Кшиштоф Лісовський, Антоній Павляк, Казімєра Іллаковічувна, Мілош Бєджицький, Ірена Тувім, Флоріан Смєя, Казімєж Вєжинський, — польські поети, народжені напередодні осені, в перекладах Наталі Бельченко.
Кшиштоф Лісовський
Народився 2 серпня 1954 року в Кракові.
Антоніо Табуккі Того літа ми дивилися з балкона Як по темному морю рухаються Пороми На поснулих палубах гойдалися вогні Хто так пізно плив нерухомою водою Поміж китами островів Здавалося ніби там Перевозили контейнери з мовчанням Армії втомлених тіней Негативи днів Або життя Роман прочитаний лише раз Колись давно
Антоній Павляк
Народився 4 серпня 1952 року в Сопоті.
Заменгофа ріг Анєлевіча це місто побудоване на кладовищі померлі відвідують свої колишні помешкання кладуть долоні на одвірки (хоча марно вже шукати мезузу) кажуть: довго нас не було подеколи з’являються тут також екскурсії
Казімєра Іллаковічувна
Народилася 6 серпня 1892 року у Вільнюсі, померла 16 лютого 1983 року в Познані.
Два костели Один костел в Індриці, в Варнавичах — інший, з двох берегів Даугави лиця найсвятіші, дві дзвіниці одна одну питають очима: «Чи коротка літургія, чи довга вечірня?» Дві ходи барвисті хресні палить сонце зблизька, й два розділених, зарослих сільських кладовиська.
Мілош Бєджицький
Народився 6 серпня 1967 року в Копрі.
Легіт Це досить несподівано – коли ти розмовляєш зі мною по телефону, і в цю саму мить овіває мене твій запах. Хоча ти сидиш у потязі, далеко звідси. Щомиті потяг рухається колією, з пункту А до пункту Б. І гарно звучало би, якби я сказав, що з кожною миттю все сильніше відчуваю твій запах крізь телефон. Але це триває тільки мить. Як подув.
Ірена Тувім
Народилася 22 серпня 1898 року в Лодзі, померла 7 грудня 1987 року у Варшаві.
* * *
Я лежу під водою, у річці глибокій на дні,
Ця вода наді мною мов час нескінченний скляний
проплива,
Мій далекий і давній, не кличу тебе в глибині:
Певно, вже нежива.
Не з любові я вмерла, й тебе не звалив її гніт –
Наді мною в розпуці трава водяна розпустила волосся своє.
Змарнували ми світ.
Нам Господь не пробачить цього, скільки вічності є.
Флоріан Смєя
Народився 22 серпня 1925 року в Коньчицях, помер 4 вересня 2019 року в Місісазі.
Спізнілий Ковчег Моя Канада – це ковчег спізнілий, де зберігаються роди та види від катаклізмів гнівних сил небесних, благочестива Вавилонська вежа, що змішаними мовами пульсує, й прибічниками всіх високих цілей, зберігачами пам’яток інтимних. Вона серця розпалені остудить, які сюди від полум’я тікали, голодних нагодує, спраглих втішить; не раз вона великодушним жестом пригорне шахрая та вихваляку. Країна ця лікує недовіру. Подеколи учасник драм воєнних живе навпроти кривдника чи ката, від кого бачив наклеп або зраду: Немовби з речовин різноманітних була мета створить нову людину позбавлену обмежень і кордонів, і рабства від історії народів.
Казімєж Вєжинський
Народився 27 серпня 1894 року в Дрогобичі, помер 13 лютого 1969 року в Лондоні.
Прелюдія
Герміні Наглєровій
Прилетіли чаплі, на болоті сіли,
Осінню війнуло, зблідла панна мила,
Мій повій блакитний, під повоєм зникли
Стіни мої, стеля і кімнатні вікна.
Кольору індиго прилетіло птаство
Над човном жовтавим на стеблини впасти,
Квилять щось до себе, шепотять до панни,
Туї пахнуть з вікон, холод віє зрана.
Згубимось у мряці, роздивімось в луці,
Птаство розлетиться, і дощі минуться.
Зробиш вузлик з вітру, напиши на стелі:
Як життя, відбудем дні ці невеселі.
