Дві дуже різні на перший погляд виставки в Музеї Сучасного Мистецтва Одеси  – «Глобальна адаптація» Віктора Колосова і майже анонімна «Накип» митця КІТ – насправді обидві присвячені цивілізаційним зламам, які зараз настигають мабуть кожну сучасну людину. Але цілком  зрозуміло, кожен з художників розглядає ці злами через власну оптику і за допомогою різних технік.

*

Віктор Колосов, чиє мистецтво добре знають не тільки в Одесі і Києві, а й за кордоном – художник, наскільки я зрозуміла по його портфоліо, дуже різноманітний. Так, на сайті esu.com.ua просто сказане «…створює портрети, темат. картини у стилях експресіонізму, постнаїву, трансавангарду». Я би додала, що його роботи є на ресурсі «Вікна соцреалізму»,  а деякі картини носять відверто сюрреалістичний характер.

Проєкт «Глобальна адаптація» виконаний скоріш в дусі одеського концептуалізму, недарма на відкритті був один з отців-засновників напрямку  Сергій Ануфрієв. Згідно з релізом «Глобалізація змінює нас швидше, ніж ми встигаємо це помічати. Темп розвитку зростає щосекунди, а разом із ним розмитість людських кордонів. Ми дедалі частіше живемо за логікою зовнішніх алгоритмів, що підказують, спрямовують, а подекуди й думають за нас», то для рефлексії над процесом художник використовує майже монохромні складносполучені роботи, об’єднані в кластери, схожі на «технічні завдання, протоколи, чек-листи…». Так, сухість та схематичність робіт – це «фішка» виставки, яка має додати що сучасний медійний пресинг позбавляє наше мислення фарб і складних композицій, вганяючи нас в тісні рамки нав’язаного шаблонного світогляду. Деякі роботи відсилають нас до відомих шедеврів, травестуючи їх – бо і самі шедеври сучасна культура вже алгоритмізує не стільки як самодостатні шедеври, скільки як символ, знак самих себе. Тут всім відомі полотна виступають в ролі символів цивілізаційних, опорних – так же, як і ще один притаманний людській цивілізації винахід – письменність.  Написи, що вбудовані в картини, мають на перший погляд супроводжуючий, пояснювальний характер, але насправді це не так, це своєрідна ієрогліфіка, суто естетичний елемент, котрий як і візуальні компоненти, може й несе в собі деякі зашифровані сенси, але ці сенси мультиваріативні – кожен з відвідувачів розшифровує їх по-різному (звісно в межах загальної концепції проекту), вибудовуючи свою власну версію універсального наратива.

Проєкт доповнений великими яскравими полотнами, які буквально виплескують кольори та іміджі, і це, завдяки контрасту, створює додаткову рельєфність загальної експозиції.

*

Що до рельєфності: саме на ней побудований принцип другої виставки, яка відкрилася водночас. Виставка «НАКИП» молодого митця на ім’я КІТ теж про цивілізаційні злами, застигнуті саме під  час трансформації реальності – це маніфестується через матеріали робіт: прозорі силікон та целулоїдна плівка на які нанесені яскраві фарби, створюють багатошарові конструкції. До речі такі багатошарові конструкції зі скла люблять створювати діти, це вже не кажучи про всім відомі «секретики»…

То незважаючи на те, що одна з робот зображує дуже яскравий вибух ядерної бомби і на суворі висловлювання з прес-релізу («…у своїх жестах художник реагує на соціальний і політичний тиск епохи»), виставка ніби запускає у приміщення свіже повітря з дитинства, яке за визначенням найкреативніший етап в розвитку особистості – а нашарування через прошарок повітря між напівпрозорими пластинами матеріалів забезпечує додатковий простір для ока. Мистецтво робиться крихким, непостійним, вразливим – і спонтанним через хаотичний бунт кольорів та можливість сприйняття об’єктів в залежності від кута зору та кількості прошарків, коли об’єкт можна розглядати як цілісний, а можна роздивлятися кожен прошарок окремо.

Тут інструментом виступає сам простір як явище, або феномен, коли кожне покривало реальності можна знімати шар за шаром в уяві або фізично і   саме за цей рахунок й виникає полісемантика проекту (прийом, яким, я вже казала, часто користуються діти, але дуже рідко – дорослі).                                                                                                                                     

Додатково оту ігрову (а значить, творчу) атмосферу експозиції забезпечує містично освітлена «майстерня художника», яка передбачає створення робіт просто на очах у відвідувачів. 

Виставки триватимуть до 20 березня 2026 року. Куратор  – Анна Мороховьска.

Марія Галіна