Телеграма найвідомішому поету 1920-х років, «народному» (це вже трохи пізніше) поетові Павловi Тичині (23 січня, 1891 року, Піски) від дослідниці літератури 1920-х років і українського авангарду Ярини Цимбал.

Написала і задумалася: а хто називав вас інакше? Відколи 1923 року ваш друг і однокласник Вася Елланський, Василь Еллан-Блакитний забрав до Харкова, вас уже ніхто інакше не називав — тільки Павло Григорович. Вам було ще тільки 32 роки, а зверталися до вас шанобливо, як до старшого. А мама ж, мабуть, казала «Павлуша». Ваша бідна, бідна мама…

Один ваш друг, письменник кілька разів нотував у щоденнику, що сучасники не розуміють і не можуть зрозуміти вашого генія. Мені соромно визнавати, але й нащадки ще до нього не доросли. Каюся, бо і я теж. Ні, йдеться не про пафосні гімни, адже й саме означення «геній» пафосне і великою мірою нещире. Йдеться про глибинне розуміння вашої поезії. Вас давно піднесли на п’єдестал Пророка, а ви ж насамперед Поет.

Мені здається, вам насправді байдуже до нинішньої слави й неслави. «Приставайте до партії, де на людину дивляться як на скарб світовий і де всі як один проти кари на смерть.

Хай вас називають творцями за шторами, сантименталістами… Хіба це так важно?»

Справді, неважливо, як вас називають і що про вас думають. Є ваші вірші, і мені хочеться вам за них уклонитися. Спасибі за написане замість сонетів і октав. Як дякував вам ще один письменник, ваш сучасник: «Павле Григоровичу, спасибі за ваші вірші, які живуть разом з тими, хто мав колись щастя їх прочитати. Здавалося, сам стаєш талановитішим, чеснішим, радіснішим, більшим, приторкнувшись до кришталевої чаші чистого таланту. Спасибі вам, дорогий, протирічливий, надламаний епохою, чарівний птах, розчавлений сталінським асфальтовим котком».

Ми будемо рости і діяти і колись, сподіваюся, доростемо до справжнього розуміння вас. З днем народження, любий Павле Григоровичу!

Ярина Цимбал

ФОТО: Михайло Жук. Портрет поета Павла Тичини. 1919. Пап., іт. ол.