В Одеському літературному музеї відкрилася виставка «Покликання» (живопис, скульптура, графіка), присвячена художникам-одеситам, які зараз служать у лавах Збройних Сил України – виставка «про силу духу, про внутрішнє світло, яке не згасає, навіть коли навколо темрява» (куратор – Олександр Танасюк, сокуратор – Катерина Білетіна).

 Всі її учасники – Ігор Татаренко, Олександр Симаченко, Василь Йолохов (Erm Wohol), Олександр Танасюк, Денис Недолуженко, Вадим Луговцов, Єгор Буланій, Павло Бреттер, Серж Кудрявцев, Клим Степанов зараз стоять разом з ЗСУ проти російської навали. Самі можете бачити, скільки митців зараз захищають нас, і чого їм це варте. 

Після чергового прильоту в музеї не було світла, то як писав у себе на сторінці Олександр, формування експозиції відбувалося при світлі ліхтариків, але це не завадило зробити потужну, яскраву і насичену сенсами ексозицію з потужною метафізикою.

Митці, звісно, дуже різні – від гостросоціальних постерів Вадима Луговцова та потужних узагальнюючих образів Олександра Танасюка до метафоричних і я би казала навіть ніжних, «скетчбуків» Олександра Симаченка, що не приховують жахи війни за естетикою, але залишають простір для уяви (одна з найзворушливіших робіт виставки це його «На Херсонському напрямку напередодні контрнаступу») і до «документальних» скетчів Дениса Недолуженка.   

Згідно з задумом кураторів, на виставці представлені роботи, і написані у мирні часи (всі роботи датовані), і під час війни. То ми можемо наявно простежити, як війна змінює якщо не світогляд, то манеру письма. Це, наприклад видно по роботам «богемного волоцюги», як він сам себе характеризував, Дениса Недолуженка, який з автора соціально-екзистенційних полотен зробився фактично «воєнкором», і по роботам ніжного, іронічного, майже салонного Erm Wohol, чия страшна Медуза 2023 року водночас приваблює та лякає.

МГ. Як взагалі з’явилася ідея проєкту? 

К.Б. Про це зараз можу сказати. Цей проєкт придумав Сашко Танасюк, він і є головним куратором цієї виставки, це його проєкт, його ідея, він носився вже давно цим проєктом, а я просто йому допомагаю. Я знайшла майданчик, саме цей, Літературний музей, і дуже добре, що Літературний музей відгукнувся, пішов нам на зустріч. Так, ця експозиція присвячена саме трансформації митця під час війни.  Роботи, які представлені на цій виставці, вони були створені – до воєнних часів, саме у воєнні часи,  і безпосередньо коли людина потрапила в цю систему армійську, хто на фронт, хто в тили, тобто зробилася трансформація через наближення до війни.

МГ. Так,  як на мене, все це дуже показово, я наприклад, слідкую у соцмережі за Денисом Недолуженко, звісно все змінилося, не тільки мотиви, що зрозуміло, але ще й техніка, і візуальний ряд.  А що, до речі, з іншими художниками?

КБ. Ну, так, звичайно, матеріали дуже змінюються, змінюється техніка, тому що немає можливості її працювати як у майстерні. Звичайно, це все десь на колінках, десь в якихось скетчбуках, на маленьких папірцях.  Наприклад, Вася Йолохов, Erm Wohol, коли потрапив на фронт, почав одразу малювати аквареллю на невеличких паперах, але кожен день… вести такий щоденник. Він навіть питав мене, чи це нормальні роботи, я кажу, що, звісно, вони дуже цікаві, бо ти замальовуєш, просто з середини, те, що з тобою відбувається, те, що ти бачиш навколо, і воно дуже цінне. Це його особисте дослідження, що він там вихоплює з цієї реальності, і транслює.

У Ігоря Татаренко, скажімо, є багато робіт, які він просто по ходу служби зробив.

МГ. До речі я звернула увагу – або  скетчбуки та щоденники, і у Недолуженко, і у всіх інших хлопців, або такі узагальнення, напівабстрактні роботи, які транслюють метафізичний жах війни.

КБ.  Я думаю, там настільки дискомфортні умови, які хлопці там лишаються, що, звичайно, цей дискомфорт передає і жах, і взагалі те, що на війні. Це вже відома практика,  і  Другої світової війни, і всіх попередніх війн, ми ці намагалися весь час, як би, відтворити війну, робити, тобто, це має дуже великий підґрунтя культурне… оце він, цей жанр, скажімо так, і ми зараз, як би, продовжуємо розглядати ці малюнки  як свідчення часу. Так, це приводить до певної думки про те, що війни, насправді, ніколи не закінчуються взагалі, вони так або інакше, у якійсь формі тривають. 

МГ.  Знаєте, я помітила, у поетів майже те ж саме, або це така statement-poetry, точна, на перший погляд позбавлена емоцій, або це такі дуже символічні тексти, які переходять в інший вимір. Мабуть, те ж саме, ми спостерігаємо у художників, такі же самі процеси. 

КБ.  Ну, наприклад, Вася Йолохов, от, якщо взяти і розглянути його, як би, ряд картин, які він показав на виставці, там є і голова Медузи, така дуже жахлива, і частинка з проєкту «Піксель» з конячим, таким рожевим черепом, з чоловічим черепом, так, з людським черепом.  Ну, тобто, так, це символіка, як би, але він це все переосмислював під час війни, ще не будучи в ЗСУ, і ці роботи, вони дійсно виконані у великих форматах, так…  дуже сучасні по техніці, такі полу абстрактні, з багатством фактур, так, ну, тобто, вони дуже ефектно виглядають, справжні живописні твори.

Мені зараз, на жаль, ми не встигли роздрукувати оті його нотатки, там зовсім інші теми, інші сюжети і інша техніка. 

МГ. А скажіть, будь ласка,  буде якесь продовження проєкту? 

КБ. Я думаю, так. Звичайно, це тільки початок, і якщо ми знайдемо фінансування, і долучимо, звичайно ж, ще митців. Тому що зараз це ми долучили тільки найближчий наш круг, наше коло,  але, я думаю, що можна ще багато зробити  в цьому форматі…

У відкритті прийняв участь ветеран ЗСУ Олександр Александр Дюжиков – з колядками та піснями УПА, і тим, що я би назвала новим каноном – глибоко народними по суті піснями про теперішню Велику Війну.

Зустріч із художниками 6 грудня, о 14 00. 

Літературний музей. Ланжеронівська, 2. Музей працює 10 00- 16 00 (окрім понеділка)

(дякую як завжди програму TurboScribe за розшифровку аудіофайла)

Марія Галіна