В ніч на понеділок 3 лютого в Маямі, штат Флоріда, відбудеться 54-й Супербоул. Фінальний матч Національної футбольної ліги — головна спортивна подія року в США. Показати 30 секунд реклами в перерві гри коштує $5,6 млн.
— Я не зовсім відбитий, чудово усвідомлював, наскільки ризиковано писати в Україні про американський футбол. Але я обожнюю цей вид спорту, — сказав український письменник Макс Кідрук на презентації свого роману «Де немає Бога».
За сюжетом книги над пакистанським гірським масивом Гашербрум сталася авіакатастрофа. Вижило 6 пасажирів.
— На висоту 6 тисяч метрів вертольоти не піднімаються. Це робить порятунок майже неможливим, — продовжує Кідрук. — Вцілілі мають непрості історії, характери. Мусять вживатися між собою. Українка Анна Янголь летіла до Таїланду рятувати сина з в’язниці. Росіянин Єгор Парамонов боявся літати після загибелі коханки. Вона була на борту малайзійського Боїнга, який росіяни збили над Донбасом 2014-го. Крім них — лікарка з Ізраїлю, німецький політик, папський кардинал, американський футболіст.
Ця історія — не про катастрофу чи виживання. Хотів показати, що навіть на межі життя й смерті всередині маємо щось таке, що втримує нас від перетворення на звірів.
Для мене надзвичайно важливим у книзі є лист батька до корнербека із НФЛ Брендона Бартона. Писав його, напевно, стільки ж часу, скільки й весь роман. Момент, коли футболіст, читає лист, дуже емоційним. Саме тато вчив його в дитинстві грати.
Для того, щоб позбавити читача страху слів «лайнбекер», «квотербек» в тексті, на презентаціях близько 20 хвилин розповідаю, що таке американський футбол. Чому в Книзі рекордів Гіннеса зазначений як найскладніший, найінтелектуальніший командний вид спорту. Чому щоразу, переглядаючи хороший матч, я відчуваю дитячий захват.
З чого почався ваш інтерес до американського футболу?
— Восени 2007-го я виїхав на навчання до Стокгольму. Мене підселили в студентську квартиру до мексиканця Мігеля Гонсалеса. Зійшлися через любов до шахів. Хоча ця шельма спочатку намагався домовитися про моє виселення. Так от він мені й показав першу трансляцію НФЛ. Я побачив двох перекачаних чуваків, які просто кинули один одному схожий на диню м’ячик і це викликало овацію 70-тисячного стадіону.
«І що крутого в цьому видовищі?» — лише запитав я.
Для непідготовленого читача гра здається хаотичною купою малою.
— Щоб зрозуміти, що не все так просто, потрібен невеликий екскурс в історію.
Американський футбол розвинувся з дещо нудної і примітивної гри кінця ХІХ століття, яка чимось віддалено нагадувала нинішнє регбі. Одна команда нападає – має 4 спроби, щоб проштовхати овальний м’яч щонайменше на 10 ярдів (9,144 м). Якщо впоралась, то отримує нові 4 спроби і продовжує рухати м’яч з тієї точки, де їх зупинили. Якщо таким чином доходить до залікової зони противника, то заробляє тачдаун – 6 очок. Якщо їх зупиняють недалеко від заліковки, але лишилась ще спроба, можна спробувати забити м’яч ногою в рогаті ворота – це 3 очки.
Якщо нападників зупиняють далеко від заліковки, то передають м’яч захисту противника і тепер друга команда намагається заробити очки, проходячи 10-ярдові відрізки поля. Тоді м’яч можна було лише нести, решта десять партнерів по команді прорубували коридор крізь чужих захистників. Гравець зі спортивним снарядом біг, штовхався, поки його не валили на землю. Це і була оця одна спроба.
Кидати м’яч суворо заборонялося. Тобто це виглядало так – 22 дебелих хлопців зіштовхувалися з колосальною силою на лічених квадратних метрах в центрі галявини. На головах у них були шоломи – тоді шкіряна шапочка, яка так сяк оберігала від провалів черепа, але не убезпечувала від струсів мозку.
1905-го газета «Чикаго Триб’юн» написала, що футбол зняв урожай смертей. Того року на полі загинуло 18 футболістів, 132 отримали травми не сумісні з подальшим активним життям. Причому у футбол грали в елітних університетах. Тобто калічилися діти заможних батьків, майбутня еліта. Піднялася хвиля обурення, американський футбол хотіли заборонити взагалі. Мусив втрутися 26-й Президент США Теодор Рузвельт. Врятував гру особистим указом. Примусив комітет з правил запровадити зміни, які зробили б футбол більш безпечним.
