Наприкінці листопада в готельно-ресторанному комплексі «Краків» під Києвом почали зйомки комедії «Скажені на волі». Вона має стати дебютним фільмом першої в Україні інвестиційної кінокомпанії Smart Movie. Її засновники актор Володимир Горянський і продюсер Віктор Сокуренко пропонують зацікавленим вкласти в кожну картину по $5 тис і отримати прибуток $48 тис.

«За оцінкою голлівудських експертів, наступного року карантинні обмеження скасують у всьому світі. Кінотеатри знову працюватимуть на повну потужність. 2023-го очікується справжній глядацький бум. Але через нестачу матеріалу прокат ще три роки буде відчувати контентний голод. В планах маємо вже вісім фільмів»,  — розповідає Віктор Сокуренко, — «Вже підписані угоди з кінотеатрами 53 країн. І їхня кількість зростає. У світі розраховуємо на 2,5 мільйони глядачів. Середня вартість квитка  5 доларів, що дає понад 12 млн зборів. Бюджети наших картин в районі 250 тисяч доларів».

Це вартість з урахуванням маркетингу?

— Так. Саме виробництво коштує 200 тис. Вважається, що маркетинг тягне стільки ж коштів, скільки й фільм. Але це розрахунок стрічок категорії А. А ми заходимо на ринок B movie. Таким картинам з головою вистачить інтернет-реклами і постерів у кінотеатрах. Коли будемо мати на руках хоча б трейлер, розумітимемо, в які країні ще можна буде пропонувати наш фільм. На рекламу всередині України нам теж цього бюджету буде цілком достатньо. Усе прораховано.

Як виникла ідея інвестиційної кінокомпанії? 

— Познайомився з продюсером американо-канадської компанії Lionsgate. 2017-го він звернувся до мене: «Є фільм, не вистачає грошей. У вас в Україні ж купа олігархів. Запитай, може, хтось захоче грошей вкинути». Я їм знайшов серед наших бізнесменів 700 тисяч доларів. Картина низькобюджетна за американськими мірками. Абсолютно прохідна, тому не можу згадати назву. Там ще актор із “Зоряного десанту” грав – Каспер ван Дін.

Стрічка пройшла без галасу, але зібрала втричі більше, ніж коштувала. Гроші повернулися.  Люди, які вкладалися, отримали дивіденди. Я – свої відсотки. Усі були задоволені. Подумав, а чому б не продовжити.

Не можу сказати, що це було систематично. Іноді вдавалося, іноді ні. Тим паче що люди у нас із грошима розлучаються досить непросто. В американський фільм мінімальний вхід – 100 тисяч доларів.

Низькобюджетні картини до появи Marvel заробляли в 5 разів більше, ніж голлівудські блокбастери. Мають свою аудиторію, їм не потрібні кошториси з купою нулів на маркетинг. Якщо фільм іде в кінотеатрі, на нього не може не прийти хоча б із десяток глядачів. За рахунок широкого прокату по всьому світу свої гроші він поверне, і майже зажди з плюсом.

Після пандемії обсяг кіновиробництва знизився значно, декілька компаній взагалі закрилися. Тому світові мережі кінотеатрів візьмуть у прокат практично будь-який фільм. Головне, щоб відповідав основним вимогам.  

І це дуже гарний шанс для України.

Мали продюсерський досвід? 

— Знімав кліпи для андеграундних рок-гуртів. Допомагав продюсувати серйозний серіал. Мені цього вистачило, щоб більше не хотіти працювати з вітчизняними телеканалами.

Як правило, коли знімається серіал, то є продюсер, який має бути замотивований фінансово. Тобто гроші виділяє власник каналу, потрібним людям йде відкат, і тоді починається знімальний процес.

Всім свічку не тримав. Але я бачив прецеденти і знаю за відгуками товаришів про те, як у нас це робиться. Грубо кажучи, видається на серію 20 тисяч доларів. З них половина дерибаниться, а фільмують на 10 тисяч. І це ще при хороших розкладах. Буває так, що на кіно лише 2 тисячі залишають. І тоді на майданчику вішаються усі. Оці всі переробки, божевільні зміни по 20 годин —  через те, що не вистачає бюджету. А не вистачає не тому, що не видається, а тому, що пилиться. Вирішив зробити свою компанію й знімати так, як вважаю за потрібне.

