Наталія Бельченко знайомить читачів Kyiv Daily з польськими поетами, які народилися у першому місяці весни: Казімєж Ратонь, Яцек Березін, Юзеф Чехович, Юзеф Лободовський, Анджей Бурса, Зузанна Ґінчанка.
Цей місяць розпочинають «прокляті поети», чиє життя було коротким. І болісним. Такий – Казімєж Ратонь, якого мучили легеневий та кістковий туберкульоз, епілепсія, алкоголізм, психічна хвороба, однак він багато та серйозно читав, писав рецензії, щоденники. Але найголовнішим були вірші. В дечому його творчість нагадує мені поезію німецького експресіонізму. Ось як писали про цього поета: «Він борсався між захватом перед світом та відразою до нього, між сарказмом та гнівом, нігілізмом і наївністю, ніжністю та ненавистю, заплутаністю та очевидністю шляху, пусткою та сенсом, смиренням перед Богом і блюзнірством».
Поет Яцек Березін був опозиційним діячем ПНР, публіцистом, альпіністом, боксером, жінколюбом. За членство в опозиційній організації «Рух» його двічі заарештовували. Змушений емігрувати до Франції, в рідній Лодзі він був легендарною постаттю. У поезії – став одним з найцікавіших представників «Нової хвилі» та, за словами Лєшека Шаруги, так прокоментував згодом долю «покоління 68»: «Нова хвиля відступає в море». Яцека Березіна називали ледь не останнім «проклятим поетом», який, здається, тікав усе життя. Так він і потрапив о шостій ранку під автівку на паризькому мості Альма. Як не згадати нашого трагічного й глибокого поета Ігоря Римарука, чиє життя обірвалося схожим чином…
Юзефа Чеховича вважають натхненником поетичної групи «Волинь». Авторам цієї групи він присвятив, зокрема, статтю «Поезія Волині». В міжвоєнний час вчителював у школах Володимира-Волинського та в Мар’янівці поблизу села Верба. Також перекладав польською твори Шевченка, Стефаника, Коцюбинського, Тичини, Лепкого, Ольжича, Бажана. Загинув Юзеф Чехович у Любліні під німецьким бомбардуванням в перші дні Другої світової, але його загибель, як і різні знаки до того та після, несуть у собі дещо містичне. Він ніби передбачив свою смерть у пророчому вірша «Скорбота», опублікованому в 1939 році. Символічний також запис у канцелярській книзі кладовища, де навпроти прізвища Чеховича в графі «Місце проживання» написано «Поет».
Юзеф Лободовський по батьковій лінії був нащадком українського козака і вважав своїм предком гетьмана Війська Запорозького Григорія Лободу. У 1933–1934 роках поет відбував військову службу в Школі підхорунжих у Рівному, де й познайомився з ще однією нашою героїнею – Зузанною Ґінчанкою. На основі власних перекладів він уклав чотиритомну «Антологію української поезії», рукопис якої загинув у Варшаві під час війни. Багато зробив Юзеф Лободовський як українознавець і до Другої світової, і після, коли мешкав в еміграції. Як продовжувач «української школи» в польській літературі він присвятив Україні чимало творів. Наприклад, у збірці віршів «Молитва на війну» (1947) оплакав трагедію Хвильового, Скрипника, Крушельницького та інших діячів української культури, які загинули в роки комуністичного терору. Майже пів століття поет прожив у Іспанії та був похований в Любліні, де мешкав у дитинстві та юності.
Літературна діяльність ще одного «каскадера» польської літератури, Анджея Бурси, тривала недовго, приблизно три роки. В поезії Бурси вбачали бунт, брутальність і цинізм, елементи натуралізму та антиестетики. Видавництво відмовилося публікувати його дебютну книжку, посилаючись на претензії з боку цензури. На одному літературному фестивалі жюрі просто проігнорувало поета, незважаючи на схвальну реакцію публіки. Тільки після його смерті (внаслідок недорозвиненості аорти, а не самогубства, як здавалося багатьом) на його творчість виникла справжня мода, у 80-х він навіть став кимось на зразок ікони поп-культури. Українською Анджея Бурсу перекладав Іван Андрусяк.
