Назва збірника оповідань популярної і визнаної польської письменниці Юлії Федорчук «Недалекі краї» (Bliskie kraje, 2016) абсолютно ідеально підходить саме цій книжці, хоча сама собою – із тих назв, що забуваєш тут же, раз побачивши.
Самий кінець зими. На подвір’ї бетонної восьмиповерхівки пара старих грають в шахи, шестирічний малий щойно закінчив бавитися в м’яча і зупинився послухати теревені дідугана Младена, чому важливо бути лисим. Приходить мама, забирає малого їсти і дорогою додому просить не набридати вуйку, бо той слабує.
«Катерина» ізраїльського класика Агарона Аппельфельда від 1989 року перекладена багатьма мовами. Нарешті українською. А саме з українською варто було б почати. Катерина – українка, русинка точніше; дія романа відбувається в передвоєнних і повоєнних Чернівцях; роман звинувачували в ідеалізації українців. Якщо русинку Катерину і звабливо-строкаті Чернівці в «Катерині» наш читач помітить точно, то побаченої оригінальним читачем ідеалізації шукатиме довго. І це на краще. Книжки «якими вони нас бачать» завжди цікаво читати, але щоб приємно – то ніколи. Аппельфельд був прозаїком неймовірної сили, але і неабиякої чесності.
У «Видавництві 21» виходить книжка Людвіка Флека «Як постає та розвивається науковий факт». Через півтора десятка років цієї роботі виповниться сто років.
Відень 1990-х – не привітний, але привабний для мігрантів зі «східного блоку». Це якраз і є головні герої «Янгольських голосів» (Engelszungen, 2003) Дімітре Дінева – добровільні чужинці. На певному етапі своїх мігрантських поневірянь вони потрапляють до казино, а уже тамтешній офіціант скеровує їх на місцеве кладовище.
Поступово життя прокидається після каникулярної розслабухи, та розквітає січневими барвами — зимові івенти, мабуть, не гірше за літні, просто вони інші. Не засмучуйтесь, що подій небагато, у суботу-неділю чумові події, то слідкуйте за об’явами, — пише Марія Галіна, Одеса Дейлі.
«Моїй генерації, народженим у ХХІ столітті, ці тексти відгукуються, бо вітають талант і розмаїття, аналізують розвиток країни без упереджень та догм, окреслюють варіативні шляхи побудови більш людяного майбутнього, закликають до здорової комунікації, спонукають до щирості та сміливості у самоприйнятті». Поет Віталій Білозір про книгу публіциста та мистецького критика Костянтина Дорошенка «За київським часом».
В сутності, робота диригента – це своєрідна алхімія» – говорить всесвітньо відомий диригент другої половини ХХ – початку ХХІ століття Джон Мосері. Дійшовши свого 70-річчя, шеф (як називають диригентів французи) вирішив поділитися з публікою захопливими враженнями від пригод на шляху диригентства довжиною в життя. Назва його книги «Маестро та їхня музика» спонукає читачів зазирнути за лаштунки чародійства музичного ментора.
«Усі ми діти Беслану, все що зараз відбувається в Україні результат мовчання і вседозволеності», каже чернівецька поетеса Інґа Кейван. За декілька днів до повномасштабного нападу Росії на Україну виклала в Youtube аудіо-версію своєї збірки «Діти Беслану». Поспілкувалися з авторкою про імпульси до написання цієї поезії й оприлюднення для широкого загалу саме зараз.
