Від моменту написання сильвестрівського вокального циклу «Тихі пісні» на слова поетів-класиків минуло понад сорок років, від часу перших виконань у 80-і – тридцять. Прем’єри відбулися у Москві, Санкт-Петербурзі, Горькому. У Києві останнього разу твір прозвучав повністю чотири року тому у рамках концертної серії «Архітектура голосу» від агенції «Ухо». Співала Наталка Половинка, за роялем був Йозеф Єрмінь. 

Повторення програми тими самими виконавцями – гарний проект сам по собі, зокрема чудовий подарунок для тих, хто тоді, 26 червня 2015 року, не був присутнім на цьому знаковому концерті, що відбувся у «Тарілці» біля станції метро «Либідська». 

«Тихі пісні» для голосу й фортепіано Сильвестрова в середині 70-х означали свого роду антиавангардну революцію. І здійснену ким? Вчорашнім авангардистом! Сильвестров пише тональний твір, де возвеличує «царицю мелодію», використовує банальні, на перший погляд, знайомі із класико-романтичного репертуару романсові інтонації, просту гармонію. За поетичну основу бере тексти не модних тоді футуристів, а хрестоматійну класику: «Что в имени тебе моем» Пушкіна, «Белеет парус одинокий» Лєрмонтова, «Я встретил вас» Тютчєва, «Прощай, світе» Шевченка та інші. Специфічна манера виконання sotto voce (впівголоса) створює ефект «домашнього музикування», неначе це не спів, а наспівування. «Тихі пісні» маніфестували настання нового етапу у творчості Сильвестрова, який триває донині. 

Певний ризик тодішнього київського виконання полягав у тому, що сильвестрівський цикл озвучив жіночий голос. Адже найвідоміша версія «Тихих пісень», з якою конкурувати не просто, – для баритона: співає Сергій Яковенко, за роялем – Ілля Шепс (запис 1986 року). 

Одначе Наталка Половинка – дуже «сильвестрівська» співачка. Їй чужий академізм, голос просто ідеальний для виконання камерної музики: пронизливий, пластичний, чуттєвий; її манері не властивий пафос, сильна сторона її вокалу – простота. «Тут не персонаж співає вірш, а вірш сам себе співає», – каже Сильвестров, наголошуючи, що цей твір потребує особливого типу викладу, особливого (відстороненого, відчуженого) виконання. Половинка у своїй інтерпретації досягає максимальної нейтралізації вербального тексту, коли вже абсолютно не важливо, який саме голос, чоловічий чи жіночий, його озвучує. Лірична поезія в її виконанні постає немов оголена: текст повертається, сказати б, до свого первісного, нульового стану. 

Схоже, задоволеним із цієї версії залишився і сам Валентин Сильвестров, який сидів у першому ряду із диктофоном в руках. 

Запам’ятався й образ майстерного піаніста Йожефа Єрміня. Коли затих останній звук (а це – майже 100 хвилин музики, дві години безперервного занурення у звуковий потік), музикант ще якихось чотири-п’ять секунд, не відриваючи рук від клавіш, винувато-запитально, немов добрий джин, поглядав на свою партнерку. Відтак після риторичної паузи «Тарілка» вибухнула оплесками. Був повен зал людей і всі аплодували стоячи. 

Текст: Олеся Найдюк

Фото: Роман Орел

• Що: виконання циклу «Тихі пісні» В. Сильвестрова для голосу й фортепіано. 
• Коли: 3 квітня, 19.00
• Де: Дім Майстер-клас, вул. Б.Хмельницького, 57 Б.