«Тернистий шлях»

«Тернистий шлях»

12 грудня в клубі ATLAS фолк-метал гурт «Тінь сонця»  завершить українське турне на підтримку альбому «Тернистий шлях». Про восьму студійну платівку і не лише поспілкувалися з лідером групи Сергієм Василюком.

Чим «Тернистий шлях» відрізняється від вашого попереднього доробку ?

— Альбом важче навіть за «Буремний край» 2016-го, де ми експериментували з трьома гітаристами, як у Iron Maiden. Хоча загалом дотримуємося концепції, що платівка має бути, з одного боку, цілісною, а з іншого – кожну пісню слід записати саме так, як їй личить. Не підлаштовуємо під конкретний стиль. Тобто десь може бути багато бандури, а десь ні.

Хоча мені більше в очі кидається нова філософія пісень. Це найдоросліший альбом в плані текстів.

На ранню творчість вас надихали етнографічні, історичні відкриття. У пісні “Вільним небокраєм” згадували Чортомлицьку січ, в “Гукає вільний вітер” поріг Ненаситець символічно рве кайдани. Потім у ліриці з’явилися давньоруські символи.

— Сучасні пісні «Тіні сонця» більш пов’язані із сьогоденням. У новому альбомі переважно композиції, які відзеркалюють, переосмислюють наше буття. Але, як би там не було, шукаємо світло в кінці тунелю.

Деякі прихильники закидають, що насправді випустили збірку старих треків. 

— Ці пісні відомі лише тому, що давно їх граємо. Виходили на EP, а це стандартний передвісник повноцінного альбому.

«Тернистий шлях»

Kiss, Scorpions, Uriah Heep інші класики року не цураються випускати платівки із переписаними хітами.

— Нам теж хочеться, щоб наші найкращі пісні увійшли в історію маскимально якісно.

Об’єктивно «Козача могила» із альбому “Над Диким полем” 2004 року не витримує жодної критики щодо сучасних технічних вимог звукозапису. Програє на тлі не лише світових виконавців, а й українських.

Хочеться зробити краще, але ж ми не лише цим займаємося. З 2014-го  шість альбомів записали, на секундочку.

Композицію на вірш Василя Стуса «У цьому полі, синьому, як льон» написав понад 10 років тому. Це був період, коли я читав переважно історичну літературу. На творчість надихали відкриття в нашій минувшині. Але якось помітив на полиці у себе томик віршів, який давно не гортав.

Стус -– той із наших геніїв, якого я особливо раджу молоді. Шевченко чи Нечуй-Левицький писали про село, що навряд чи викличе якийсь сентимент у сьогоднішнього підлітка. Стус ближчий. Він майже наш сучасник. Жив у місті, їздив на метро. І при цьому писав дуже витонченою, багатою, живою українською мовою.

Стежину власну, ніби дріт, згорнуть?
Ні. Вистояти. Вистояти. Ні —
стояти. Тільки тут. У цьому полі,
що наче льон. I власної неволі
спізнати тут, на рідній чужині.

Цей образ особливо багато асоціацій у мене викликає.

Стус писав ці рядки, коли Україна ще була уярмлена Москвою. Незважаючи на відлигу 1960-х, багатьом українцям батьківщина аж ніяк не здавалась рідною.

Революція Гідності, війна на Донбасі, з одного боку, нарешті підняли статус української. Навіть російськомовні воюють за синьо-жовтий прапор, країну, де єдина державна мова. Але водночас, саме тому, що вони героїчно боронять нашу землю, де факто російська теж отримала дуже міцні позиції. Нікого не хочу судити, але особливо в перші роки війни це обурювало, було не зрозуміло. На Чугуївському полігоні військові вимагали, щоб я співав російські пісні. Мені здалося, що добра частина наших героїв пішли на війну не захищати українську ідентичність і національний простір, а з принципу “чужі пацани забрели у наш двір, і їм треба «наваляти».

Будемо бачити, як у майбутньому позначиться на статусі української зв’язок між більш ідейними і, скажімо так, ідеологічно простішими військовими. Принаймні я себе тішу, що в нас ситуація значно краща, ніж у ірландців, які фактично не спілкуються гельською. Хоча у нас багато хто захоплюється ірландцями як воїнами. І взагалі кельтською культурою.

Цікавий феномен, що це представники народів, які не мають власної держави і за неї не боряться — шотландці, валлійці. Є хіба вже повністю англомовна Ірландія

У цьому плані мені більше імпонують хорвати. Мали схожу з нами історію, але зберегли мову, відстояли кордони.

По-доброму заздрю лідеру їхнього гурту Thompson  Марко Перковичу. Грають патріотичну музику в дуже близькому до “Тіні сонця” жанрі. На батьківщині збирають стадіони.