Хотіли використати досвід болгарської студії «Бояна», на якій зараз знімають голлівудські блокбастери, як і на чеській Barrandov?

—  «Бояна» з часів соціалізму була державною. 2006-го туди приїхав Аві Лернер — власник кінокомпанії Millennium Films. Викупив у Мінкульту Болгарії занедбану вже на той момент студію в Софії. Загалом витратив на модернізацію 50 млн доларів. Зараз заробив вже понад мільярд.

Я Lionsgate теж пропонував купити тут студію. Вони постійно перебували в  пошуку того, як ще зекономити на виробництві. Для них Україна — незрозумілий ринок. Подивилися деякі українські стрічки й сказали: «Ти з глузду з’їхав? У вас же знімати не вміють».

Але запропонували  оплатити п’ять фільмів і подивитися, що вийде. Я вже відсвяткував успіх. Почав препродакшен бойовика «Атеїст» за 3 мільйони доларів. І настала пандемія. Усі домовленості розірвалися. Lionsgate стало не до того, щоб знімати в незрозумілих для них умовах. Бояться. Про нашу корупцію чули усі. Та ж Болгарія, на відміну від України, в Євросоюзі, де працюють закони.

Сумував я приблизно рік. А потім подумав — ну добре, американці не дадуть гроші, але що, на них світ клином зійшовся? Почав спілкуватися з іншими дистриб’юторами. З Володимиром Горянським поговорили, а чи можемо ми самі зняти фільм і при цьому розраховувати на те, що він буде цікавим в інших країнах.

В партнери запросили Іллю Волоха. Він один із найбільш затребуваних акторів-іммігрантів у Голлівуді. Колишній киянин, до США переїхав 1992-го, має в Каліфорнії свою студію дубляжу. За його допомогою наші стрічки відразу матимуть англомовну версію.   

Почали шукати кошти. Спочатку пішов по старим зв’язкам і зіткнувся з тим, що українські бізнесмени, які спокійно давали гроші на американський фільм, щодо вітчизняного відповідали: “На наш? Та ну нє”. Ще був варіант: “Дам 20 млн, але 90 відсотків компанії мої”. Так взагалі не цікаво. Коли ти стаєш іграшкою в руках якогось олігарха, можеш дуже швидко закінчити. Знайомо на прикладі футбольних клубів. Є в товариша гроші — команда процвітає. Набридло займатися футболом — клуб зникає. Вийшли на компанію Invest Hub – професійно займається збором інвестицій. Зацікавилися. Взяли американську модель, упакували в наше законодавство, щоб це все було чесно і прозоро та плюс-мінус безпечно.

Інвестиції в кіно —  не можу сказати, що ризиковані. Вони поки що незрозумілі для українських бізнесменів. Тому що у нас ця тема ніколи не працювала. У цивілізованому світі інвестиційне кіно процвітає. Ми здерли схему з Lionsgate. З ними співпрацюємо. Допомагають, консультують нас, усе розповідають. Як розраховувати фінмоделі, як правильно поводитися на перемовинах, як виконувати зобов’язання – теж важливо не змушувати нервувати інвесторів. Тому що у нас же часто бувають такі ситуації на українському інвестиційному ринку, коли інвестор дав грошей і потім два роки не розуміє, куди, тому що ні відповіді, ні привіту.

А що треба робити, щоб не хвилювався?

— Постійно комунікувати. Бути прозорими. Пояснювати, що робимо, на якому етапі, куди витрачаються гроші. Це дуже важливо. У нас не прийнято показувати. Особливо в кіно, звісно. Сам досить часто інвестую в різні проєкти. Ось я даю гроші й запитую: “А куди ви витратили?” І щоразу бачу в очах образу: “Ти мені не віриш, чи що?” А це нормальне питання.

Ми, можливо, зараз трохи вибиваємося із заявлених термінів. Пізніше стартуємо, ніж мали б. Але це нормально. Тому що ми про це говоримо. Могли б стартувати тоді, коли пообіцяли. Але це відобразилося б на якості. Інвестори теж усе прекрасно розуміють. 

Сумніваюся, що будемо щось випускати раніше весни. В Україні у нас основна кормова база, так би мовити.

Ви анонсували два місяці на фільм, так?

— Два місяці — це мається на увазі зйомки. А там же ще потім йде постпродакшен. Але це вже інша бригада, тому знімальна група може переходити на наступну картину. Там за великим рахунком треба міняти лише режисерів та операторів-постановників. Наша мета – оцю виробничу машину налагодити. Таку, як вона працює на FILM.UA, наприклад. А так більшість вітчизняних продакшенів зняли фільм, пустили кудись у прокат, й сіли: “Окей, що будемо робити далі?” Думають, де взяти на це гроші. Потім занурюються в новий проєкт. І так від фільму до фільму. А це має працювати інакше. Люди мають розуміють, що у них на два роки вперед розписано все. Тоді це дає впевненість знімальній команді, що не залишаться без хліба. Інвесторам — що кінокомпанія не закриється завтра. Це потрібно всім.

Вас консультують іноземні колеги, бо теж зацікавлені гроші повернути. 

— Звісно. Їм вигідно. Розуміють, що якщо ми тут відкриємо цей ринок, то вони можуть ним користуватися теж. Мені говорять: “Ти йдеш у таке конкурентне поле. Навіщо воно вам? Чи не боїтеся, що вас почнуть десь хтось пригнічувати?”  Взагалі конкуренція — це вигадане поняття. Для того, щоб підганяти самих себе або  опонентів. Конкуренції не існує. Ти просто або робиш якісний продукт і  продаєш, або поганий  і не  продаєш. І неважливо, що хтось ще робить на совість. Твій продукт все одно продасться. Фільмів скільки не буде виходити —  їх будуть дивитися. І кінозали є значить і глядач прийде.  Що би ми не зняли, це  побачать. Робимо все щоб зробити це якомога краще. 

«Скажені на волі»

— Вийдуть навесні. Я написав сценарій спільно зі Стасом Хейло. Надихався французьким гостросоціальним мультсеріалом “Інопланетяни”. Прибульці поселяються на нашій планеті, нічого не розуміючи в землянах. Тільки в нашому кіно головні герої – четверо душевнохворих. Тікають із психлікарні. Влаштовуються працювати в готель, бо мріють заробити гроші й побудувати ідеальну клініку.  

Особливих філософських підтекстів у фільмі не буде, плануємо максимально простий для сприйняття. Але при цьому стрічка багатошарова. Поговоримо про поняття, яких не було ще 20 років тому. Гаджетозалежність, інфлюенсерів, блогерство, гонитву за фізичною красою.  Посміємося над самими собою через невелику сльозу. Навіть над пандемією. Ми з готелю робимо фактично планету Земля й туди намагаємося увіпхнути все. Тут складність полягає в тому, щоб не скотитися в буфонаду.

В українців цікава акторська ментальність. Ми веселіші за росіян, з їхнім вічним стражданням. Наша відкритість дуже схожа на індійську або латиноамериканську. На італійців, до речі, ми не подібні.  

У нас прийнято перегравати. Якщо подив, то “Ах” і плеснути в долоні. Головне, це розуміє Володимир Горянський, який буде постановником “Скажених на волі”. За освітою він, до речі, режисер.  

«Скажені на волі» — фільм сценарно складний. Але з точки зору виробництва простий, тому що все знімається в одній локації. Туди заїжджає знімальна бригада. Нам не потрібна складна логістика, часта зміна декорації. 

Готельно-ресторанний комплекс «Краків» теж інвестори фільму?

— Так. У будь-якому разі якби ми брали в оренду на всі знімальні дні якийсь готельно-ресторанний комплекс, витратили би більше грошей. Тобто ми дуже серйозно економимо на цьому. 

Також це до питання про те, що хороша ідея збирає хороших людей. От є рентал PATRIOT. Вони не те щоб монополісти, але це найбільший прокат техніки в України. Всі знають, якщо десь знімається фільм, то всюди стоїть старваген PATRIOT. Ми теж з ними поспілкувалися. Вони нам дають дуже гарні знижки на своє обладнання. Не вкладають гроші, але виступлять у титрах. 

