В усіх оповіданнях збірника ісландки Фріди Ісберґ героям двадцять шість – двадцять вісім років. Окрім одного тексту, де розповідачі належать до попередньої генерації, батьківської.
В вихідних данних цієї книжки вказані три автори. Шівон Дауд померла, не встигши написати «Поклик монстра», був тільки проєкт і короткий скрипт, цю книжку за неї взявся зробити Патрік Несс (у них з Шівон був спільний редактор), а доповнив щемку і глибоку повість своїми чорними (буквально, книжка проілюстрована офортами) візіями художник Джим Кей, при тому художник і письменник працювали над історією автомно.
На одній із його карикатур люди заклопотано гортають книжки у затишній книгарні, де для зручності покупців твори розподілені за стелажами: «Оповідання розлучених знаменитостей», «Кулінарні книги від атеїстів, що мають собак», «Поезія ліворуких скандинавів», «Еротика від авторів з алергією на горіхи», «Трилери бородатих авторів зростом до 167 см». Смієтеся? І правильно: це холерично смішно.
«Персеполіс» (Persepolis, 2000-2004) – автобіографічний роман. При чому буквально автобіографічний, бо розказує особисту і дуже непросту історію іранки Маржан Сатрапі, і буквально графічний, бо це роман-комікс.
