1992 рік. Антоні чотирнадцять років. Мати схильна до алкоголізму, тато – домашній тиран, якого розраджують тимчасові підробітки на будівництвах, бо в їхньому колись металургійному регіоні нормальної стабільної роботи уже давно немає.
Київського кримінального психолога Андрія Гайстера відправляють консультантом у богом забуте селище Буськів Сад. Зимової ночі там зникла маленька дівчинка.
Двотомник «Хроніка одного голодування» та «4 з половиною кроки» з’явиться на полицях книжкових магазинів до першої річниці звільнення українських політв’язнів Кремля – 7 вересня.
«Нормальні люди» Саллі Руні стала однією з обговорюваних подій; це класична резонансна книга, яка викликає суперечки й полярні відгуки критиків. Розібратися в романі (своєї любові до нього та навпаки) можна тільки склавши власну думку.
Вітольд Шабловський закінчив Варшавський університет, вивчав журналістику і політологію. Автор книг «Вбивця з міста абрикосів» — про сучасну Туреччину, «Кулемети й вишні», про Волинь часів Другої світової війни.
Банальна сценка (і найсильніший момент роману). Чоловік зупинив авто і питає у вусаня-заправника: «Скільки ще їхати до Брчко?». Відповідь звучить все ще не драматично-екстраординарна, хоча й доста неочікувана: «А мені не похуй?».
«Що їв Саддам Хусейн після того, як віддав наказ про знищення десятків тисяч курдів? Чи болів у нього живіт? Що їв Пол Пот, коли майже два мільйони камбоджійців вмирали від голоду»?