В майбутньому розраховують на постійну співпрацю. 

— Звісно. Чим більше зніматимемо, тим частіше буде залучено їхнє обладнання. Тим паче що вони привозять таку техніку, яку в Україні мало хто взагалі бере. А коли ми розвинемося, нам буде потрібно все. Вони це прекрасно розуміють. Тому що далі у нас будуть проєкти дедалі складніші – фільм жахів, вестерн, містичний бойовик, фантастика. І все це вже з бюджетами більшими. Просто маємо розуміти свої можливості вже після всіх спроб. Краще помилятися на простіших жанрах, щоб на складніших не повторювати.

Коли налаштуємо всю систему роботи й зрозуміємо, скільки точно заробляємо зі світовим прокатом, зможемо розрахувати тоді, які можемо витрачати бюджети на фільми, не покладаючись лише на Україну. Тому що зараз ми за великим рахунком покладаємося передусім все одно на український прокат, щоб інвестор у будь-якому разі повернув свої гроші й заробив. Якби розраховували на міжнародний, то спокійно б вклали пів мільйона або навіть 700 тис доларів у фільм. І я би дихав куди легше, тому що не потрібно було б економити на кожному кроці. Але чисто перед інвестором ми не можемо цього зробити. У нас є відповідальність. Нам треба, щоб він у будь-якому разі пішов задоволений. Тоді скаже своїм друзям, що схема робоча, й матимемо таких інвесторів більше. 

У будь-якому разі закордонний прокат нам забезпечений. Тут питання тільки в кількості екранів, які нам дають. У будь-якому разі ми там будемо щось заробляти. І коли з’ясуємо, скільки заробляємо мінімум, будемо знати, який максимум можемо витрачати на фільми. Виходячи з цього, можемо розуміти, які жанри можемо підключати та в який бік розвиватися. 

Маєте знімати кримінальну комедію «Одного разу в Житомирі». 

— У січні-лютому, щоб створити трохи депресивний настрій, як у «Залягти на дно у Брюгге».

Тренувати акторів буде Юлія Єлістратова — чемпіонка світу із тріатлону. Вона житомирянка.

Зніметься в камео. При цьому ще й вкладає свої гроші у фільм. Зараз полетіла на Кіпр, зустрічається з мером Ларнаки. У сусідньому Пафосі росіяни роблять кіно. Для того, щоб його місто залишилось більш туристично привабливим, пропонує нам підтримку в зйомках картини «Одного разу в Ларнаці».

У вас намір зробити з «Одного разу в…»  франшизу. Чому з Житомира почали?

—  Взагалі я думав про перший фільм у Харкові. Показали проєкт їхній міськадміністрації, щоб заручитися підтримкою місцевої влади й бізнесу. Але хлопці з Житомира виявилися спритнішими. Львів взагалі відморозився. У них із туризмом і так все гаразд.

Житомир, до речі, дуже цікавий. Є гарні місця, заклади, де можна посидіти. Наш внутрішній турист, крім Львова, знає хіба що Кам’янець-Подільський та Одесу. Інші міста теж треба просувати. Чому “Залягти на дно у Брюгге” як приклад наводжу? Тому що чудове бельгійське місто, яке пережило бум відвідуваності саме після того, як Макдона зняв там свій фільм. Тобто схема робоча, чому не користуватися.

Я не можу сказати, що Житомир прямо вибухне від напливу туристів. Але впевнений, що після виходу фільму багато хто зверне увагу. Я туди їжджу дуже часто. Ми вже дивилися локації, які змусять зацікавитися глядача. І нам важливо, щоб фільм не просто став якісним і зібрав грошей, а щоб приніс в результаті якусь іміджеву складову. Це ще має промотивувати місцеву владу для того, щоб постійно доводити Житомир до ладу й робити його дедалі більш привабливим. Вони вже на пів шляху до цього. Зробили достатньо непоганий аеропорт, який ми теж будемо знімати. І навіть вже добилися статусу міжнародного. 

