«Борщ» 20-річної витримки

«Борщ»

22 серпня в Docker pub своє 20-річчя концертом відзначить гурт «Борщ». Вітатиме ювілярів на розігріві проєкт Volver Stone.

На початку 2000-х особливо появі «Борщу» зраділи давні прихильники легенд українського панку «Воплів Відоплясова». Бо основним інгредієнтом нової страви в меню меломанів були бас-гітара Олександра Піпи і гітара Юрія Здоренка — засновників ВВ. Перший завжди додає колориту усім проєктам, в яких бере участь, бо стандартна музика це не про Піпу. До речі, про давнього друга Юрія Здоренка він каже: «Гітарист він може і не найтехнічніший, але в нього свій неповторний стиль та невичерпні запаси природного драйву й божевільного креативу.»

— У той час мої дурнуваті творчі ідеї та пропозиції вже не пасували групі ВВ, — продовжує згадувати Олександр Піпа. — Довелося шукати нових шляхів музичної самореалізації.

Основою борщу є бульйон. В якій ви тоді атмосфері варилися, що сприяло появі нової групи?

Ще з 2000-х трохи піднабридли кулінарні жарти та каламбури довкола назви нашого гурту, хоча, самі нарвалися. Взагалі спочатку хотіли назватися «ПіЗдоКор». Це від перших складів прізвищ учасників. Мого, Юрка і барабанщика Вітольда Корженка. Ми всі сусіди по району «Академмістечко», часто бачимося не лише на репетиційній базі, а й просто на вулиці. Я тоді придбав свій перший комп’ютер, вивчав різні програми для створення музики. В результаті з’явилося багато музичних треків-напівфабрикатів, деякі з них вийшли у вигляді електронного мініальбому, в жанрі така-собі весела дурня. Здоренко підбивав робити щось разом у тому ж дусі. Я тоді слухав Ministry та The Jesus Lizard. Юрку подобалась більш комерційна важка музика Rammstein, The Offspring. В нас завжди були трохи різні смаки й водночас повне музичне взаєморозуміння. На єдності та боротьбі протилежностей наш творчий тандем завжди й базувався. Перший синґл Borshch ми записали під електронні ударні. Вже потім випадково зустріли на вулиці Вітольда та вирішили зробити повноцінну групу.

Австралійці AC/DC, назва яких означає змінний/постійний струм, підгледіли її на швейній машинці.

— Текст Audio-video теж народився, коли ми почали співати написи на студійній та побутовій апаратурі. А назву гурту «Борщ» просто затвердили, бо класне, містке, драйвове та панківське слово. Якось на одному американському музичному форумі хтось під нашим відео написав, що це одна з найкрутіших назв групи, що він будь-де зустрічав. До речі, борщ — чи не єдине слово українського походження, що є в англійській мові.

Без яких ще музичних захоплень не з’явився б «Борщ»? По бас-гітарі, наприклад, важко не вгадати, що ви прихильник Motörhead.

— «Моторхед» приваблює в першу чергу навіть не стільки музичною формою, скільки своїм ставленням до рок-музики, як способу існування, а також здоровою самоіронією. У кожній пісні відчувається, що люди грають у власне задоволення, мало замислюючись над комерційним успіхом. Автобіографію Леммі Кілмістера взагалі можна розбирати на цитати, наприклад,  «Якщо ти думаєш, що застарий для рок-н-ролу, то значить так і є», Він там сформулював чимало речей, які я відчував так само, але часом не міг, а іноді й не наважувався висловити.  Наприклад, років 20 тому в журналістів була мода з хитруватим прищуром запитати в інтерв’ю — «Бітлз», чи «Роллінг Стоунз»? Відповідь мала бути — Звісно ж «Роллінг Стоунз», я ж рокер, а не попсовик якийсь! Я теж на автоматі так відповідав, хоча у школі любив «Бітлз», а от Роллінгів ніколи толком і не слухав, просто не тягнуло, хіба може той альбом 1967-го року, коли в них, схоже, був спільний із Бітлами ділер. От і Леммі сказав, що для нього The Beatles – справжні рокери-розгільдяї, що виросли в простих сім’ях з робітничих кварталів Ліверпуля, а Роллінги — студенти з мажорних лондонських передмість. 

Про «Секс Пістолз» він взагалі казав, що це супер крутий рок-н-рол, але не панк. Тут вже хз, кінців не знайдеш, я давно зрозумів, що в кожного своє бачення панку. 

Я взагалі в  юності дуже любив Queen 1970-х та безуспішно намагався підсадити на них Юру Здоренка. Врешті-решт він на них сам підсів, але вже наприкінці 1980-х. Скінчилося це тим, що в «Борщі» ми записали кавер на їх Mustapha з альбому Jazz , а на концертах іноді ще паплюжили Death on Two Legs, I Want to Break Free та In the Lap of the Gods.

На нашій звичній репетиційні базі в Академмістечку ми якось познайомилися гуртом DVS з англійського Лідса. Майже відразу вирішили записати двомовний кавер на Slade. Теж завжди любили цю групу. Колись я летів із ними одним літаком на Таврійські ігри, вдалося поспілкуватися, щоправда, недовго, бо я на радощах сильно напився..

Натхнення на пісні про наслідки вживання міцних напоїв де шукаєте?

— Це за совка художнє пияцтво було однією з форм культурного протесту. Сходити, наприклад, із пляшкою горілки в нагрудній кишені до мавзолею Леніна, тощо. Як і всіх нормальних людей, мене теж забирали у витверезник, причому навіть в Польщі. Коли відчув, що бухло на мене вже якось не так діє, почав вживати менше. Хоча, у винно-горілчаний відділ гастроному ще довго навідувався — купляв горілку замість миючого засобу, щоб прибирати за котом.

Жодної конкретно документально-автобіографічної пісні про пияцтво в нас нема. Низка пісень із алкогольною тематикою на чолі з «П’яною свинею» — це таке собі інерційне втілення старих звичок у поєднанні з ностальгічними карикатурами з журналу «Перець».

Чому, все-таки, культовий гурт «Борщ» не став помітним явищем українського шоу-бізнесу?

— Ми зараз живемо у прекрасний час, нарешті всі музиканти позабивали на стилі та грають, що кому заманеться. Єдине, щоб заробляти музикою на життя, треба або грати щось максимально широко охоплююче, або бути генієм.  А от 2000-ні були в цьому плані дуже дивні. Сильно чомусь культивувалася чистота стилів. Ми нікуди не вписувалися — для попсарів ми були панками, для панків металістами, а для металістів попсарями. В результаті мало які фестивалі запрошували, бо ми ніде не пасували за форматом.

Можна чекати від «Борщу» нового матеріалу?

— Ми маємо сім п’ятниць на тижні, тому обіцянок краще з нас не витягати. Єдине, що на виступі в «Докері» можу анонсувати пару класичних речей, таких як «Кароліна Бугаз», наприклад, в геть новому аранжуванні. Якщо раптом постукаються нові пісні — запишемо, а як довго не стукатимуть, то найочевиднішим кроком буде випуск концертного альбому, бо більшість старих пісень зараз звучать у нашому виконанні радикально краще.

Текст: Іван Столярчук

  • Що: Концерт гурту «Борщ»
  • Коли: 22 серпня, неділя, 20.00 
  • Де: Docker pub, вул. Богатирська, 25

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *