Зберегти ясність мислення

Георгій Почепцов

Усім, хто цікавиться, як працюють механізми створення фейків, звідки в нас цікавість до сфабрикованих сенсацій і яка з цього користь для можновладців.

Вдома й на роботі ми щодня борсаємося в потужному потоці інформації, що плине із соцмереж, сайтів, новинних порталів. Украй рідко ставимо під сумнів факти, що споживаємо в інфопросторі. А він стає дедалі токсичнішим: фейки, пропаганда, висмикнуті з контексту слова отруюють. Час фільтрувати інформацію, яку ми всмоктуємо. Ця книжка буде за протигаз. Усім, кому стане хоробрості визнати: нашими умами керують, деформуючи факти підтасованими свідченнями. У сучасної людини майже не залишилося вибору, жити чи не жити водночас у трьох просторах: фізичному, інформаційному та віртуальному. І поки хтось безконтрольно тиражує фейки, а хтось розгрібає наслідки в реальному світі, нам до снаги зберегти ясність мислення і свободу дії!

Георгій Почепцов  — експерт з інформаційної політики та комунікаційних технологій, автор понад сорока книжок із цієї теми. Заслужений журналіст України. Професор. Кавалер ордена «За заслуги» І, ІІ, ІІІ ступеня. 

Замовити 

УРИВОК

Розділ 1. ТРИВОЖНИЙ СВІТ, У ЯКИЙ ПОТРАПИЛО ЛЮДСТВО, ВИЯВИВСЯ ЗАНАДТО СКЛАДНИМ ДЛЯ ВИЖИВАННЯ

Сучасний світ тривожний і геть незрозуміло, як треба жити, щоб повернути собі спокій. Почасти неспокій спіткав нас разом з коронавірусом, коли зруйнувалися старі правила. А це, природно, позначилося на психічному здоров’ї населення [1—2]. Голова ВООЗ твердить, що психічне здоров’я і до пандемії було «забутим питанням у глобальній охороні здоров’я». Ситуацію в цій сфері він описав так: «Близько мільярда людей живуть із психічними розладами, три мільйони вмирають щорічно від зловживання алкоголем, і кожні 40 секунд одна людина у світі вчиняє самогубство».

І навіть вибори демонструють тріумф спотворених уявлень, коли конспірологія стає одним із чинників ухвалення рішень: «Прихильники QAnon1 на платформах погоджуються, що Байден намагається сфабрикувати вибори — ідея не базована на доказах, але її просувають у твіттері видатні особистості правого крила, зокрема президент та його син. Щойно Трамп зупинився на цьому наративі, прибічники QAnon стали більш активними та сфокусованими».

Світ охопила невизначеність, що постійно зростає, тож ми потребуємо нетрадиційних методів для відновлення впевненості. Тут будь-які підказки цінні. Саме в моменти непередбаченості розквітає, наприклад, конспірологія. Невизначений світ лякає кожного, адже всі дії стають непередбачуваними. Утім, лякає і надвизначеність, притаманна Радянському Союзові. Недарма його останній період отримав символічну назву — «застій». Тоді всі завтрашні дні нагадували вчорашні, як у якомусь фільмі, де все безперестанку повторюється. Однак населення, за соціологічними даними, період «застою» згадує як один з найкращих.

Пандемія вкотре продемонструвала, що моделі визначеності важливі для виживання, бо людині тяжкожитиу світі хаосу. Некерований світ завжди гірший від світу керованого. Подеколи влада вдає керованість, хоча насправді її нема. Пандемія розкрила те, що годі й уявити: уряд безсилий. Будувати дороги — це одне, а рятувати людей — зовсім інше. Помилки тут помітні відразу.

Звідси й розквіт конспірологічних теорій, згідно з якими головний ворог чомусь Білл Ґейтс. Конспірологія бачить світ принципово інакше, ніж, наприклад, школа чи традиційні медіа. Цьому правильному світові теорія змови надає «неправильної» структурності. Ідеться про змову сильних світових гравців. Те, у що ми не хочемо вірити, великий відсоток людей має за чисту правду. Будь-який розум потребує визначеності, і конспірологія користується цим, створюючи за допомогою неадекватного інструментарію квазівизначеність.

Іноді непевність — наслідок руйнування світової моделі за допомогою спеціального онтологічного втручання. Найвигідніше робити це в точках поляризації, коли вже відбувається таке руйнування й суспільство розділене на «непримиренні» групи. Це пандемія, вибори та референдуми [5—6]. Google і Microsoft зауважують, що з Пекіна тривають кібератаки на людей, які працюють у кампаніях Байдена й Трампа [7]. Водночас якщо російські атаки 2016 року мали на меті збільшити шанси Трампа на президентство, то тепер вони спрямовані на політичні особистості, які виступають проти китайських інтересів. Це багаторічна кампанія, яку ведуть через безліч каналів, зокрема бізнес, університети, дослідницькі центри, громадські та культурні групи, організації китайської діаспори, китайськомовні медіа, WeChat, китайські соцмедіа.

