправді, це такий термін, який супроводжується повною відкритістю. Насправді, це колектив, який зараз сформувався і продовжує формуватися (ще в «Чорнобильдорфі»). Я думаю, що це і є наш кістяк – колектив виконавців, наші зірки, ідея опери, що постійно відроджується.

Але ж вони не залишаються з вами назавжди. Сусанна Карпенко заспівала – і далі працює.

Ілля: В Чорнобильдорфі так сталось, що не всі учасники пережили пост-апокаліпсис: і для фольклорних співаків, і для співаків “Нової опери” естетика твору виявилася досить чужою: хтось просто не дожив до прем’єри, хтось чесно відпрацював, але без особливого занурення в матеріал.

Роман: У нас залишився кістяк артистів-солістів «Чорнобильдорфу», він додався новими людьми, які будуть далі створювати європейські редакції «Чорнобильдорф». Ми з цими людьми надіємось вирушити у великий тур наступного року.

Коли створюється нова історія, опера, ваш світ, все закінчується, більш не кочує в наступну. 

Ілля: Все потихеньку перекочується. Піаніно у нас повсякчас – від «Йова», в «Газі», тут. І жодна тварина не постраждала.

Коли стається прем’єра, ви збираєтесь дійти висновків і сказати один одному: «Молодець!»?

Роман: Минулого року, після «Чорнобильдорфа», ми всі разом дивилися стрім опери.

Буваєте задоволені собою на 100%?

Роман: Ні, такого ще не було.

Ілля: Ні, і на 20%.

В момент, коли ви не пишете оперу, що робите?

Ілля: Депресуємо.

Роман: Думаємо про неї.

Тобто потрібна наступна опера просто як спосіб життя?

Ілля: Та ні. Була глибока депресія після «Чорнобильдорфа». Тому чим глибшою є депресія, тим кращою є наступна опера.

Чим ви займаєтесь між операми?

Роман: У нас же ж багато проектів: ми пишемо музику до кіно, якісь вистави у нас готуються.

Ілля: У Роми двоє  дітей. Мені трішки легше, а ось Роману – важче.

Наступне питання: на що живе сучасний автор опер може бути знято, тому що на Заході композитори пишуть на замовлення, і все в них спокійно?

Роман: Так, у нас такого немає.

Ілля: У нас є організація «Порто франко» (та, яка робила і однойменний фестиваль в Івано-Франківську). Впродовж останніх 3 років ми почали отримувати гранти від Укрфонду та деяких європейських програм на оперні проекти. Рома – директор цієї організації, я – замдиректора. Рома виплачує мені зарплату, я – йому,  але ці гроші, навіть за наявность грантового фінансування як правило набагато менші, ніж заробляє  в Києві кур’єр “Glovo”.

Тобто вам довелося навчитися ще якимось менеджерським навичкам і бухгалтерському обліку?

Ілля: Слава богу, у нас є продюсерка Ольга Дятел та продюсерська компанія Proto Produkciia, яка супроводжує наші опери починаючи з опери “GAZ”. Ми робили чимало самі, але в останніх операх це стало просто фізично неможливо.

Йде робота над оперою, у вас там – фінальний етап. Ви плануєте щось на найближчих два роки?

Разом: Ми хочем, щоб наступного року поставили в Одеській опері сон-оперу «непрОсті» (хочемо її відредагувати), в Києві, у театрі оперети, – антиутопію GAZ, в Лейпцизькій консерваторії (нещодавно нам запропонували) – «Йов», у Львівській опері – «Чорнобильдорф».

Ілля: І плануємо тур «Чорнобильдорфу». Але з підтверджених івентів у нас є тільки фестиваль Musiktheatertage WIEN у  Відні. І ще декілька великих театрів / фестивалів в процесі переговорів. Той, хто не встиг побачити «Чорнобильдорф», може купити квиток за 10 євро на Wizz Air і подивитися оперу у вересні 2022 року у Відні.

А чому «непрОсті»? Це старий текст, який викликає хвилю суперечок. Прохасько за нього однаково ненавидять і любять.

Ілля: А ви читали «непрОсті»?

Так, це перша книга, яку я з собою привезла в Київ. Спершу прочитала її російською, потім – українською. «непрОсті» – це найважча штука для постановки – різні маленькі новели.

Роман: В тому й краса, що вони – різні. Ми грали сон-оперу «непрОсті» всю ніч. Стелили матраци і робили плацкартний вагон на 300 гладачів. Востаннє ми це виконували на арт-заводі «Платформа» у формі авторського читання з Тарасом Прохаськом. Це було найкраще.

Ілля: Ми хочемо повернутися до цієї сон-опери. 

Роман: Переосмислити її.

Ілля: Тому що сам цей роман – готове лібрето сучасної опери в будь-якому вигляді, і не потрібен лібретист. Ось у «Ворошиловграді» потрібен лібретист для того, щоб з нього зробити текст, а в «непрОсті» можна взяти будь-яку главу і робити з неї оперу. Ми «непрОсті» грали двічі, кожен раз по-різному. А зараз будемо робити нову версію.

Все що робите, документуєте? Чи можна буде коли-небудь купити збірку ваших опер?

Ілля: Та вони десь є. «непрОсті» якраз знімали недосконалою камерою, тому там темно.

Яку оперу ви ще не ставили? 

Роман: Класичну, «Травіату» і «Риголетто».

Чи хочете поставити звичайну оперу?

Роман: Ні.

Ілля: Але ми цю оперу любимо, як композитори, в партитурі. Є в тебе партитура, яку ти відкриваєш, і це — цілий світ. Будь-яка постановка гірша за партитуру, і неважливо, хоч її ставить Ромео Кастеллуччі, хоч там співають Нетребко, Паваротті та диригує Караян. Партитура – ідеальна, виконання – компроміс.

Спілкувалася Віка Федоріна

ФОТО: Настя Телікова

  • Що: OPERA LINGUA. Music theater in seven books
  • Коли: 30 та 31 жовнтя, о 19:00
  • Де: Національна Бібліотека України Ім. В. І. Вернадського, Голосіївський пр., 3
  • Квитки тут.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *