У десятому класі мені давали 2 грн на кишенькові. В середині 1990-х половини цієї суми вистачало на пиріжок, на решту я мав доїхати на підготовчі курси в університет.
Виходив з метро на Майдані Незалежності й чвалав з улюбленою мелодією у вухах. Слухав позичені касети світової рок-класики. Одного разу надибав біля Головпоштампту чи не єдину в Києві розкладку, де продавали касети українських виконавців. Вперше окрім звичних «Бітлів» і Гребенщикова з обкладинок дивилися Олег Скрипка і Тарас Чубай. Я почав економити «пиріжкову» гривню з метою задовольняти тепер свій меломанський голод. Два дні без обіду – одна касета. Зараз ті раритети, акуратно складені за абеткою у шістьох коробках, припадають пилом у мене під ліжком.
Перлиною колекції досі вважаю записи гурту «Плач Єремії». На компакт-дисках Тарас Чубай чомусь досі не перевидав декілька альбомів. Наприклад «Най буде все як є…» 1995-го. На ньому вперше записав свою версію балади Костя Москальця «Завтра прийде до кімнати…». В народі відома як «Вона», пісня стала чи не першою альтернативою хітам російського року в посиденьках з гітарою української молоді перших років Незалежності. Поет Віктор Неборак ділився спогадами, що бачив навіть роту солдат, що крокувала у лазню під «Лиш вона, лиш вона сидітиме сумна, буде пити не п’яніти від дешевого вина…». З пісень того ж альбому я вперше дізнався про художника Енді Воргола.
Андрій Вархола – русин чи хохол?
Греко-католик, ставленик поп-арту.
Енді Воргол – це джаз і рок-н-рол!
Куди до нього віршнику чи барду...
Композицію «Сервус пане Воргол» Тарас Чубай написав на вірші закарпатця Петра Мідянки. Друга сторона касети «Най буде все як є…» занурювала у творчість батька лідера «Плач Єремії» – поета Грицька Чубая, світ літературно-мистецького андеґраунду Галичини 1960-х, 1970-х, 1980-х. На тлі переважно стьобних або пафосно патріотичних пісень тодішніх наших рокерів, це була справді висока поезія. «Плач Єремії» показали, наскільки текстово інтелектуально насиченим може бути український рок-н-рол.
— «Плач Єремії» це не лише рок-група, скоріше літературний проект. Насправді ми знаходимось на прикордонні музики і поезії. Тому звужувати нас до рок-н-ролу занадто примітивно, — каже Тарас Чубай. — Почав займатися музикою завдяки батькові. Вдома була фонотека велика, наскільки це було можливо у радянські часи. Плюс варився у дитинстві в соку творчої атмосфери. В нашій хаті завжди було багато музикантів, поетів, художників, це навчило любити добре мистецтво.
Батька не стало, коли мені було 12. Здавалося, що з його відходом забувають і про нього, і про його творчість. Один із способів доносити його поезію було писання музики. До того ж, мені здавалось, це полегшує сприйняття.
Маю слабкість перфекціонізму. Я сам собі критик. «Плач Єремії» існує з 1990 року. Головна проблема — матеріал записаний у студії в ті часи. Самі твори написані добре, але, нажаль, реалізація заважає сприйняттю. Наприклад пісню «Коли до губ твоїх…» на вірш батька написав ще 1987-го, а популярною балада стала лише наприкінці 1990-х, після перезапису на альбомі «Добре». І то мені ця версія теж не подобається.
Кілька поколінь ходить на мої виступи. Упродовж усього часу, що я є на сцені. Розумію, що творчість «Плач Єремії» для них різновид батьківщини і предмет самоідентифікації. Це головне, що може зворушувати у стосунках з публікою.
Виступи «Плач Єремії» зараз можна умовно поділити на декілька відділень. У першому віддається данина творчості Грицька Чубая. Далі гурт виконує пісня на вірші наших сучасників — Юрія Андруховича, Віктора Неборака, Івана Малковича.
Підлітком я намагався не пропускати по четвергах програму «Український рок-н-рол» на радіо «Промінь». Слухав її з зошитом, у який нотував, на вірші яких сучасних поетів пишуть пісні львівські гурти «Плач Єремії», «Мертвий півень», «Їжак», «Сіґал Спожив Спілка».
Тому, коли вперше побачив у книгарні роман Юрія Андруховича «Перверзія», навіть здивувався прозі від цього автора. Наївно думав, що Патріарх Бу-Ба-Бу виключно класний рок-поет.
Завершальним акордом концертів «Плач Єремії» зазвичай є виконання легендарних хітів Володимира Івасюка «Я піду в далекі гори», «Червона рута» та повстанського бойвика «Лента за лентою».
Текст: Іван Столярчук
- Що: Концерт «Плач Єремії»
- Коли: 2 серпня, 20.00
- Де: Caribbean Club, вул. Симона Петлюри, 4.
