В грудні Лабораторія сучасного мистецтва «Мала Галерея Мистецького арсеналу» представила виставку «Одне з одним. Просторові діалоги. Dreamscape», другу виставку проєкту «Одне з одним. Просторові діалоги». Це — робота архітекторки Єлени Орап, дизайнерки Даші Подольцевої та композитора і саундартиста Олексія Шмурака.
Маріуполь, Херсон, Донецьк, Луганськ, Харків… Ці та інші українські міста, що перебувають під постійним обстрілом агресора – наш біль. Постійний моніторинг новин говорить нам про жертви серед мирного населення, зруйновані житлові будинки та інфраструктуру, відсутність комунікацій… Цей жах мусить врешті закінчитися українською перемогою. Та поставимо несподіване, на перший погляд, питання: як живуть музиканти, що родом із цих територій? Де вони тепер? Чи дають концерти? Коли і для кого? Власне, задля них і виник проєкт «Філармонія нескорених», концертна серія, започаткована у Національній філармонії України.
Валер’ян Підмогильний – визначний представник українського модерного літературного процесу 1920-х років. Перекладач та письменник, який досліджував особистість у вирі революції. Ми досі читаємо його переклади французьких класиків, а також завдяки видавництву «Віхола» маємо чудову нагоду поміркувати над його романом «Місто», який стрімко став популярним та закинув сумніви марксистському світогляду суспільства.
Надворі 1899 рік. У штаті Флорида, у місті Маріанна, відкривають школу-інтернат для хлопчиків. З одного боку, нічого незвичайного, але з іншого — наступні 111 років вихованці школи Дозьє замість уроків проводитимуть час у медблоці та в «Білому домі» — одноповерховому будинку, відведеному під тортури, залишити який живими зможуть не всі.
Киянин Максим Гайдук, повернувшись додому із зони бойових дій на Донбасі, страждає від посттравматичного синдрому. Його особисте життя руйнується на очах, дружина подає на розлучення, він не може працювати в оточенні людей, які не мають воєнного досвіду, і жорстоко потерпає від нервових розладів. Читайте уривок з роману «Клич індички» Євгена Стеблівського.
Був колись (а за мірою історії літератури – не так уже й давно був) популярним жанр «шкільної повісті», шалено популярним в пізньорадянській прозі, але не тільки. Діти дорослішають і переживають відповідні ініціаційні проблеми. Поруч із ними учителі, котрі, повсякчас перебуваючи в середовищі юнацтва, наче інфікуються «хворобою переходу» і живуть так, нібито отримують щороку шанс на нове життя. Два головних героя – учитель і учень. Два світи стикаються – виникає конфлікт – разом шукають компромісу – розходяться кожен за своєю траєкторією. Згодом у більшості літератур та частина, що про підлітків, перейшла в соціальний янґадалт, а частина про учителів – в «університетський роман». Шкільна повість як така припинилася.
Український театр рефлексує про війну. У Національному драматичному театрі імені Івана Франка у грудні пройшла прем’єра політичної антифашистської п’єси Бертольда Брехта «Кар’єра Артура Уї, яку можна було спинити», режисер Дмитро Богомазов.