Як би ви описали атмосферу Житомира або яким постане у фільмі?

— Це дві різні атмосфери. Тому що у фільмі-то ми натягнемо свою. Житомир буде достатньо кримінальним містом. Але при цьому з хорошими виглядами. Я, до речі, його справді вважав бандитським. Бо під час Майдану тітушок саме з Житомира й Білої Церкви привозили в Київ. Але насправді це тому, що дрібні злочинці-спортсмени, які такими речами займаються в цих містах, банально дешевші, ніж столичні. Думаю, що до Львова тітушок везуть не з Житомира, а з якогось галицького, просто меншого міста.  

За сюжетом, приїжджає людина, яка може вирішити будь-яке питання, причому не гребуючи методами. До таких міст, як Житомир, цей столичний рішала, зрозуміло, що ставиться зверхньо. Але виявляється, що тут є крутіші за нього хлопці. Проблему розрулити ось так нахрапом не вийде. Стає у глухий кут.

Місцеві крутіші чи просто провінційно відмороженіші?

— Різні. Є конкретно дуже крута людина. Збірний образ із кількох наших житомирських товаришів. Не буду називати імена. Крутий чувак, який в принципі сам там мільярдер. Є селюкі, які не визнають авторитетів. І цигани є. І просто босота дворова, що мріє про успіх, так би мовити. 

У фільмі багато ліній, сюжетних арок. І тільки ближче до фіналу починаємо розуміти сюжет повністю. Остання чверть — там буде вже чистий екшен. 

Лірична лінія також буде?

— І не одна. ЛГБТ-тематику теж зачепимо, бо розраховуємо на Захід.

Можливо, буде ще невелике камео одного відомого в Голлівуді актора — Денні Трехо. 

Камео — тобто його занесене в Житомир?

—  Не хочу спойлерити. Скажемо так, людина з Мексики приїхала вирішити проблему в Україні. Коли ми точно будемо розуміти терміни зйомок, почнемо з ним домовлятися. Потрібен буквально на три знімальні дні. Якщо у своєму графіку знайде, а я думаю, знайде, то візьме участь. І це буде просто феєрично. 

Був же колись польський фільм «Дежавю». Кілер із Чикаго приїхав розрулювати мафіозні справи в Одесі. 

— Так. Насправді з Денні ми спілкувалися, він завжди за. Він дуже простий чувак. Зовсім не зірковий. Його агент ставиться більш обережно. Хоча, слава Богу, у Денні вже був досвід приїзду в Україну, на Comic Con Ukraine. Сподобалося. Велике дякую організаторам цього фестивалю, що не підірвали репутацію нашої країни.

І мер Житомира Сергій Сухомлин, і голова облради Володимир Федоренко пообіцяли фінансову підтримку. Але аж у травні наступного року. 

— Ми на ці гроші не дуже розраховуємо. Але якщо дадуть — добре. Передусім цікавив місцевий бізнес як інвестори. У нас суто комерційна історія. Хочемо заробляти в прямому сенсі. Для цього маємо зняти якісне кіно. Тим паче, що ми працюємо над тим, щоб наші фільми були в міжнародному  прокаті. У нас для цього вже є домовленості з трьома досить крупними дистриб’юторами. Це Lionsgate у Штатах, EuropaCorp у Франції, Asia Film в Азії.  

У Smart Movie був свій стартовий капітал?

— Звісно. Як компанія не живемо на гроші інвесторів. Тобто у нас схема яка. Кожен фільм — це окреме ТОВ. До якої співзасновниками входять усі інвестори. І на яку оформлюються всі авторські права, заходять відрахування. Smart Movie розпоряджається правами, але не є правовласником. Тому це й захищена інвестиція. 

Smart Movie не вкладає гроші. Хіба що хтось із співпродюсерів робить це як приватна особа.  

З прибутку скільки Smart Movie відсотків бере?

