Музика, що ніколи не закінчиться

«Прощальна»

29 грудня Київський камерний оркестр під орудою головної диригентки Наталії Пономарчук зіграє у Національній філармонії України останній концерт року, традиційно виконавши «Прощальну» симфонію Йозефа Гайдна. 

Ця красива традиція – проводжати рік, що минає, «Прощальною» симфонією Гайдна – у стінах Національної філармонії налічує вже років двадцять. Сама ідея ось так по-особливому символічно прощатися зі старим роком належить знаному диригенту Роману Кофману, який упродовж кількох десятиріч очолював Київський камерний оркестр столичної філармонії. Як відомо, у фіналі цієї симфонії артисти оркестру почергово перестають грати, гасять свої свічки, закріплені на пюпітрах, й один за одним мовчки залишають сцену. Вже у самому цьому музичному дійстві є щось магічно-ритуальне. Власне, твір також називають «Симфонією при свічках».

Традицію, започатковану у київській філармонії Романом Кофманом, підхопила й продовжила Наталія Пономарчук. У теперішньому концерті, крім симфонії Гайдна, прозвучать дві сюїти для струнного оркестру – «Із часів Хольберга» Едварда Гріга та «Сюїта Святого Павла» Густава Голста.  

Є декілька версій історії створення «Прощальної» симфонії Гайдна, втім, ще більше, мабуть, існує інтерпретацій тих історій. Чи не «канонічною» вважається та, що Гайдн, капельмейстер у князя Естергазі, у такий спосіб нібито делікатно виразив незадоволення оркестрантів їхніми фінансовими умовами служби у князя, мовляв, це свого роду мирний протест, «страйк». Водночас, характер цієї музики свідчить про те, що композитор мав неабияке почуття гумору. Не випадково також, у силу оригінального вирішення фіналу твору, деякі сучасні авангардисти називають Гайдна «предтечею авангарду», а дехто й взагалі – «батьком хеппенінга». 

Втім, в епоху пандемії, зокрема, на тлі року, що минає фінал «Прощальної» набуває зовсім іншого, глибшого сенсу. Одну з інтерпретацій пропонує Лев Рубінштейн у своєму есеї «Роздуми про життя і смерть»: 

«…І я зрозумів, що ми граємо якусь річ, що за деякими зовнішніми ознаками схожа на добре всім відому гайднівську симфонію. І що всі ми, як і в тій симфонії, поступово, по одному, задуваємо кожен свою свічку і залишаємо сцену за мовчазним, але зрозумілим знаком когось, хто непомітно для стороннього ока виглядає з-за куліси. 

І я зрозумів, що про черговість думати не треба – це не наш із вами клопіт. Це та черга, яку встановлюємо не ми. 

І я зрозумів, що доки всі ми іще тут, на цій сцені, кожен із нас, скільки б нас не залишалось, повинен продовжувати виконувати свою партію – за можливості чесно, ретельно й натхненно. 

І я зрозумів, що якщо у нас вийде грати із таким відчуттям, ніби музика ніколи не закінчиться, вона й не закінчиться». 

Програма:

  • Едвард Гріг – «Із часів Хольберга», сюїта у старовинному стилі, тв.40
  • Густав Голст – «Сюїта Святого Павла» для струнного оркестру, тв.29№2:
  • I. Жига: Vivace. 
  • II. Остінато: Presto. 
  • III. Інтермецо: Andante con moto
  • IV. Фінал: Allegro
  • Йозеф Гайдн – Симфонія № 45 («Прощальна») фа-дієз мінор, Hob I: 45
  • Що: Концерт Київського камерного оркестру
  • Коли: 29 грудня, 19.00
  • Де: Національна філармонія України, вул. Володимирський узвіз, 2

Текст: Олеся Найдюк

Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *