Відколи Наталія Пономарчук стала художнім керівником і диригентом Київського камерного оркестру Національної філармонії України (дебют у новому статусі на сцені Колонного залу відбувся у червні цього року), її девізом стало грати класичну музику, яка рідко звучить у цьому залі. 

У концертних програмах диригентки за останні кілька місяців прозвучали, до прикладу, такі твори, як Langsamer Satz Антона Веберна, «Ідилія» для струнного оркестру Леоша Яначека, Серенада для струнних Йозефа Сука, Перший скрипковий концерт Йозефа Гайдна (сольну партію виконав грузинсько-норвезький скрипаль Александр Хатіскаци). 

У черговому концерті Наталії Пономарчук, який відбудеться цієї суботи, ми почуємо музику норвежця Едварда Гріга та італійського класика ХХ століття Отторіно Респіґі. Не сказати, що обидва автори так вже обійдені у нас увагою виконавців. А проте, якщо мова про Гріга, то грають переважно його ля-мінорний фортепіанний концерт і сюїту «Пер Гюнт». Стосовно ж Респіґі, то один з найвідоміших його творів – живописна оркестрова сюїта «Пінії Риму». Натомість значно рідше у концертних залах можна почути сюїту «Із часів Хольберга», яку Гріг написав 1884 року до 200-річного ювілею «датського Мольєра» Людвіга Хольберга. Тоді як «Античні танці та арії» Респіґі, створені 1932-го за мотивами оригінальних середньовічних творів для лютні, взагалі можна віднести до музичного ексклюзиву. Обидві композиції написано в старовинному стилі, одна з них відтворює дух епохи Хольберга, а інша відсилає ще до більш ранніх часів, по-своєму реінкарнуючи імена Людовіко Ронкаллі, Сантіно Гарсі да Парми та інших невідомих авторів XVI – XVII століть. 

Разом з тим, даниною традиції в рамках вечора стане виконання Симфонії №45 Йозефа Гайдна, більше відомої під назвою «Прощальна». У столичну філармонію на цей твір «привчив» ходити Роман Кофман, включаючи його у свої програми то з нагоди кінця року, то – кінця епохи, водночас ненав’язливо нагадуючи, що й сценічне життя диригента не вічне. Сум, світла печаль, ностальгія, роздуми про плинність й минучість, тлінність усього сущого – ось що викликає ця музика у слухача. 

Втім, авторський задум цієї симфонії мав цілком практичний сенс. Князь Естергазі, у якого Гайдн працював придворним капельмейстером, не відпускав музикантів оркестру у відпустку, не давав їм платню. Хоча концерти у резиденції князя відбувалися щотижня, плюс нова симфонія до кожного свята. Аби натякнути господарю, що слід платити по рахунках, Гайдн і написав так звану «Прощальну» із незвичайним повільним (а не традиційно швидким, оптимістичним) фіналом. Музиканти грають при свічах, а відтак, по черзі гасячи вогники, один за одним поступово йдуть зі сцени. Ця промовиста кода мала стати для Естергазі попередженням: не хочеш платити, можеш залишитись без власної капели. По суті це був один із перших в історії музики перформанс. 

Текст: Олеся Найдюк

• Що: концерт Київського камерного оркестру
• Коли: 29 грудня, 19.00
• Де: Національна філармонія України.