10 жовтня народився Віктор Пальмов, український авангардний живописець-футурист. Його вітає дослідник, культовий київський мистецтвознавець Дмитро Омелянович Горбачев.
Телеграма-молнія (блискавка) Пальмірі,
геніяльному українському художнику Віктору Пальмову.
Вітаємо з днем народження, преславний Вікторе Никандровичу! Пальмірою Вас називав поет Маяковський. Ви, росіянин з Поволжя, стали у Києві свідомим українцем і розмовляли, кажуть, по-нашому з волзьким акцентом.
До Київського художнього інституту Вас залучив року 1924 «збирач геніїв» ректор Іван Врона. Але українізував Вас ще раніше Ваш друг і напутник Давид Бурлюк, татарсько-запорізький футурист. Потрапивши у Сибір, до української держави Зелений Клин, Ви вперше 1920-го почали малювати село з дівчатами у свитках і з чоловіками у шапках-бирках.
У Києві Ви захопилися барвами українського мистецтва і стали колористом, з чиїми драматичними кольорами може змагатися хіба що Марк Шагал. Ваші заслуги перед нашою культурою неоціненні. Професор КХІ Віктор Пальмов створив ОСМУ (Об’єднання сучасних мистців України), яке сповідувало найновіші європейські модерні засади. До речі, близькими до ОСМУ були законодавці світового авангарду Ваші київські колеги, професори Казимир Малевич і Володимир Татлін.
Ваші твори тішилися успіхом у США, Італії, Німеччині, Швейцарії. Колись у далеких 1960-х, у мою бутність головним охоронителем нинішнього НХМУ, до мене підійшов немолодий італійський турист, який цікавився картинами українських художників, що виставлялися на Венеційській бієнале 1930. «Я досі не можу забути цей кольоровий спалах!» – казав він. Йшлося про Ваш шедевр «Перше травня», і мою улюблену картину також. У Цюріху Вас порівняли з їхнім генієм Паулем Клеє, через «зелений колір і дитячу маніру рисування»
З Вас був неабиякий полеміст-теоретик. Ви полемізували з колегами – Михайлом Бойчуком і Казиміром Малевичем. Але (що то значить шляхетний родовід!) своєму опонентові Бойчукові Ви зізнавалися: «Михайле Львовичу, Ви вчите студентів, а ми розучуємо».
Ваші витівки футуриста залишилися в історичній пам’яті, так само, як і нецеремонність зі студентами. Один із них згадує: «Віктор Никандрович, невдоволений моїм етюдом, скинув мене з ослінчика, сів і показав, як треба малювати».
Для нас Ви вічний киянин, бо спочиваєте у київській землі.