Красуня з Києва, яка зачарувала міжвоєнну Варшаву, Зузанна Ґінчанка була однією з найближчих приятельок Гомбровича, до неї прихильно ставився Тувім. Проте поетичине дарування цієї харизматичної жінки не встигло розкритися вповні – вона загинула перед самим звільненням Кракова. Про її рівненський період пише в мемуарній передмові до своєї поетичної збірки «Пам’яті Суламіти» Юзеф Лободовський (молоді поети кохали одне одного, а бабуся Зузанни пильнувала її): «Что ты так долго разговариваешь с этим солдатом?» – «Бабушка, – відповідала зазвичай Зузанна, – мы ведем литературный разговор». Мені пощастило знайти метрику поетки в Державному архіві, тим самим долучившись до уточнення дати її народження, брати участь у виставках, пов’язаних з нею. Більше про Зузанну Ґінчанку в моїй статті.
Казімєж Ратонь
Народився 4 березня 1942 року в Сосновцю, помер 1 грудня 1982 року у Варшаві.
* * * Цієї ночі я міг зґвалтувати жінку міг утопити ридаючу дитину міг вбивати будь-чим або любити все міг мучити тварин або змилостивитися над ними міг підпалювати будинки та лікарні або доглядати хворих міг будувати в’язниці Цієї ночі я міг зробити все не зробив нічого світ втратив значення все зникло тільки смерть ще існувала я відчував її запах у речах
Яцек Березін
Народився 13 березня 1947 року в Лодзі, помер 26 травня 1993 року в Парижі.
Вже друга ночі Вже друга ночі і ти вперше заснула зі мною Я можу лишитися з тобою до ранку та слухати свист потягів на мосту Відсьогодні ти Інша Країна в моїй давній звичній країні І за вікном – інше дерево та інші друзі в будинках Відсьогодні ти Пісня над Піснями і не розбудять тебе дочки єрусалимські Ти смаглява та граційна і моя рука під твоєю головою Відсьогодні ти – Пристрасть над Пристрастями і твоя вершина підноситься над горами світу Я полюбив твої несамовиті руки які залишили на моїй спині криваві смуги Відсьогодні ти – Земля Обітована чиї очі та вуста розмовляють зі мною Увійди в мене – кажеш ти – пронижи мене я покохала біль і твою ненависть А я – я ввійду в тебе віддалити тебе та втримати І можливо наші гарячі тіла народять смерть якої я так прагну з тобою
Юзеф Чехович
Народився 15 березня 1903 року в Любліні, помер 9 вересня 1939 року в Любліні.
Волинню монотонно кінь шию здіймає грива сива струмує у ритмі коліс коліс покіс сюркоче в півсні неохоче дібровним і лучним шляхами долом долом полем надвечір’ям в стернищ перечепи повня темно-червона гукаю золото короваю ні хуху, ні духу, ні сну, лиш колеса млява ніч ява повновода гукаю золото короваю гукаю лукою долом полем золото короваю
Юзеф Лободовський
Народився 19 березня 1909 року в Пурвішках, помер 18 квітня 1988 в Мадриді.
Святвечір Коли перша зірка крізь шиби проблисне, і обрус духмяний лицем зморшкувато всміхнеться, – як проскура в храм, урочисто, борщу тепла миска увійде до хати... засвітиться небом зірчастим ялина, і прийдуть смереки дивитись крізь рами, і наспів од вуст молитовно полине, як в часі дитинства із колядниками... у голови вдарить, немов оковита, охопить неспокій, тривога поглине – побачимо: в день уродин цього світу снігами бреде сумовита Людина.
Анджей Бурса
Народився 21 березня 1932 року в Кракові, помер 15 листопада 1957 року в Кракові.
Святий Йосип З усіх католицьких святих я найбільше люблю святого Йосипа бо він ані трохи не був мазохістом або ще якимось збоченцем тільки фахівцем завжди з тою сокиркою без сокири мабуть почувався як без рук і хоч важко йому було виховував Малого про якого знав що це не його син а Бога або когось іншого а коли тікали від поліції вночі серед нелюдської архітектури Рамзесів (мабуть тому поліціянтів називають фараонами) ніс дитину та найважчий кошик
Зузанна Ґінчанка
Народилася 22 березня 1917 року в Києві, померла в січні 1945 року в Кракові.
На випадок з приватного життя Ах, я витала десь у хмарах, а чи роззява я, до слова, що з дива доброго такого на вас наскочила раптово – Ах, ви витали десь у хмарах чи так замислились глибоко, що вирішили оминути мене з неправильного боку – Ах, як залагодити справу, не винуватячи нікого з нас, хто робив усе спрожогу і не звільнив як слід дорогу. Бо це жахлива недоладність, хоч мить лише вона тривала – ах, так вона тривала мало, ах, так вона тривала мало – Ми розминулись на півкроку (тут і наклепник схаменеться), з формально правильного боку, та протилежного від серця!