Нічого подібного не бачив в Європі. Перкович – ветеран війни за незалежність Хорватії, його музика просто просякнута духом боротьби. Щиро і ефектно співає про те, що йому болить доля батьківщини.

Знаю, що хорватські добровольці воюють на Донбасі за нас.

— Якось в Маіруполі зранку зайшов до них у кімнату. Вони очі продирають і не розуміють, хто це їм на гітарі Перковича співає. Його творчість відома всім, хто не поверхнево цікавиться Балканами, у нас навіть перекладати намагалися.

Мені особливо подобаються у вас пісні на вірші Редьярда Кіплінга. Дуже органічно його Вікторіанська патетика лягає на важкі гітарні рифи. Як прийшли до цього автора?

— Кіплінг у новітній час прийшов у моє життя завдяки перекладачу Володимиру Чернишенку. Делікатно зберігає і риму, і ритм віршів англійського класика. Володимир – біохімік, вчився з моїм братом на одному факультеті. Я за освітою географ. Мали спільне коло спілкування.

Хоча перша моя пісня на поезію Кіплінга —  «Денні Дівер», у перекладі Максима Стріхи. Виходила на сольному альбому «Пісні Книги Джунглів».

На «Тернистому шляху» дві композиції на Кіплінга. «Країні волі» зробити потужне аранжування допоміг Станіслав Семілєтов, додав симфонічності, піднесеності. Нетипова для “Тіні сонця” річ вийшла, але органічна в кульмінації альбому. 24 серпня до 30-ліття відновлення Незалежності України оприлюднили її як сингл.

Пісня «Луканнон» має відчутний екологічний меседж. Ніколи не розумів мисливства, варварського ставлення до дикої природи. Сам Луканнон – це мис на острові Святого Павла в Беринговому морі, південніше Аляски. Багато століть тут на шлюбні ігри збиралися морські котики та інші тюлені. Спочатку прибували самці, освоювалися. Слідом за ними — самиці. Тут же в них народжувалися дітки.

Але, на жаль, після відкриття цього місця росіянами на Луканноні почалося масове полювання на морських котиків.

Ти морю вилий пісню про біль своїх утрат.
Стернуй, стернуй на Південь, до берегів нових,
Немає, Лукканоне, уже синів твоїх!

«Моя Україна»

— Рівненського барда Михайла Коваля віддати цю пісню “Тіні сонця” підштовхнула дружина. Прислав демозапис. Я попросив його дописати ще куплетів, бо була куценька. Мені якщо пісня іншого автора подобається, стараюсь її не змінювати. Наприклад, в “Мечі Арея” Василя Лютого, яку ми теж виконуємо, інші музиканти міняли гармонію (пісня також входить до репертуару гуртів “Гайдамаки”, “Говерла”, “Веда”). Хіба що адаптуємо до нашого стилю. Гітарний перебір, який був у Михайла, у нас звучить на бандурі. Цей інструмент завжди створює особливу атмосферу в нашій музиці.

Починається пісня з реакції на перші слова гімну: “Ще не вмерла, но і не жила моя Україна”.

На жаль, ми справді не реалізували поки що свого величезного потенціалу – людського, природного, духовного. Україна не жила. Бо не дають ті, хто власне її окупував і мають тут свою політичну й економічну монополію.

Плакав грудень, січень, лютий.
Потім ще багато днів.
Я не їв, не спав, но пив.
Я їх всіх простив та не міг забути.

Можливо, у цих рядках Михайло Коваль пише про наших людей, які так і не навчилися голосувати.

Можна їх пробачити, з одного боку, з іншого – проблема лишається, і про неї не забудеш. Є прощення і водночас відчай.

Хочеться, щоб народ почав цікавитися якимись справді альтернативними політиками, які, можливо, нечасто з’являються на телебаченні. Я балотувався і до Верховної Ради, і до Київської міської. Обидва рази не пройшов, часто чув від людей, що ми, політики, всі однакові. “Ви молодий. Скоро буде родина, сім’я. Йдете у депутати відмивати гроші, грабувати бюджет”.

При цьому на окрузі перемогла людина, яка набирала 50 відсотків, що вже говорить про небайдужість до цього кандидата. Хоч спершу цей депутат був у “Партії регіонів”, потім – у БПП, а зараз від “Слуг народу” балотувався.

Цінності Майдану важливі почуттями, які там народжувалися. Вибори суттєво спотворили ідеали Революції, бо за Верховну Раду і президента голосують не лише найбільш сміливі, жертовні, героїчні.

«У надрах снів»

— Пісня присвячена 160-річчю перепоховання Тараса Шевченка.

Про те, що Кобзар присутній серед нас і насправді так само рветься до бою.