Висновок з аналізу дезінформації в Центральній Європі під час виборів такий: «Моніторинг каналів фейсбуку, які часто публікують дезінформацію і прокремлівський контент, засвідчив, що вони активно просували популістські партії антиміграційного та євроскептичного забарвлення, щоб посилити соціальну й політичну поляризацію на європейському рівні» [8].

Людина живе водночас у трьох просторах — фізичному, інформаційному та віртуальному, які впливають один на одного. Наприклад, релігія чи ідеологія з віртуального простору можуть скеровувати нашу поведінку в просторі фізичному. А через інформаційний простір, яким користуємося найактивніше, ми переповідаємо події з фізичного чи віртуального світу. Наявність цих трьох просторів принципово змінює наш статус у природі: людина стає могутнішою завдяки інформаційному й віртуальному просторам. А отже, є вразливі точки, через які можна послаблювати функціонування людини та її розуму.

Релігія та ідеологія правили світом багато століть, і люди вбивали одне одного за ці віртуальні цінності. Фізичний світ завжди підкорюється віртуальному, адже віртуальність лежить у наших мізках, і для нас вона реальніша за реальний світ. Увесь соціальний устрій світу віртуальний. Як і всі соціальні ієрархії, що змушують людину діяти чи говорити в певний спосіб.

Сьогодні у світі зростають і борються за першість дві супервіртуальності — США і Китай. Країнам притаманна західна чи східна ментальність, однак тип організації суспільства може відрізнятися й не збігатися з нею.

Росія — західницька щодо ментальності громадян, але соціальну систему має східну. Її суспільство побудоване під одноосібного лідера та потужну соціальну ієрархію, що характерно саме для східних цивілізацій. Це робить Росію менш конкуренто спроможною, ніж США і Китай. І поки стійка соціоментальна рівновага дає змогу західним США та східному Китаю розвиватися, Росія роздвоюється… Сакралізована в східний спосіб влада занижує статус заходолюбного громадянина.

Про стійку рівновагу при цьому не йдеться, а отже, влада може самохіть грати східну чи західну партію. Економічну складову замінено патріотичною риторикою. Нічого нового: у СРСР над усім панувала ідеологія, у дореволюційний час — релігія. Матеріальність повсякчас коригували за допомогою певного нематеріального ядра.

Ось ніби далекий, але характерний приклад такого коригування. Виявляється, Сталін відстежував свій грузинський акцент: «У 1949 році готували черговий фільм “Сталінградська битва”, і сам Сталін вирішив, що грузинський актор не підходить на роль російського вождя й переможця. Тоді він сказав міністрові кінематографії Большакову: “У Геловані сильний грузинський акцент. Хіба в мене такий акцент? Подумайте про відповідного актора на роль товариша Сталіна. Краще шукайте серед російських”. І на цю роль обрали Олексія Дикого. Багато хто вважає, що після перемоги над Гітлером Сталін узяв собі в голову, що був російським вождем і уникав ототожнення з “провінційною” в його розумінні Грузією» [9].

До речі, він навіть вірші писав російською. У розсекреченому фонді Сталіна збереглося його жартівливе привітання Калініну, датоване 21 січня 1933-го.

Посвящается товарищу Калинину Бокия, Миля, Копта, Канта Сто раз легче прочитать И дойти до их субстанта, Чем тебя, мой друг, понять [10].

Це теж приклад зняття із себе невизначеності шляхом перетворення в безсумнівно російського вождя. Масова свідомість не любить неоднозначності, потребуючи прямих і яскравих підказок. Звідси й роль пропаганди — цієї «арифметики» складного світу, покликаної розкладати все по поличках. Радянський Союз загалом ніколи не був би побудований без пропаганди, яка пронизувала не тільки ЗМІ, але й літературу та мистецтво.

Коронавірус прийшов разом з конспіраціоналізмом, який давав чужинцеві зрозумілі типи пояснень. Конспірологічна теорія вбудовувала COVID-19 у схему «хто винен» — центральну схему для картини світу.

О. Асмолов говорить про навалу конспірологічних теорій: «Наше суспільство довго перебувало під владою конспірологічних концепцій. Вони стали триматися купи завдяки нашому телебаченню, покликаному бачити ворога всюди. Хочете зрозу

міти, звідки це в нас? Дивіться телепередачі більшості наших ведучих — і отримаєте відповідь. Пандемія — це явище, пов’язане зі складними мутаціями, з порушенням рівноваги між людиною і природою, а отже, матінка-природа і є змовницею» [11]

А оскільки колишньої реальності вже не буде, то в пошуках нової моделі реальності зрозумілим стає звернення до конспірологічних теорій — саме такими методами послуговується масова свідомість, на відміну від науки. Масова свідомість завжди виступає пересилачем (вухами) замість творця (мізків).

