Соня Делоне, яка, як довів Євгеній Деменок, народилася в Україні, а точніше, в Одесі (див. тут) — одна з фігур, які маніфестують розворот нашого культурного поля в бік європейськості; і виявляється, тут нам є чим пишатися (якщо можна пишатися саме походженням тієї або іншої фігури).
Бо вона звісно виявилася революційною мисткинею у багатьох напрямках (див. тут і тут), зокрема там, де власне «чисте» мистецтво перетиналося із побутовими потребами, повсякденням. Новаторський розпис тарілок, тканин, навіть автівок, дизайн одягу, афіші з неоновими трубками… Про все це розповіли попередні експозиції Музею Сучасного Мистецтва Одеси, зараз відкрилася та, що завершує проєкт.
По-перше, звертає на себе увагу, що тут є роботи власне Соні (в Україні їх, м’яко кажучи, небагато). Тарілки (серед них одна – прототип), зразок розпису тканини, паперовий кольоровий ескіз «Магія Ритмів» (змішана техніка), матеріали з архіву. Але решта експозиції – це «Ода Соні», оммаж її творчості, роботи, натхненні її досягненнями.
Спочатку нас зустрічають афіші, виконані в революційній на той час техніці – сполучення фарби та неонових трубок. Треба зауважити, що роботи обиралися на підставі відкритого конкурсу: всього було подано близько 30 заявок. Як результат роботи п’яти фіналістів (точніше фіналісток), що зустрічають нас в холі другого поверху, виглядають революційно навіть зараз (ну добре, ретро-революційно, якщо таке буває – в будь-якому разі дуже стильно і привабливо), а робота переможниці – Широкової Єлизавети – і взагалі перетворилася на банер виставки. Що показово, всі роботи виконані студентками-першокурсницями художніх ВНЗ; мабуть свіжий погляд і сміливі рішення – це все ж таки прерогатива молоді. Сюди же відносяться фаянс та кераміка (зокрема серії тарілок Яни Кушнір/Софії Сапеги та Жернової Олени) – тут мотиви, первинно розроблені Сонею, трансформуються та еволюціонують во щось нове та несподіване.
Але більше за все уваги було присвячено напрямку, який Соня та її чоловік-художник (саме щоб дати йому можливість займатися «чистим мистецтвом», вона й стала займатися дизайном) назвали «симультанним мистецтвом». Як я розумію, в первинній інтерпретації малося на увазі щось на кшталт взаємовпливу, коли різні об’єкти, розташовані разом в єдиному просторі, так або інакше співпрацюють, посилюючи сприйняття кожного окремого. Але в нашому сучасному розумінні це скоріш те, що може називатися синтетичним мистецтвом, коли для досягнення художньої мети залучаються складні та нетипові засоби.
Так, Дмитро Ерліх разом з Іллєю Петровим створили масштабну саунд-інсталяцію, де програмою для звукової доріжки стали патерни розроблених Сонею візерунків. Оцю машинерію елегантно доповнюють зроблені Дмитром маленькі дерев’яні фарбовані модулі, схожі на конструкції з дитячих кубиків, що виступають з площини стін.
Цей метод торкнувся і робіт, присвячених fashion (під кураторством Володимира Уманенка і зокрема в його виконанні), бо наприклад Тетяна Нестеренко за участю Марії Гончар розробили та втілили «цифрову сукню», де рядки з віршів французького письменника Трістана Тцара «перекладені» на Пайтон: саме його творчість Делоне використовувала для створення колажної «сукні-поеми». Тут додам, що українська просунута модна індустрія зараз дуже активно використовує текстові елементи для оздоблення актуального одягу, то, як виявилось, Соня і тут була першою…
Трошки обабіч, але теж виконана в дусі симультанного мистецтва велика експозиція Михайла Реви; частково присвячена темі дитинства (ми знаємо, що одна з перших дизайнерських робіт Соні – клаптева ковдра, яку мисткиня зшила для маленького сина). Окрему залу займає ще один його амбіційний проєкт у симультанній (зараз би все ж таки сказали — синтетичній) техніці: цифрова обробка «Божественної Комедії» Данте. Як результат ми маємо складну саунд-віжуал композицію, де кожній терцині наданий певний кольоровий емоційний окрас з подальшим узагальненням аж до колористичної візуалізації цілісних частин поеми. Тут нас цікавить саме використання нових техноформ для вирішення конкретної задачі; власне це свого часу робила і Соня. Мабуть зараз вона б захопилася і діджитал-арт, враховуючи його неймовірні можливості.
Що власне мені дуже сподобалося – це те, як роботи розміщені в просторі: для кожної зали своє кольорове рішення, кожний експонат можна побачити з різних ракурсів; дуже докладний візуальний та текстовий супровід з QR-кодами, що виводять на англійську версію, тощо.
Чого власне мені не вистачило: робіт саме одеських живописців. Бо якщо Одеса породила Соню, то її дух може бути втілений не тільки в дизайні, а і в чистому живописі: свідомі або несвідомі паралелі з творчістю Соні я, наприклад, можу побачити в нещодавніх портретах Катерини Білетіної, де деконструюються елементи саме прикладного, народного декору (але Катерина, яка в захваті від творчості Соні, долучилась до розпису корсету в проєкті fashion), або в зухвалих експериментах Ігоря Божка (згадаю тут його «музичний», нотний цикл, де кожна нота транслюється як кольорова монада)… Тут ми б теж аж ніяк не відійшли би від глобального задуму, бо її «чисте мистецтво» (я свідомо розшукала репродукції її робіт) вражає не менш, ніж її дизайн. Хто знає, якщо б не світові катаклізми, Соня може і присвятила всю себе живопису…
Але вважаю, в нас попереду ще багато пригод.
І так, на відкритті був натовп, бо Соня, здається, таки да, завдяки зусиллям небайдужої команди, робиться модною – і що показово, багато хто прийшов в одязі, елементи якого так чи інакше перегукуються з роботами мисткині. А це вже якщо не флешмоб, то спонтанний гепенінг.
І до речі, тістечка, якими команда музею пригощала на прес-конференції, теж були виконані в «соніному дусі». І ну дуже смачні.
До проєкту долучилися понад 20 митців: Катерина Білетіна, Марія Гончар, Марина Дівакова, Дмитро Ерліх, Валерія Єрьоменко, Олена Жернова, Анастасія Кириліна, КІТ, Яна Кушнір, Олександра Луценко, Вікторія Моргунова, Тетяна Нестеренко, Франсуаза Оз, Ілля Петров, Михайло Рева, Анна Руснак, Софія Сапіга, Анна Топал, Володимир Уманенко, Катерина Чернишова, Єлизавета Широкова та Ганна Ярова.
- Куратори: Анна Мороховська, Андрій Сігунцов. До кураторської групи увійшли Юлія Манукян, Тетяна Нестеренко та Володимир Уманенко.
- Історичну довідку підготував Євген Дємєнок.
- Проєкт відбувається за підтримки Амбасадорів культури та за сприяння Французький інститут в Україні / Institut français d’Ukraine і Почесного консула Французької Республіки в Одесі
- Виставка триватиме до 31.08.26
Марія Галіна
