Як Fotostiftung Schweiz займається розвитком фотографії?

—  Fotostiftung Schweiz – найстаріша у Швейцарії інституція фотографії, створена в 1971 році як приватна “Фундація фотографії”. Відтоді вона спеціалізується на збереженні, дослідженні та комунікації фотографічних робіт. Одним з найважливіших завдань є створення та збереження колекції, яка репрезентує фотографію в Швейцарії з її ранніх початків до наших днів. Сьогодні ця колекція містить понад мільйон надрукованих фото, негативів та слайдів. Від імені Федерального уряду Швейцарії Fotostiftung також зберігає архіви або маєтки видатних фотографів, яких зараз налічується понад 70. Збір комплексних архівів – а не окремих робіт – є ключем до нашої стратегії, оскільки це дає можливість майбутнім поколінням переглянути та зрозуміти роботу фотографа у всій її повноті. Сучасна фотографія, зі свого боку, одержує підтримку та документується завдяки закупівлям, що здійснюються Асоціацією друзів Fotostiftung. На виставках у Швейцарії та за кордоном, а також у комплексних виданнях ми регулярно представляємо історичні чи сучасні підходи до фотографії. Ми також вважаємо себе науково-практичним центром, що фокусується на архівації, консервації, медіації та підтримці національної та міжнародної мережі.

Як (яким чином) взагалі інститути можуть допомогти розвитку фотографії?

—  Кожна культура потребує візуальної пам’яті для підтвердження своєї історії, походження та ідентичності. Їй потрібні місця, де ця візуальна пам’ять зберігається і постійно переглядається; місця, які можуть тримати дзеркало перед суспільством та проводити форуми для обговорень. Незалежні установи з питань фотографії є основним місцем для забезпечення цих потреб. Як документ, мистецький засіб фотографії зберігає історію, дає відчуття походження і додає ідентичність. І як художній засіб, фотографія відображає умови особистості в суспільстві. Громадські інститути є незамінними для збереження та комунікації фотографії, тому що їхня діяльність є довгостроковою, незалежною, надійною і відповідає заздалегідь визначеним цілям. Вони є основною ланкою збереження культурної спадщини шляхом створення та координації мережі експертів з цієї галузі, а також з політики та засобів масової інформації, пропонують обмін досвідом та навичками, а також є першим контактним пунктом та рушійною силою з усіх питань, пов’язаних з фотографією. Його освітня робота може сприяти підвищенню компетентності ЗМІ – це завдання, яке набуде великого значення у майбутньому з посиленням дігіталізації та повсюдною присутністю фотографії у всіх сферах життя.

Документальна фотографія — це мистецтво фотографа чи журналіста? (яких фотографів, що працюють з документальною фотографією можна вважати чистими фотографами, а кого — пресою, де грань?)

— На перший погляд, документальна фотографія відрізняється від фотожурналістики більш тривалим часовим інтервалом, а також більшою формальною та концептуальною свободою репрезентації, оскільки ці фотографи часто працюють з власної iнiцiативи. Документальна фотографія завжди була як документом, так і мистецтвом, історією та зображенням в одному. Передача переконливої історії вимагає журналістського відчуття основних сучасних проблем та вміння використовувати візуальні, драматургічні та розповідні засоби, щоб представити суттєве в захоплюючому та нюансованому світлі. Але це також вимагає суб’єктивної, художньої точки зору, унікального концептуального акту творчості, яке виражається в чуттєво відчутній, естетичній формі з чітким авторством. Швейцарський фотограф Роберт Франк – класичний приклад подвійного характеру документальної фотографії. Він шокував сучасників незнайомими тоді динамічними композиціями та розмитими зображеннями, але також безжальним поглядом на соціальну напругу в американському суспільстві.

У фотодокументалістики окремий шлях розвитку, що відрізняється від усього, що відбувається з іншими жанрами фотографії?

— Документальний стиль має власну історію, яка налічує понад сто років, і дотепер фотографи звертаються до цієї традиції з її численними піджанрами, такими як Нова Об’єктивність та «пряма» фотографія, гуманістична, стурбована чи вулична фотографія. Однак я помітив підвищений інтерес до візуального оповідання серед молодших фотодокументалістів, що використовують такі техніки, як інсценування, семплінг, вторинна переробка, редагування та апропріація зображень. Вони порушують документальні догми і користуються свободою вираження реальності, яку важко зобразити у «прямих» фото. Класичне поняття фотографії як покажчика реального ставиться під сумнів, але ці фотографи також претендують на вивчення реальності. З цією метою вони все більше застосовують стратегії візуального мистецтва. Я б не заходив так далеко, щоб оголосити про це як про злиття документальної та художньої фотографії, але лінії, що розділяють ці два жанри, безумовно, розмилися. Можна назвати це вигадано-наративним поворотом. Чисте спостереження за світом через камеру в певній мірі призвело до питання, що являють собою історія та зображення, які розуміються як бінарний код, як онтологічно, так і функціонально.

Переклад: Оксана Корніцька

• Що: лекція «Фотографічні інституції сьогодні: Нерелевантні або значущі та актуальні»?
• Коли: 2 листопада, 16:30