Кшиштоф Лісовський опублікував не менше 30 книжок. Викладає літературну творчість у Ягеллонському університеті, який і сам закінчив. Він – знавець античності та невтомний мандрівник. Кшиштоф Лісовський вважає своїми вчителями Тадеуша Ружевича, Ярослава Івашкевича, Віславу Шимборську та Чеслова Мілоша. І впевнений: «Немає ні історії, ні географії. Є міф».
Антоній Павляк в серпні 1980 року брав участь у страйку на Гданській верфі. Після введення в Польщі воєнного стану перебував у таборах для інтернованих. У 2018 році вийшла книжка Антонія Павляка «Записки на сигаретній пачці»: анекдоти з життя польської інтелігенції. А в одному з інтерв’ю на питання, коли він плакав останній раз, відповів: «Після смерті Яцека Качмарського». На своїй могилі він хотів би бачити напис: «Добраніч». Текст, наведений у добірці, – про місцину Муранів, де знаходилося вщент знищене в Другу світову Варшавське гетто.
Цей вірш Казімєри Іллаковічувни я переклала не випадково. Перебуваючи в Міжнародному будинку творчості письменників і перекладачів у Вентспілсі, хотіла перекласти щось із автора, чиї вірші були би пов’язані з Латвією. І ця поетка ідеально підходила, бо провела кілька дитячих років в Латгалії та в своїх міжвоєнних віршах передала дух тих місць, написавши про свою «малу вітчизну», творячи літературу пограниччя. І в спогадах Казимира Іллаковичувна описує стару ікону з Індрицької церкви: дерево та Адама і Єву.
Мілош Бєджицький дотримується віри в модернiстичну утопію відокремленості тексту та особи автора. Має псевдонім з трьох літер імені та прізвища – MLB, так і підписує свої книжки. Він – автор дев’яти збірок, але навіть у першій є такі вірші, які досі цитують. У своїй останній книзі «Порумб» Мілош Бєджицький гротескно полемізує з гербертівською традицією, виводячи поета Порумбеску, якого критики співвідносять з Паном Когіто. А мені трапився в інтернеті Чіпріан Порумбеску – румунський композитор, який народився в сім’ї гуцульського православного священика Голубовського, але змінив свою фамілію на румунський манер.
Біографію несправедливо забутої поетки Ірени Тувім, сестри Юліана Тувіма, написала кілька років тому Анна Ауґустиняк. Ірена Тувім завжди знаходилася немовби в тіні брата, хоча її вірші критики ставили поруч із поезією Ахматової та Іллаковічувни. Вона зосередилася на перекладах. Найвідоміший з них – польський «Вінні-Пух», якого Станіслав Лем вважав кращим за мілнівський оригінал. Серед інших шедеврів перекладала вона також «Анну Кареніну» Толстого. І сама не була щасливою в подружньому житті.
Під час окупації Флоріан Смєя потрапив на примусові роботи до Німеччини. У 1944 році він втік до Англії. Згодом виїхав до Канади і викладав там іспанську філологію. Але навідувався й до Польщі. Флоріан Смєя був представником англійської школи іспаністики, учнем авторитетів у царині іспанського бароко. Займався компаративістикою та досліджував польські філіації в іспанській літературі. Крім літературних нагород, він був відзначений у 2015 році королем Іспанії Філіпом VI.
«Часом мені здається, що я жив кілька разів, що на моє життя припало кілька екзистенцій, і кожна з них була іншою, і що не відомо, як усі вони з’єдналися в безперервній послідовності моїх 70 років». Так писав Казімєж Вєжинський. Мешкаючи в Дрогобичі, уся його родина в 1912 році змінила німецьке прізвище Вірстлайн на Вєжинський. Цікаво, що мати його була з родини Дуніних-Вонсовичів, а маєток однієї з гілок цієї родини зберігся в селі Ставки на Житомирщині. Під час другої світової Казімєж Вєжинський емігрував, співпрацював з численними культурними інституціями, а його прах було перепоховано на меморіальній алеї варшавських Повонзків. У перекладеному мною його вірші – передчуття осені.
