Опудало на вітру

«Спенсер»

Декілька слів на захист фільму «Спенсер». Плюс хочеться поговорити про байопіки, бо всі претензії до фільму йдуть рівно по лінії «Стюарт не змогла зіграти Діану».

Байопік — дивний жанр: нам пропонується дивитися на актора, який грає реальну людину, а потім повірити, що «все насправді так і було». З чого це? Це — художній фільм, у якому з погляду актора однаково кого грати: Людину-павука чи ДжеймсБонда. Обидва однаково вигадані персонажі. А ось наявність реальної людини за спиною персонажа пробуджує інстинктивне бажання порівнювати реального героя з актором. Головним критерієм акторського успіху в цьому випадку стає подібність до одного іншого. Деніель Дей Льюїс — добрий актор, тому що він рік не виходив з образа Лінкольна і носив дуже схожий грим.

Але байопіки можна робити не тільки на подібності, а й кричущої різниці героя та актора. Мені здається, на цьому будуються багато сучасних біографічних фільмів. Зараз традиційний варіант жанру, де сценарій будується за лінійкою «народився — пожив — красиво помер», який саме передбачав знищення особистості актора, відходить на другий план. Це видно навіть за розкладами «Оскара», в акторських номінаціях якого часто є роботи в байопіках. Подібних фільмів дедалі менше. Можливо, останній помітний приклад — «Залізна леді». І там також усі насамперед спостерігають за Меріл Стріп, а вже потім — самою історією. Саме актриса у процесі своєї ролі — головний атракціон фільму.

У цьому сенсі «Спенсер» — картина про Крістен Стюарт, а потім про Діану. При сучасних можливостях гриму та комп’ютерної графіки будь-якого актора можна перетворити на будь-кого, але тут абсолютно свідомо зберігається вся впізнавана фактура Стюарт — від сутулості до тонких ніжок. Діана наноситься на актрису лише парою тегів: колір волосся, та твідовий піджак. Стюарт демонструє підкреслено не психологічний травестійний перфоманс із грубо оголеними акторськими прийомами. Тут немає мети показати, якою була Діана «насправді». Сценарій, багатий на тонку вульгарну метафору, жодного разу не вистрибує за рамку міфу «королева сердець, яку задавила сім’я». У цьому символічність Діани. У поняттях теперішнього часу вона — яскравий попсимвол жертви патріархальної системи (себто «королівська сім’я»). Крістен Стюарт, своєю чергою, — героїня покоління, яка послідовно виступає за фемінізм, ЛГБТ та інші добрі штуки. На зіткненнях цих енергій Пабло Ларраін намагається висікти полум’я, змушуючи очевидно сильну Стюарт приміряти на себе роль канонічної Жертви. З загальноприйнятих позицій оцінки акторів у неї виходить погано. Роль Крістен Стюарт не те щоб не по плечу, вона ефектно і дуже болісно б’ється всередині героїні, щоб наприкінці все ж таки повернутися до самої себе. І тоді символ Діани позбавляється у фільмі намертво приклеєного до неї ярлика Жертви. Ларраін і Стюарт вирішують проблему ролі через силу, яку вони отримують від особистості актриси.

Амбіція хороша, а результат не надто: виходить, що вони один символ переводять в інший, але такий самий поверхневий (як і всі символи). Спроба Ларраіна зробити подібний трюк у «Джекі», де Наталі Портман билася над роллю Джекі Кеннеді, була (на мій погляд) більш вдалою. А фільм про Діану стає справжнім, чарівним кіно, коли ненадовго виривається з-під контролю всіх і розповідає історію всіх дівчаток, які б хотіли — ні, не вийти заміж за принца, простого: щоб їх не зраджували.

Якщо підете на фільм, раджу пам’ятати, що байопік — неможливий жанр, а цей фільм потрібно оцінювати не з Діаною з вашої голови, а з фільмами на кшталт «Прем’єри» Джона Кассаветіса або «Кейт грає Крістін» Роберта Гріна. Або з фільмом «Проти всіх ворогів: Історія Джин Сіберг» Бенедикта Ендрюса, в якому Крістен Стюарт грає Джин Сіберг.

Текст: Віка Федоріна

  • Спенсер: Таємниця принцеси Діани
  • Великобританія, Німеччина, 2021 / 1 год. 51 хв.
  • Режисер: Пабло Ларраін
Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.