Містика і конспіраціоналізм розцвіли напередодні революційного 1917 року. А далі дещо несподівано, але фактично як і мало бути: культуру царських часів узяли на озброєння робітники і селяни. При цьому справжні творці та носії дворянської культури були знищені, утиснуті в правах, емігрували тощо. Однак цей тип вершинної за якістю культури зберігся. Він живе і в західному світі, де П. Чайковський або Л. Толстой залишаються відомими. Хоча рік у рік число людей, які прочитали «Війну і мир», катастрофічно зменшується.

Носії культури соцреалізму не створили нічого схожого. Крім того, навіть інтелектуальні перемоги країни здобуті мізками тих, хто виховувався в межах минулої культури і науки. Це були носії, умовно кажучи, радянсько-нерадянського розуму, який потім перетворився на суто радянський. Опісля перебудову робили носії знову радянсько-нерадянського розуму, тобто ті, кого доти йменували «отруєними західною пропагандою». 

Про М. Горбачова, як не дивно, нема спогадів однокурсників, так, ніби він навчався в порожніх аудиторіях МДУ. Тільки з’являється З. Млинарж, його сусід з гуртожитку, а пізніше активний учасник Празької весни, після її розгрому — емігрант в Австрію. А далі Горбачов сам спробував просунути Млинаржа: «Тільки наприкінці 1989 року, після падіння Берлінської стіни, особисте спілкування Горбачова і Млинаржа поновлюється. Відбувається це за дуже дивних обставин: чехословацького науковця привозять з Відня спочатку в Прагу, хоча до цього моменту йому був заборонений в’їзд до Чехословаччини (і, ймовірно, потрапити на батьківщину йому вдалося завдяки Горбачову), а потім його відвозять до Москви. Там відбулася перша за багато років особиста зустріч, з якої зберігся запис, і ми його дістали: Горбачов питав Яна Урбанека, чи може Зденек Млинарж обійняти якусь вагомішу політичну посаду в Чехословаччині за нинішніх умов. Зокрема йшлося про членство в політбюро, вищому партійному органі влади, а також про президентство. Із запису випливає, що була тривала дискусія про те, яку посаду міг би обійняти Млинарж, але загалом розрахунки — суцільна небилиця. Проте цікава сама можливість зрозуміти хід думок політиків, які тоді ухвалювали ключові рішення. Події в той час розвивалися дуже динамічно, і погляди змінювалися так само швидко» ([12], див. також [13]). Хтось пише про агентурне студентське минуле Горбачова. До такого образу цілком підходить іноземець — сусід з гуртожитку. Щоправда, в архіві Мітрохіна викрито, що і Євген Примаков був агентом КДБ під псевдонімом Максим [14]. Тож такою була практика того світу, яку не хоче приймати світ сьогоднішній.

У результаті цих фактів і перебудова чіткіше стає під крило КДБ. Також достовірно відомо, що Горбачова свого часу пропонували призначити начальником обласного управління держбезпеки. Але Семичастний відмовився це зробити [15]. Та й Горбачо вибулигарні тількина екрані, як розповідає чекіст з охорони: «Сердечну гостинність Горбачови вдавали тільки перед телекамерами, а в житті виявилися дуже замкненою, відлюдною парою. Поведінка Михайла Сергійовича була непередбачуваною — він то злився, то мовчав, то раптом упадав у веселощі. Щоб начальник особистої охорони міг із власної ініціативи привести когось до нього, годі й уявити…» [16]

Уся наша історія зіткана не так реальними фактами, як різноманітними спробами їх приховати, щоб не заважали підніматися кар’єрними сходами. Негатив «глушать» на всіх рівнях: від нижчих до вищих. Ось цікавий приклад: «Улітку 1983 року був затриманий чоловік, який збирав відомості про батьків Андропова. Це була би бомба, якби Черненко на Пленумі ЦК заявив, що змінити «політичну та ідеологічну надбудову» закликає замаскований буржуй, ненависник радянської влади! Однак чекістам удалося затримати чоловіка, який збирав компромат, і скандальне викриття не відбулося. Шукали компромат і на Горбачова. Раніше вже йшлося про родичів Горбачова і його дружини, які були притягнені до кримінальної відповідальності за політичними статтями. Однак група Черненка — Федорчука — Романова стала «копати» і в іншому напрямі.

Що це був за напрям, стає зрозуміло з наступного уривка з інтерв’ю: «З Горбачовим я пропрацював недовго. ‹…› Відразу після обрання новий генсек почав звільняти людей “пачками”. У січні 86-го прийшла й моя черга. Мене він, між іншим, звинуватив у тому, що я колись збирав на нього компромат, хоча це була неправда.

Більш детально можете прочитати в книзі «Токсичний інфопростір. Як зберегти ясність мислення і свободу дії».

Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.