— На «Скажених на волі», здається, 25. Це за дистрибуцію. Цілком нормально, тому що взагалі 50 відсотків береться за це. Але ми зараз робимо низьку ставку. Для почину. Кінокомпанія постійно несе якісь витрати. І от у цю Smart Movie ми вкладаємо свої гроші. Почне заробляти, коли і фільми. От тоді ми зможемо отримувати зі своїх вкладень якісь дивіденди. Тобто всі ми зацікавлені тільки в тому, щоб фільми заробляли. На інвестиційних грошах, які дають нам люди, ми не працюємо.  Не беремо собі на операційні витрати. 

Після «Житомира», «не приходя в сознание», як-то кажуть, маємо знімати вже третій фільм. Я думаю, що це трилер «Політик». Але, можливо, буде щось інше. Зараз ще обговорюємо. І в той же час на Шри-Ланці буде зніматися постапокаліптична драма «Заборонений плід». 

У нас в команді є Андрій Люлько — режисер і оператор, який вже має досвід зйомок на Цейлоні. 

«Політик» 

—  Це має бути найкраще кіно в кар’єрі Володимира Горянського. Роль придумана і пишеться під нього. У фільмі не буде концентрації саме на українському політикумі. Робимо універсальну історію про особистість і владу. Не лише в Україні політики – люди збочені. Мають відхилення, поламану психіку. Люди, які мають у своїх руках велику владу, перестають у певний момент насолоджуватися звичними для більшості допінгами. Просто підбухнути, покурити, зайнятися сексом із красунею їм вже не цікаво. Потрібно щось геть не таке. Про це й буде фільм. Про те, що в політиці, окрім бруду самої політики, є моральне падіння загальнолюдське. Окрім основного сюжету, є в стрічці прихований підтекст про те, що політикум потребує постійного оновлення.

Сценарій створює військовий письменник Олег Болдирєв, також відомий як Мартин Брест. 

Казали, що будете співпрацювати з мексиканськими, австралійськими сценаристами. 

— Розробляють персонажів для «Одного разу в Житомирі». Гопники — вони ж приблизно на усіх континентах однакові. 

Наприклад, мексиканські наші товариші прописують екшен-сцени. Вони більше співпрацюють навіть не зі сценаристами, а з каскадерами. 

Але переважно ми працюємо над тим, щоб українські імена були в титрах. Той же Василь Багрій, який не хотів ні з ким співпрацювати в Україні — лише з американцями. З тієї самої причини, що у нас не можуть знімати. Додався Роман Кузюк. Він автор книжки “Кінцевий бенефіціар”. Хоче зняти однойменний фільм. І ми вже взяли його до себе у проєкт. Картина  про великий бізнес. Схожа на “Вовк з Волл-стріт” чи серіал “Мільярди”. І ми навіть пішли далі й справді ведемо перемовини з агентом Деміена Льюїса, який у “Мільярдах” зіграв Боббі Аксельрода. 

Українці дедалі більше виходять на перші ролі у світовому кінематографі. Недавно Алек Болдвін застрелив Галину Гатчинс, на жаль. Але тим не менш, от українська операторка знімала фільм з Болдвіном. А хто у нас в Україні про її існування до цього взагалі знав? 

Той же Ілля Волох, киянин, один з емігрантів, які найбільше знімаються, в історії США — майже ніхто у нас його не знає. Я вже мовчу про Кетрін Винник, яка Лагерту грала у “Вікінгах”. Зараз зірка в США. Вона українка. Українською вільно розмовляє. У дитинстві “Пласт” пройшла. Недавно прилітала в Україну. На жаль, не зустрілися, але потоваришували віртуально. 

Насправді багато режисерів, операторів, освітлювачів, акторів з українським корінням і прямих українців у світовому кінематографі. Їх з’являється все більше. Єдине, чого поки не з’являється — це конкретно українського якісного кіно. От  всіх  українців  зібрати до купи і видати контент. У 1960-х приблизно так вчинили в Італії. Коли почали знімати спагетті-вестерни.

Що з останнього вразило в кіно?

— З нових режисерів дуже зайшов американець Майк Фленеган. Переважно знімає серіали жахів. Останній — «Опівнічна меса» на Netflix — це епохальний твір, який тільки через «Гру в кальмара» пройшов відносно непоміченим.

Текст: Ілля Прокопенко, Іван Столярчук