Шеймас Гіні в гостях у свинки Пеппи

Печемо з Кафкою

На одній із його карикатур люди заклопотано гортають книжки у затишній книгарні, де для зручності покупців твори розподілені за стелажами: «Оповідання розлучених знаменитостей», «Кулінарні книги від атеїстів, що мають собак», «Поезія ліворуких скандинавів», «Еротика від авторів з алергією на горіхи», «Трилери бородатих авторів зростом до 167 см». Смієтеся? І правильно: це холерично смішно. 

От тільки гортаю я з таким самим непереривним сміхом нереально красиву (мої вітання «Видавництву») і неможливо розумну книжку міні-коміксів Тома Ґолда та розумію: конче бракує в книжкових класифікаціях такого стелажу, куди б зручно лягло «Печемо з Кафкою»… Малюнки 43-річних шотландців із харчовими та читацькими розладами? Фарсові комікси від відомих ілюстраторів з алергією на пафос? Путівник по книгарнях для тих, хто іде купувати романи Девіда Фостера Воллеса, а купує  колекційне видання «Спайдермена»?

До речі, «Безкінечний жарт» – книжка, яка Тома Ґолда змусила перейти від книгарень до бібліотек. Він зізнався: ніяк не може просунутися далі першого розділу, і роман Воллеса лежить зверху стопки непрочитаних книжок і викликає докори сумління роками. Художник часто підсміюється, що прямує до книгарні зі снобським наміром купити нове видання «Улісса», яке потім не читатиме ніколи. А публічні бібліотеки від цього рятують. В «Кафці» є відповідний комікс, де книжки в приватній книгозбиральні художника маркові кольорами: «Прочитав; Планую прочитати; Прочитав до половини; Удаю, ніби прочитав; Прочитаю, коли буде час; Ніколи не читатиму; Суто для вигляду; Читав, але ні слова не пам’ятаю; Краще б не читав». На сіро-блакитному переважно тлі («ніколи не читатиму» + «краще б не читав») виразно виділяються рожеві «суто для вигляду». 

Власне, книжкова культура з її наочними і неоднозначними наслідками для офарбування окремо взятого читача – головна тема «Печемо з Кафкою». Окремо взятого, бо читання – штука інтимна, і героїв Ґолда нечасто стрінеш більше трьох на весь комікс. Головна тема, бо книжкова культура – штука колективна, і за спиною одиноких «мультиків» стають дивізії мертвих білих класиків. Неможливо осмислити весь обсяг книжок (навіть прочитаних, що вже про куплені казати), неможливо прогнозувати, які впливи матимуть ті книжки на людину (тим більше прочитані) – суто відсутній адекватний категоріальний апарат, щоб говорити про книжкову культуру. Але є книжки і культура… Привід гірко ридати? Привід голосно реготати! Сміх викликає якраз зближення двох речей, які поруч не мали б бути. Шеймаса Гіні і Свинки Пеппи, наприклад. Знаєте і любите обох? Ну от, це смішно. Ґолд – майстер кросоверів, але така сама властивість запаковувати все в одну валізу уже у його читача художника, схоже, трішки лякає.  

Недолугість класифікацій і класифікаторів у дуже-дуже-начитаного Ґолда смішні самі собою. І смішно стократ, бо відсилають а)до відомого хуліганського оповідання Борхеса про класифікацію імператорських тварин, б)до відомої сильно розумної концепції Фуко про археологію речей, навіяну оповіданням Борхеса. І до того всього долучається відчайдушна спроба художника зробити вигляд, що він гадки білої не має про ті культурні шари, з розрізами яких бавиться. Снобізм – ще одна тема «Печемо з Кафкою». 

Саме так, про небезпеки і переваги снобізму нам розкаже титульний карикатурист видань The New Yorker, The New York Times, The Guardian. Ґолд – в темі по самі вуха.

Копіювання знання від копіювання не-знання з технічного боку справи не має жодної різниці. Але у снобізма, знаєте, є не лише шалена персональна втіха, а й відчутна колективна користь: він учить цінувати речі не за їхні властивості, а за фактом простого їхнього існування в вашому житті. І ще одна сценка в книгарні: «Так, у нас є книжка, яку ви шукаєте. Подивіться на полиці “Дуже перeоцінeне” у відділі “Так звана класика”». Сценка зветься «Пихата книгарня». І як же вона іще має зватися? Ґолд не просто кумедний, він жорстоко саркастичний. Це його спосіб говорити правду. У цьому він наслідує вікову традицію сатиричної літератури: малює дзеркала, які скидаються на криві, такими не будучи. Все так, тільки у випадку «Печемо з Кафкою» – без викривального пафосу і місії порятунку людства. Симпатичний, навіть милий стиль малюку Ґолда так само саркастичний. З літературних двійників Ґолд найближчий не до Кафки, правда-правда, а до Лоренса Стерна, цитати з якого то там, то тут пробиваються в його коміксах. 

Ще одна картинка – з серії порад уже не для читачів, а для письменників здебільшого. Один сидить читає, другий матеріалізується в скафандрі з реактивним ранцем (матеріалізується з іншої книжки Ґолда «Ви просто заздрите моєму реактивному ранцю») і дає цінну пораду: «Я – це ти з майбутнього. Знаю, ти задумав створити машину часу, але від неї будуть самі халепи». «Ок, не буду», – продовжує читати книжку. Як убити літературну інтригу НФ-роману і врятувати тим людство: інструкція в одному стрипі. Сиди, читай собі тихо і не псуй іншим життя… Книжкова рубрика «зіркові британські ілюстратори, які досягнули дзен-пофігізму».

Текст: Ганна Улюра

Том Ґолд. Печемо з Кафкою / Переклад Геннадія Шпака за участі Ольги Любарської. Київ: Видавництво, 2019. 160 с.

Возможно вам также понравится

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *