Проза Черстін Екман — вишукана і точна одночасно, це робить Екман одною з найсильніших письменниць Швеції. Написаний 2021 року роман «Біжи, вовче» (довгоочікуваний, бо перед ним було десять років мовчання) — останній на сьогодні її роман; він увібрав усе, чим півстоліття зачаровувала вибагливих скандинавів ця проза. Магія напівтонів. Абсолютний диктат підтексту над текстом. Екологічність — в усіх значеннях поняття. Скрупульозність щодо деталей. Заплутаний психологічний малюнок. Ніхто нічого нікому тут не пояснюватиме, зв’язок між причиною і наслідком у сюжеті максимально ослаблений. «Біжи, вовче» — нереально красива книжка; але і направду складна.
Ігор Штікс народився в Сараєво наприкінці 1970-х. Війну застав тинейджером і втікав від неї спочатку до Загребу, а потім світ за очі. Зараз він живе в Сербії. Але перед тим була Франція і США, і Австрія, і Британія. Штікс – науковець-політолог, він пише про громади в Югославії і пост-Югославії. Болить йому кореляція націоналізму і соціалізму на тих теренах. Як науковець він – послідовний соціаліст. Як письменник цікавіший. У прозі Штікс тримається Балканських воєн і красиво демонструє свою начитаність. Пише він «нашою мовою»: Штікс – адепт ідеї, що ніякої боснійської, хорватської, сербської, чорногорської мови нема, а є тільки «наша».
Grândola, vila morena, terra da fraternidade. Ґрандола, смагляве містечко, земля братерства. Мегавідома португальська пісня, її написав Жозе Афонсу. Пісня-балада, вона оплакує батраків, які підняли бунт в Ґрандолі і загинули. За часів диктатури Салазара пісню заборонили.
«Катерина» Агарона Аппельфельда (1998): головна героїня-русинка – алкоголічка і повія, яка надає перевагу чоловікам-євреям, бо вони її хоча б не б’ють. «Квіти пітьми» Агарона Аппельфельда (2005): головна героїня-русинка – алкоголічка і повія, яка надає перевагу чоловікам-євреям, бо вони її хоча б не б’ють.
Сімнадцять коротеньких оповідань, які складають цю збірку, можуть здатися знайомими, хоча «Про що ми говоримо, коли ми говоримо про любов» Реймонда Карвера звучить українською вперше.
Хайпу навколо технологій не бракує. Що ще так займає увагу підлітків, як не новий вихід смартфона, комп’ютерної гри чи відеоблоґу, який розповідає про нові застосунки?
Назва збірника оповідань популярної і визнаної польської письменниці Юлії Федорчук «Недалекі краї» (Bliskie kraje, 2016) абсолютно ідеально підходить саме цій книжці, хоча сама собою – із тих назв, що забуваєш тут же, раз побачивши.
Самий кінець зими. На подвір’ї бетонної восьмиповерхівки пара старих грають в шахи, шестирічний малий щойно закінчив бавитися в м’яча і зупинився послухати теревені дідугана Младена, чому важливо бути лисим. Приходить мама, забирає малого їсти і дорогою додому просить не набридати вуйку, бо той слабує.