1906 –го було дозволено пас вперед. Відтоді під час кожного розіграшу команда, котра атакує, може обирати, чи буде бігти з м’ячем і штовхатися, чи пасувати повітрям. Може розосередити своїх нападників вздовж усієї лінії зіткнення. Для цього команда, що захищається, теж мала відтягувати своїх гравців, аби прикрити усі можливі комбінації противника.
Зменшилась сила і кількість зіткнень в центрі поля й відповідно травматизм, але це був лише початок. Пас вперед запровадив спеціалізацію. Тобто, якщо раніше в команді було 11 однакових великих хлопців, тепер хтось один із них мусив приймати рішення, якою буде наступний розіграш – пасовим чи виносним. Цей хтось не мав бути ані сильним, ані витривалим, ані швидким, ані кремезним, зате мусив мати найкращі мізки, аби читати захист команди суперника. Так виокремився квотербек – лідер команди нападу. Потребував часу для прийняття рішення — 2–3 секунди поки його не завалять, знайти свого гравця, який відкриється в глибині поля і прийме пас.
Через це частина гравців атаки почали формувати перед квотербеком лінію від захисників суперника. На ці позиції почали брати надзвичайно масивних атлетів. Зріст лайнменів в НФЛ сягає 2 метрів, а вага 140 кг. Є й 165-кілограмові, вони не бігають, не отримують пас, не прориваються, їх єдина мета захищати свого квотербека. Ресивери навпаки почали тоншати, на ці позиції відбирають високих, прудконогих, тих, хто довгими руками дасть квотербеку більше радіусу, куди він може пасонути м’яч. Ранери – ті, хто продовжили бігати по землі, стали приземкуватими низенькими, кремезними для того, щоб пірнати під захисніків, таранити.
Є ще така позиція – тайенд. Поєднує риси лайнмена і ресивера. Може захищати квотербека
і приймати пас, щось на кшталт Володимира Кличка, тільки бігає швидше і мізки трохи кращі. В американському футболі однотипна команда перетворилась на чітко структуровану когорту, кожен має свою тілобудову, визначену стартову позицію і свою вузьку окреслену функцію під час розіграшу. Нічого не нагадує? Американський футбол – це живі шахи зі своїм ферзем, слонами, конями, турами. Варіантів шикування нападу в НФЛ десятки тисяч – захист розташовує своїх гравців, аби цьому якось протидіяти.
Не буває двох шикувань, які б повторювалися протягом 60 хвилин матчу, низку наступних ігор напад команди теж не повторює комбінації, бо суперник дивиться записи і прораховує можливі дії на полі.
Не приховуєте, що є фаном Нью-Інгленд Петріотс. У ХХІ столітті ця команда здобула рекордні 6 перемог у Супербоулі. Цього року у вирішальній грі зійдуться Сан-Франциско Форті Найнерс і Канзас-Сіті Чіфс. Що скажете про такий склад вирішальної гри?
— Через відсутність «Патріотів» не так цікаво буде мені особисто. Але Супербоул це завжди видовище. Обидві команди вміють атакувати, тож сподіваюся на двозначні числа у рахунку від обох.
Аналітики, зважаючи на запаморочливу результативність нападу в попередніх двох іграх плей-оф, віддають незначну перевагу Канзас-Сіті. Проте я з цим не згоден.
По-перше, через те, що у «Найнерс» один із кращих захистів у цьогорічній Лізі. За підсумками сезону за більшістю параметрів вони поступилися лише «Патріотам».
А по-друге, я вважаю, що Кайл Шенеген, тренер-новачок у Лізі, переважає 61-річного Енді Ріда, наставника Канзас-Сіті.
У півфіналі Джиммі Ґаропполо, квотербек Найнерс, зробив лише 8 пасів – кричуще низький показник для сучасної НФЛ. За понад десять років, що я дивлюся футбол, я не пам’ятаю такого. І попри це «Найнерс» здобули переконливу перемогу над Ґрін-Бей Пекерс.
Веду до того, що «Найнерс» змогли пробитися до Супербоулу не розкриваючи своїх пасових напрацювань. А тому вірю, що Шенеген у неділю здивує футбольну спільноту.
Квотербек Канзасу витягнув майже самостійно 2 гри плей-оф, чи зможе у Супербоулі принести перемогу своїй команді?
— Мені здається, що Енді Рід у тих двох іграх виклав усе, що мав. У них більше немає козирів. “Найнерс” напрочуд дисципліновані, мали два тижні відпочинку, тож я переконаний: вони будуть готові до всього, що зможе показати квотербек «Чіфс» Патрік Магомс.
Текст: Іван Столярчук
- Що: Супербоул LIV, Сан-Франциско Форті Найнерс—Канзас-Сіті Чіфс
- Коли: 3 лютого, 1:00
- Де: Трансляція — АУТ ПАБ, вул. Дмитрівська, 18/24.