Мені досі цікаво читати історичні поеми Шевченка. Проводити паралелі з сучасністю. Ми теж, як і Тарас, бачимо багато негативу і не приховуємо. Цікаво, що він левову частину творів написав у доволі молодому віці. З 24 до 31 року. Це цікавий період у житті, бо з’являється вже мудрість, але ще зберігається юнацька жага до боротьби.

Можливо, всю історію Україна тримається на окремих людях, яких варто вшановувати, брати приклад, а не узагальнювати, що у нас такий хороший народ. Тоді не зрозуміло, чого ж ми так живемо. Зробив би підручник з історії, де пояснював, чому так все погано. Просто пропаганда любові до своєї країни через свою безпредметність і безпідставність може мати прикрі наслідки. Бо людина в щось вірить, а потім розчарування може відштовхнути від цієї теми. Краще відразу пояснити, що є герої, а є інші люди, про яких теж писав Тарас Шевченко, – через яких нічого не виходить.

Треба спробувати нашу історію проаналізувати максимально об’єктивно, щоб не все скидати на ворогів. Вони безумовно намагаються знищити нашу державу, але маємо купу проблем внутрішніх.

У пісні «Спалена земля» про це йдеться. Що є люди які безмежно вірять, а є які мають раціональний погляд на світ. Й своїм розчаруванням відштовхують тих, хто вірить. Бо віра часто для когось — це основа життя. Не може без ідеальної постаті чи з минулого, чи сьогодення.

Свого часу ви зробили рок-версію пісні «Зродились ми великої години», але під час виступів перед військовими вас просили не казати, що це марш українських націоналістів.

— Зараз це суперхіт. Правда, вже у версії Олега Скрипки – називається «Марш нової армії».

З часом у ЗСУ багато змінилося на краще. Взаємна просвіта, яка йшла від добровольців до звичайних призовників і, може, навпаки, дала свої позитивні плоди.

Вперше виступав на фронті в квітні 2014-го. Один лейтенант від щирого серця хотів, щоб я йому розповів про «Остапа Бендеру».

Зараз принаймні елементарні знання з історії Другої світової не з радянської точки зору мають усі. Нікого вже не лякає гасло «Слава Україні»

«Живі, як ангели»

— Присвятив курсантам та екіпажу, які загинули 25 вересня 2020-го в авіакатастрофи АН-26 під Чугуєвом на Харківщині. Автор слів – поет Василь Ковтун. Перетиналися неодноразово на вшануванні Героїв Холодного Яру. Наступного дня після катастрофи у “Тіні сонця” мав бути акустичний концерт, який довелося перенести через жалобу. Прихильників, які приїхали з інших міст, пустив переночувати до себе на дачу.

«Руки геть від старого міста»

Так хочеться, щоб Київ залишався містом-садом, яким був у часи Української Народної Республіки.

Я не проти багатоповерхівок. Але десь на Оболоні чи Троєщині. В центрі столиці для мене кожен будинок, двір – це цілий світ. Дуже проймає, коли зникає, знищується.

Це і сум, і прагення захистити те, що залишилося від Києва. Історична частина його програє у порівняні навіть з Одесою, не кажу вже про Львів з Чернівцями.

Старий Київ справді міг бути центром рекреації, але поки що наші люди обирають тих, хто цим зовсім не опікується.

Пісню «Руки геть від старого міста» давно знають усі столичні активісти, які виступають проти руйнування пам’яток. Вперше виконав її 2012-го під гітару на Михайлівській площі. Незважаючи на зливу, мітинг проти руйнації і незаконної забудови Андріївського узвозу зібрав чимало киян. Виступали «Мандри», ТНМК, прийшли Євген Сверстюк, Мирослав Попович, Оксана Забужко. На жаль, лунала “Руки геть від старого міста” також під стінами Будинку Підгорського на Ярославовму валу та біля інших історичних будівель Києва, яким загрожувала небезпека знищення.

«Танець»

— Я народився і до 18 років жив на вулиці Лютеранській. Запах цегли старих київських будинків ні з чим не зрівняється. Але своєю другою, малою, батьківщиною вважаю Нижні сади. Багато часу там проводив у дитинстві.

Дуже люблю села, інтегровані в Київ. Зачаровують їхні збережені незаймані куточки. Ті ж Позняки мінімально постраждали. Порівняно з картами 1937 року їх просто оточили новобудовами.

Коли ти у зрілому віці, ті місця продовжують надихати. Особисті моменти там особливо переживаються.

Композиція «Танець» про стихію Дніпра під час зливи й душевний відчай, який трапляється одночасно з неспокоєм у природі.

Текст: Іван Столярчук

  • Що: Концерт гурту «Тінь сонця»
  • Коли: 12 грудня, неділя, 19.00 
  • Де: ATLAS,  вул. Січових Стрільців, 37–41
Підтримайте нас, якщо вважаєте, що робота Дейли важлива для вас

Возможно вам также понравится

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься.